"Біла смерть". Снайпер, який вбив півтисячі радянських солдатів

Лише за підтвердженими даними, Сімо Гяюгя вбив зі своєї снайперської гвинтівки понад 500 солдатів Червоної Армії. І ще 200 – з автомата. Його називали "Біла смерть". Він – найефективніший снайпер за всю історію світових війн.

 
Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни
wikipedia.org

Ми їхали в таксі вулицям Гельсінкі.

"Давайте проведемо експеримент. Ось Ви мені не вірите, що фіни терпіти не можуть росіян, але, як люди розважливі та виховані, просто не показують цього?"

"Давайте"

Таксистом був втомлений і вже зрілого віку фін, що доволі невластиво для столиці його країни. Бо таксистами тут нині працюють переважно молоді та привітні сомалійці.

"Вибачте за відверте запитання. Ми з України. Як Ви ставитеся до росіян?

"Як як. Я їх ненавиджу. І одразу скажу – чому. У мене двоє дідів загинули в "Зимову Війну". То скажіть, за що мені їх любити?

***

Все навкруги буквально просякнуте цим відчуттям. Настільки сильно, що політкоректний фейсбук, який постійно бореться з "мовою ненависті", мав би змогу, то висмоктав над Фінляндією все повітря.

***

Із ким би ти тут не говорив – слова ті самі.

"Ведмідь прокинувся"

"У нас із ними 1300 кілометрів спільного кордону"

"Ми завжди знали, що вони повернуться"

***

Фінляндія зовсім не маленьких розмірів країна, а от народу тут зовсім небагато.

Лишень п'ять із половиною мільйонів.

Фактично, всі знайомі одне з одним через колег та друзів.

І немає у Фінляндії сімʼї, де когось з родичів не вбили би росіяни.

***

"Скажіть, а Сімо Гяюгя тут похований? У вас на кладовищі Гієтаніємі?

Візаві розквітає посмішкою.

"О, а звідки Ви знаєте про "Білу смерть"?"

"Я багато про що знаю. Робота зобовʼязує, а взагалі-то я за освітою історик".

"Ні, він похований у себе вдома. Прямо у церкві Руоколахті. До речі, батько мого чоловіка дружив із ним. Вони разом ходили на полювання"

Так, Фінляндія справді маленька країна…

 
Сімо Гяюгя під час Зимової війни після нагородження рушницею 17 лютого 1940 року
wikipedia.org

***

Лише за підтвердженими даними, Сімо вбив зі своєї снайперської гвинтівки понад 500 солдатів Червоної Армії.

І ще 200 – з автомата.

Його називали "Біла смерть". Він – найефективніший снайпер за всю історію світових війн.

Маленький чоловʼяга зі зростом у 161 сантиметр, якого жахалися росіяни по всій лінії фронту.

Сімо просто лягав у 40-градусний мороз на сніг і чекав.

Годинами.

Він умів чекати.

Тільки за один день Сімо міг відправити в пекло до 25 окупантів.

***

А ще він набирав до рота сніг – аби дихання не видало його місце розташування.

Набирав до рота сніг.

У 40-градусний мороз.

І чекав.

Він був важко поранений, але помер аж в 96 (!) років.

До кінця життя він страшенно любив собак.

 
Сімо Гяюгя після поранення
apostrophe.ua

***

Треба навчитися чекати.

Хоч би як було важко.

Це основний урок, який дали мені фіни.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.