Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

 

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно що не було жодного інакшого виходу ніж відступати...

Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим.

І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів (і я це розумів, приїжджаючи), що це скоріш за все сізіфова праця. Не треба було бути великим стратегом, щоб розуміти, що в Авдіївку здатне залітати все, що завгодно, а русня не змириться з тим, що український форпост знаходиться прямо перед Донецьком з Ясинуватою. Але цю сізіфову працю робили. Може з патріотизму, може на куражі, може щоб побудувати якусь нормальність життя. А то і все разом.

Не хочу репостити сучасні фото та відео міста, це занадто боляче. Стараюсь не дивитись свідчення того, в що русня перетворила місто за крайні два роки. Наївне бажання, але хочу запам'ятати місто таким яким воно було в мій крайній приїзд в травні 2021 року. Іноді мандрую там подумки.

***

Ось ти заїзджаєш зі сторони Орлівки і зразу бачиш найбільшу махіну Авдіївки - Коксохім. Серце міста, основне робоче місце. Далі звертаєш направо і їдеш по довгій і не дуже приємній вулиці через якісь напівзакинуті промбудинки. Десь паралельно тягнеться залізниця з останньою станцією перед лінією фронту.

Потім ти трохи звертаєш і проїжджаєш вже центром Авдіївки. Паралельно тягнеться трамвайна колія. Недіюча, бо розбиті артою. Ось ринок, АТБ, місце де продавали пиріжки зі згущиком, а іноді і з шоколадом. Дуже мені смакували. Наліво тягнеться гарненька алея з погруддям Шевченка, там проходили пам'ятні заходи на дні пам'яті української історії. Впирається вона в школу, а лівіше - народний музей міста Авдіївка. Там теж проходили різні заходи громади міста.

Якщо вернутись назад по алейці - то прямо кінотеатр "Рубін", ще радянський закинутий. Ми колись говорили з місцевими друзями та знайомими що це погано, що в місті нема куди сходити в кіно. Якщо петляти дворами за кіно то можна вийти до міської лікарні. Там тільки-но почали робити файний ремонт і полагодили ліфт. Лікарня зазнавала ще раніше обстрілів русні.

Тягнемось по вулиці з трамвайними рейками далі на південь. На будинку бічної вулиці зліва зображена ікона Оранта авторства Лева Скопа, а далі ще кілька будинків з сучасними муралами. Найкольоровіший з них - українка в національному одязі. Недавно ще там зробили дуже гарний сквер і напис "І love Авдіївка"...

Вулиця з трамвайними коліями впирається в місцевий Дім Культури, пам'ятник літаку, радянський меморіал і церкву РПЦ. Далі грунтова дорога, якою кажуть можна вийти через деякий час до аеропорту, в кращі часи звісно. Кажуть, що його можна побачити з висотки. А вогні окупованого Донецька точно можна. Так близько за відстанню, але такий недосяжний зараз.

На площі між всіма цими локаціями щорічно проходив мистецький фестиваль, найбільша подія міста, яку робили мої друзі, за участі іменитих діячів як Жадан і Собаки. Весь час хотів туди потрапити саме в дні проведення але все ніяк не виходило...

Перед церквою РПЦ звертаєш наліво. Десь там у дворах в приміщенні школи мистецький центр "Третій поверх". Їдеш далі і бачиш зліва "ту саму" багатоповерхівку, побиту артою, де зобразили мурал вчительці української мови. Там ще жили люди коли був крайній раз. Переїзджаєш через залізницю, де пообривані дроти.

Довго петляєш по "старій Авдіївці", приватному сектору. Тут більше видно було руйнувань. Петляєш поки не впираєшся в меморіал захисникам Авдіївки. Далі ходу нема - промка і лінія фронту (стара).

Майорять прапори всіх бригад та добровольчих батальйонів які звільняли місто в 2014 і обороняли весь час. Тоді, коли Авдіївка буде звільнена в майбутньому, треба буде розширити меморіал, згадати більше підрозділів і укласти списки всіх людей, хто там загинув з 2014 та дотепер...

***

Хочеться зберегти в пам'яті це місто таким яким воно було. Бо воно було вбите, разом з багатьма його захисниками та місцевими жителями. Хочеться вірити, що після його звільнення вдасться воскресити Авдіївку. Жаль тільки, що з людьми так не вдасться...

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.