"Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

 

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Для мене цей відчутний слід почався з Малої академії наук у Львові, першим президентом якої був саме Юхновський. Вже тоді, на самісінькому початку 90-х це прізвище вимовлялося так, ніби в ньому кожна літера була великою. І рівень львівської МАН був надзвичайно високим...

Навіть я, яка ходила на секцію української філології, розуміла, якою величезною була роль Ігоря Рафаїловича в тому, щоб мала академія насправді була не малою, а дуже серйозною. Щоб для нас викладали та керували нашими дослідженнями серйозні науковці з Львівського університету. Щоб до нас, шнурків-старшокласників, ставилися серйозно і з повагою. Він до всіх ставився серйозно і з повагою.

І в науці, і в політиці, і у громадській діяльності Юхновський був завжди - величина. І завжди - моральний авторитет.

Очолив "Меморіал". Доклався до створення Товариства української мови (тепер - "Просвіта") та Народного Руху. Очолив Народну Раду - першу українську парламентську опозицію (більшість тоді була комуністична). Був одним із архітекторів нашої незалежності. Як голова парламентського комітету з питань науки і освіти, допомагав відродити Києво-Могилянську академію. Створив Інститут національної пам'яті.

Він не був борцем-трибуном, не вигукував, не скандалив, не шукав популярності, не ганявся за всенародною любов'ю. Інтелектуал, фізик-теоретик, він був майстром витонченого аргументу. Вмів складне пояснити так просто, щоб було зрозуміло кожному, і нікого не принизити. Будучи фізиком, він щиро вірив у Бога. Будучи науковцем, розумів і цінував значення суспільних наук, гуманітаристики та духовності. Він умів знаходити компроміси, але ніколи не йшов на компроміси щодо засадничих принципів та цінностей.

Йому боліла неграмотність і некомпетентність - від людей, які заповнюють бюлетені на виборах, до очільників держави. Він поважав тяглість традицій і творив новації - не бачачи в них суперечності, як це часто роблять зараз.

Справді, велика людина. ЮХНОВСЬКИЙ. Дуже сумно, коли такі люди йдуть від нас.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.