Спецпроект

Тімоті Снайдер: Росія використовує голод як зброю

Озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації. І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Публікуємо звернення до зібрання Київського Безпекового Форуму професора Єльського університету Тімоті Снайдера з нагоди 90-тої річниці Голодомору-геноциду

Ваші Блаженства, Високоповажності, друзі!

Я вдячний і маю за честь, що мене запросили розповісти про значення Голодомору.

Для мене дуже важливо, аби ми пам'ятали жертв Голодомору як особистостей. Як дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були обірвані на початку або в середині їхнього шляху, передчасно. І кожен із них мав власні цілі, власні життєві траєкторії, про які ми ніколи не дізнаємося.

І, ясна річ, важливо пам'ятати про Голодомор як акт, спрямований проти України, проти української культури, проти традиційного українського способу життя, значною мірою знищеного.

Ми повинні пам'ятати про безжальність кроків, безжальність політики, спрямованої проти людей, які жили в Радянській Україні. Заборона селянам просити милостиню в містах, заборона жителям Радянської України виїжджати в інші радянські республіки. Вилучення худоби, вилучення зерна, чорні списки. Заходи, що свідомо призвели до смерті мільйонів людей, які не повинні були померти.

Питання Голодомору важливе ще й тому, що він стояв біля витоків певної типу системи.

Він стояв біля витоків сталінської системи. Голодомор, вбивство голодом мільйонів людей в Радянській Україні - це перша і основна брехня сталінізму, брехня про те, що це було необхідно для якогось більшого блага. І ця брехня стає основою для того, аби брехня стала політикою як такою. Вона стає основою погляду, що страждання одних повинні були якимось чином стати добром для всіх, а отже - що будь-яке страждання може бути якимось чином виправдане. Що окрема людина не має значення, незалежно від того, скільки цих людей, тому що ми впевнені в майбутньому.

Як це пов'язано з подіями сьогодення?

Як події 1930-х років допомагають нам зрозуміти війну 2020-х?

Гадаю, у кількох аспектах. По-перше, озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Знову ж таки, озираючись назад, це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації.

І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Руйнування дамби в Новій Каховці, мінування території України завбільшки з інші європейські країни, навмисне знищення портів, кораблів, зерносховищ, - все це для того, щоб чинити тиск на українців.

Але оскільки Україна є експортером продовольства по всьому світу, є й інший аспект.

Президент Путін намагається продемонструвати свій контроль над Україною, і тому оголошує лідерам країн Африки та Азії, що тепер він є господарем продовольства. Що він тепер має владу над голодом. Що він буде вирішувати, кому жити, а кому помирати. Що, звичайно, є дуже прямим відлунням 1930-х років і політики Сталіна.

Ще один зв'язок полягає в тому, що так само, як радянська політика ґрунтувалася на впевненості в майбутньому, політика Путіна ґрунтується на впевненості в минулому. Він упевнений, що України не було, немає і бути не може, а тому все, що робиться проти українців, має бути виправдане. Так само, як Сталін і сталіністи були впевнені, що є одне певне майбутнє, єдиний певний комунізм, певний Радянський Союз, і тому все, що робилося в Україні, так чи інакше було виправдано.

Гадаю, що всі ці події пов'язані між собою.

Але, звісно, пам'ять виходить за межі політики. Пам'ять займає своє особливе місце. І я дуже радий, що можу розділити цей момент із вами.

Теми

Олександр Зінченко: Польські торговці ненавистю

Нацисти призначили ворогами євреїв, комуністи - багатіїв, польскі праві - українців. Ненависть до українців за десятиліття перетворилася на політичний капітал. І замість опрацьовувати травми минулого польським політикам стало вигідніше паразитувати на травмах минулого. На польському комплексі жертви.

Волинське обласне ветеранське громадсько – культурне товариство "Холмщина": Владу закликають визнання депортації українців Закерзоння злочином комуністичного режиму

Громадські організації, котрі об'єднують депортованих українців та їх нащадків, неодноразово звертались до вищих органів державної влади України з проханням визнати на державному рівні їх депортованими, як це було справедливо зроблено стосовно депортації радянським комуністичним режимом в 1944 році кримських татар.

Юрій Юзич: Співзасновник ОУН – уродженець Києва

Одним із тих, хто в лютому 1929 року створив ОУН був сотник Армії УНР Михайло Антоненко. Доброволець, кулеметник, командир команди піших розвідників. Один із творців «Вільного козацтва» Київщини, Легії українських націоналістів та «Просвіти» у Франції. Воював із більшовиками з листопада 1917 року, зокрема у складі «Запорізької Січі» Юхима Божка та 6-ї Січової стрілецької дивізії Марка Безручка.

Олексій Мустафін: "Калабалик" під Бендерами

1 лютого 1713 року завершилася одна з найдивніших військових операції в історії. Багатотисячне османське військо взяло штурмом табір особистого гостя султана, шведського короля Карла XII – лише для того, щоб той якнайшвидше потрапив до своєї батьківщини, де його вже зачекалися піддані.