Записки синоптика. Великий Київський Сніг
Напередодні Всесвітнього дня метеоролога в 2013 році я вирішила запросити дівчат з роботи до себе додому на посиденьки. Аж тут 22 березня у Києві, власне, на Всесвітній день метеоролога, розпочався знаменитий сніг, котрий я назвала Великим Київським Снігом. 56 годин поспіль ішов тоді сніг у Києві. Він почався 22 березня близько одинадцятої години ранку і закінчився о сьомій вечора 23 березня. 40 мільйонів тонн снігу випало за дві доби в столиці - такої кількості опадів не було більше 100 років.
Від редакції: "Історична правда" продовжує проєкт "Записки синоптика". Щотижня на нашому сайті з'являтиметься розповідь Наталки Діденко про атмосферні явища, з якими пов'язані історичні події. В основі оповідей - спостереження та особливі спогади про певну синоптичну ситуацію.
Мої записки про визначні погодні явища та життєві події, з ними пов'язані, можна продовжувати і продовжувати.
Бо за багато років кожен із нас точно пам'ятає якийсь особистий романтичний сніг, сумний дощ, морський вітер, мокрий сніг, містичний туман чи радісну зливу.
І точно пригадує, яким щасливим було те Різдво посеред снігопаду, коли всі зібралися вдома, і коли мама й тато були, і навіть бабуся була, і було нове платтячко, і нові лаковані черевички, і було тепло, безпечно, смачно і затишно.
І пройшло багато-багато років, а тебе зігріває і захищає оцей один спогад посеред часом байдужості, холодних чужих емоцій та безпорадності.
Саме цей спогад робить тебе сильнішим і не дає впасти у відчай.
І головним у цих спогадах є саме густий білий сніг.
Або пригадується комусь осінній дощ, коли плакали вулиці, ліхтарі, безлисті дерева, шибки, відцвілі хризантеми і навіть тролейбуси.
Вони так плакали із солідарності, щоб затулити твої сльози від перших розчарувань юності.
І головним згадується дощ, а не оте розчарування.
Чи згадується шторм на морі, коли вітер здіймав хвилі як височенні будинки, бушував шторм, природа лякала і показувала свою потужну силу, але ти нічого й нікого не боялася, бо тобі було 17 років, на тобі був новий купальник, і поруч опинився симпатичний хлопець і ви разом стрибали на цих височезних хвилях.
І той вітер й досі часом бризкає пахущою морською водою у спогадах.
А ще перед очима – безкінечний лапатий мокрий сніг, льодяні калюжі під ногами, навколо багато сумних облич, на яких танув цей сніг, і лише на маминому обличчі сніг вже не танув…
І ти вже багато років не любиш, коли йде мокрий сніг, але дуже добре його пам`ятаєш.
І неймовірно затишно живе у спогадах одна злива, коли всі гості танцювали під дощем, але було на нього байдуже, той дощ був веселим і радісним, як і всі навколо, як і ми вдвох, як і належить бути усім на весіллі.
…Двадцять третього березня відзначають Всесвітній День метеоролога.
Я дуже люблю Всесвітній день метеоролога, мої друзі й знайомі часом кепкують наді мною, бо я цей день поставила на небувалий п'єдестал і поважаю, як один із найголовніший для мене днів у році.
У 1960 році Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) оголосила 23-те березня Всесвітнім метеорологічним днем.
Щоб не кепкувати, а привертати увагу до необхідності й важливості метеорології та метеорологічної служби , щоб добробут, безпека, життєвий комфорт всіх людей мінімально залежали від несприятливих погодних умов.
Щороку до Дня метеоролога обирають нове гасло, яке мало б допомагати людям зрозуміти значення метеорологічної служби.
Правду кажучи, буває, що ані гасло, ані поважність організації, ані авторитет ВМО мало впливають на конструктивні стосунки метеорологічної науки та її споживачів – народ нещадно критикує синоптиків та складає про них нескінченні анекдоти.
На щастя, це – винятки, а більшість все ж розуміє велике значення метеорологічної науки та її практичного синоптичного застосування.
Тому 23 березня я все ж й далі почуваюся іменинницею та отримую іноді навіть більше привітань, аніж на день народження.
Мені справді, як синоптику, цей день завжди любий і святковий.
І хоча я вже давно не працюю в Гідрометцентрі, усі мої несиноптичні медійні колеги завжди знали, що цей день – дуже особливий.
Більшість із них навіть не підозрювали про це свято. До того моменту, поки я не приходила на роботу з тортом чи цукерками і не оголошувала про світове значення такого видатного свята.
І вже ні в кого не залишалося шансів на наступний рік не визнавати, що двадцять третє березня – найвизначніший день людства.
Якось, напередодні Всесвітнього дня метеоролога, в 2013 році, я вирішила запросити дівчат з роботи до себе додому на посиденьки.
Аж тут 22 березня, з продовженням 23-го березня, у Києві, власне, на Всесвітній день метеоролога (який збіг!), і розпочався знаменитий сніг, котрий я назвала Великим Київським Снігом.
Я навмисне пишу про той сніг з великих літер. Бо великим він став не лише через свою статистичну метеорологічну унікальність.
Але все ж спершу хотіла б нагадати деякі факти того неймовірного природного аномального явища і супутніх йому подій.
- 56 годин поспіль ішов тоді сніг у Києві. Він почався 22 березня 2013 року близько одинадцятої години ранку і закінчився о сьомій вечора 23 березня
- 40 мільйонів тонн снігу випало за дві доби в столиці - такої кількості опадів не було більше 100 років
- 790 кілометрів становила загальна протяжність столичних заторів 22 березня
- циклон за добу обрушив на киян місячну норму опадів, 50 мм.
Звичайно, будь-яка неординарна ситуація породжує безліч прикладів кардинально протилежної людської поведінки.
Тоді декотрі таксисти дерли з пасажирів, як з рідного батька.
Наприклад, на той час поїздка коштувала зі столичного Подолу на житловий масив Троєщина приблизно 50 гривень, а просили 400 гривень.
- за оренду лопати двірники заламували також неймовірні суми, пропонуючи їх водіям машин.
Цей перелік можна було б продовжувати.
Проте подібні прояви суперечливої та не завжди ідеальної людської натури видаються малесенькими темними цяточками на фоні чистого білого снігу людської солідарності, емпатії, готовності допомогти, не залишити в скруті, великої людської братерської любові.
Я сама була свідком, як ці всі книжні пафосні слова повністю і найкращим чином матеріалізувалися під київським снігом, який ішов та ішов без перерви, коли люди показували неймовірні приклади самопожертви, взаємодопомоги і буквально рятували один одного.
Як сніжинки ліпилися до купи, так і люди, ніби маленькі і беззахисні перед стихією, ліпилися до гурту, об'єднувалися і самі в себе на очах у цей момент створювали справжнє громадянське суспільство.
Неможливо в межах цього нарису згадати усі прояви цієї солідарності та людяності.
Усе місто стало однією родиною, яка рятувала і рятувалася, думаючи спочатку про когось, а не про себе.
Як я добиралася ввечері додому, заслуговує на ще одну, окрему записку, як людська хвиля заносила мене в метро, коли через страшний натовп почалася справжня панічна атака, як я вибиралася на вулицю…
І я ніколи не забуду короткий шлях від метро додому.
Треба було перетнути площу біля бібліотеки Вернадського і невеликими сходинками піднятися на доріжку, якою я, власне, і добиралася до свого будинку.
Снігопад був такої щільності, що стало важко дихати і коли я нарешті дійшла до тих сходинок, снігу миттєво насипало майже по пояс. Стало по-справжньому страшно.
Я ледь повзла, люто розгрібаючи той сніг руками і ногами, наскільки могла, і, на щастя, вибралася на підвищення. А перевела подих вже вдома.
Це було прекрасно і жахливо водночас…
Я переконана зараз і завжди буду в цьому переконана, що саме той Сніг подарував нам прозріння. Ми побачили раптом один одного у тій заметілі, що ми - є і що ми завжди будемо. Якщо не кинемо один одного і наше головне Місто напризволяще.
Це вже потім, трохи більше, як через півроку, цей Великий Сніг перетворився у льодяне Водохреще і Вогнехреще. Але ми вже не боялися, ми вже знали, що робити - захищати, як можемо і уміємо, один одного, Місто і Країну.
Великий Київський Сніг навчив нас солідарності, патріотизму, правильно загострив інстинкт самозбереження, показав, що громадянське суспільство у нас є, хай і не ідеальне.
Той Сніг розтопив пелену, крізь яку ми часом не бачили один одного і не бачили самих себе.
Великий Київський Сніг показав нам нашу здатність об'єднуватися, задля братерства та любові, задля самих себе і нашої любої країни.
