Ризикована історична місія

15 лютого в Музеї шведської армії в Стокгольмі відкрилась міжнародна виставка "Перехрестя: 1000 років спільної історії Швеції та України". На виставці можна побачити Конституцію Пилипа Орлика, документи, які є контекстом Конституції, а також карти подорожі Конституції з Бендер до Стокгольму та анімацію цієї подорожі.

 

"Подовжена валіза, обтягнута чорною шкірою, оснащена залізною фурнітурою. На передній панелі встановлені два навісні замки, які запечатані печаткою Керівника Військової канцелярії, радника Вельмишановного пана барона фон Мюллерна". Так починається детальний перелік, складений у липні 1716 року, стосовно архівних документів, які після довгої подорожі прибули з Бендер до Істада – міста, розташованого на півдні Швеції.

Згодом документи будуть перевезені звідти до Стокгольма, де вони стануть частиною архіву старої королівської канцелярії. Частина цих документів нині зберігається у колекції "Дипломатика", яка тоді відповідала тому, що ми сьогодні назвали б архівом Міністерства закордонних справ.

Наведений вище перелік охоплює лише невелику частину всіх документів, які відправляються на північ. У ньому йдеться про чотири скрині, що містять пакети з документами, які належать новоствореному Міністерству закордонних справ, одному з відділів Військової канцелярії Карла XII.

Можна вважати дивом те, що взагалі хоч якісь документи з Військової канцелярії були збережені. Навіть документи більш раннього періоду могли загубитися. Подорож, яку здійснили акти Військової канцелярії, коротко подана в промеморії, яку написав один із двох людей, що відповідали за транспортування документації, – канцелярист Улоф Естенберг. Він і регістратор Густав Цельсінг.

Документи з Військової канцелярії під час боїв опинилися в багнюці і це насправді для нас велика вдача. Тепер поясню чому.

 

Ми з істориком і архівістом Державного архіву Швеції Яном Міспелаере протягом тривалого часу намагалися знайти найкращі зразки бруду на документах військової канцелярії, після цього його колеги почали аналізувати зразки. А Ян поїхав заради нас туди, де знаходився будинок, в якому за описами з документів зберігали військову канцелярію Карла ХІІ. Він був змушений проїхати через блокпости росіян, щоб взяти зразки грунту з правильної глибини 1710-1715 років. Йому допомагали археологи з Молдови, які добре знали ту місцевість.

З правильними зразками він повернувся до Стокгольму. Його колеги провели порівняльний аналіз бруду на нашій Конституції, документах військової канцелярії, зразків грунту з території біля будинку Карла ХІІ з елементами інших документів у Стокгольмі.

 

Вони дійшли висновку, що на Конституції Пилипа Орлика той самий бруд, який наявний на інших документах з військової канцелярії Карла ХІІ. І що цей бруд співпадає зі зразками грунту, які привез Ян Міспелаере. Наукова стаття з описом процесу дослідження і результатами буде незабаром опублікована в Швеції.

Відвідайте виставку "Перехрестя" в Стокгольмі, щоб побачити стенд зі світлинами і описом цієі важливої для нас, ризикованої історичної місії.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.