Записки синоптика. Велика синоптична помилка
Маючи багаторічну історію роботи з прогнозування погоди, знайому мільйон разів синоптичну ситуацію, отримані знання, навіть здобуту за роки професійну інтуїцію – з таким багажем практично неможливо синоптику допустити помилку з недбалості. Проте об'єктивно, через неможливість передбачити певні атмосферні процеси – авжеж. Я розкажу про одну свою гучну професійну помилку, якій я могла запобігти. Це сталося 1 липня 2018 року коли у Києві планувався грандіозний концерт на Софійській площі.
Від редакції: "Історична правда" продовжує проєкт "Записки синоптика". Щотижня на нашому сайті з'являтиметься розповідь Наталки Діденко про атмосферні явища, з якими пов'язані історичні події. В основі оповідей - спостереження та особливі спогади про певну синоптичну ситуацію.
Метеорологів іноді піддають не просто критиці, а нищівній критиці.
Синоптики, комунальні служби міст та футбольні арбітри найчастіше стають об'єктами насмішок, непрошених порад, звинувачень та просто безпідставної лайки.
Колись прочитала дотепний заголовок в спортивній газеті, що футбольних арбітрів ніхто не любить, окрім їхніх бабусь.
Про футбольних арбітрів та комунальні служби не буду тут розходитися, не працювала, не вчилася, а ось про синоптиків скажу.
Коли я в університеті навчалася на кафедрі метеорології, то все було чудово, зрозуміло, весело й цікаво. Бо студенти, гульки, перші паростки дорослого вільного життя, ну, й знання нові, не без цього.
А коли почала працювати після закінчення вишу в Українському Гідрометцентрі, то виявилось, що все треба починати спочатку. Майже все.
І далеко не все було зрозумілим і веселим, хоча й цікавим.
Багато хто пам'ятає себе молодим спеціалістом, коли хотілося швидше втекти після робочого дня на вечірку, як було нудно слухати "старших товаришів", як часом треба було долати майже ворожий опір досвідчених колег, вживатися у колектив.
І як ті ж "старші товариші" ледь не під стіл ховалися, коли їм призначали "хвоста", молодого спеціаліста, якого треба було навчати і який відбирав дорогоцінний час перекуру чи кави в робочих паузах.
Перші невинні помилки чи гучні провали у роботі я дуже добре пам'ятаю.
І заради справедливості мушу сказати, що досвідченіші колеги включно з керівництвом досить поблажливо ставилися до моїх молодечих промахів, чи об'єктивних, чи з недбалості.
Але в метеорології, синоптиці чим більший досвід ти здобуваєш, тим шанси допустити професійну помилку з недбалості майже дорівнюють нулю.
Кажу це з власного досвіду.
Маючи багаторічну історію роботи з прогнозування погоди, знайому мільйон разів синоптичну ситуацію, отримані знання, навіть здобуту за роки професійну інтуїцію – з таким багажем практично неможливо синоптику допустити помилку з недбалості.
Проте об'єктивно, через неможливість передбачити певні атмосферні процеси – авжеж.
Я розкажу про одну свою гучну професійну помилку, якій я могла запобігти.
Проте швидше теоретично.
І скажу чесно – якби така синоптична ситуація повторилася зараз, я б знову так само помилилась. І зовсім не через недбальство.
…У Києві першого липня 2018 р. планувався грандіозний концерт на Софійській площі.
За кілька днів до події до мене звернувся Сергій Проскурня (нині, на жаль, вже покійний), відомий театральний режисер, новатор, видатний культурний діяч, філософ, драматург.
А ще неймовірний комунікатор, натхненник, людина, яка не боялася сміливих експериментів і яка була причетною практично до всіх цікавих потужних культурних подій та заходів новітньої України.
Останніми роками він був головним режисером масових патріотичних заходів, які потребували неймовірних організаторських зусиль та практично цілодобової підготовчої круговерті.
І, оскільки ми були добре і давно знайомі, він часто звертався до мене з приводу прогнозу погоди.
Бо погодні умови на відкритих майданчиках, на величезних площах при зібранні купи народу, оркестрів, хорів, солістів, за участю перших осіб держави – самі розумієте, як це було важливо.
Я, звичайно ж, не видалила з телефону його контакт і нашу переписку, ці спогади і емоції завжди зі мною. І лише він називав мене так смішно і зворушливо – Наталюшик.
Колись він навіть мене сильно схвилював, бо подзвонив і сказав, що дасть мій номер телефону керівнику особистої охорони тодішнього Президента України. Щоб, так би мовити, погоду - по "блату", приватно й ексклюзивно, а не офіційно і щоб можна було звернутися в будь-який час і не чекати безкінечно офіційної інформації.
Бо що там приховувати – офіційні структури часом такі перелякані, що перестраховуються подвійно. І я їх розумію.
Кому приємно отримувати по шапці та ще й від високого начальства. І не просто високого, а і найвищого.
Ви ж пам'ятаєте, як колись під час дощу сильний порив вітру жбурнув на Віктора Януковича урочисто-траурний вінок.
І це відео до сьогодні викликає гомеричний регіт і стало навіть у народних переказах та легендах символом-провісником ганебного й справедливого занепаду пана Януковича.
Я, на щастя, тоді вже давно не працювала в Гідрометцентрі, не знаю усіх деталей та обставин, але думаю, що погодне керівництво пережило кілька тривожних і вкрай неприємних хвилин. Хоча до чого тут Гідрометцентр?..
Подібних історій насправді вистачає в моїй пам'яті і багато з них далеко не такі кумедні, як з вінком, просто щоразу через неординарні погодні умови починали шукати винних. А найближчі завжди до погоди – синоптики.
Проте я тоді навіть не через страх категорично відмовилася від подібної, ніби й таємно-почесної, роботи на благо Президента і, відповідно, усієї країни.
Просто я вважаю, що кожен повинен виконувати свою роботу – я надаю прогнози погоди, так би мовити "домашні", для усіх бажаючих, а ось офіційна інформація має бути забезпечена офіційними структурами.
Допомогти завжди готова, але перебирати на себе чужі ролі, надувати щоки, бути Хлєстаковим – ні.
Словом, Сергій Проскурня зрозумів мене тоді, не образився, і я й далі весь час охоче його додатково консультувала по-дружньому перед важливими заходами чи зйомками.
І ось 1 липня 2018 року на Софійській площі в Києві мав відбутися класичний концерт за участю голлівудського актора Джона Малковича та італійського диригента Ріккардо Муті.
У програмі Джон Малкович читав поему "Портрет Лінкольна" Аарона Копленда під акомпанемент симфонічного оркестру, яким диригував маестро Ріккардо Муті, виступали оперний співак Сергій Магера та всесвітньовідома оперна зірка Людмила Монастирська (моя улюблена), артисти симфонічного оркестру і хору Національної опери України, виконувалися твори Джузеппе Верді.
Концерт був запланований в рамках міжнародного проекту "Шляхи дружби", який протягом 20 років проходив у різних містах світу, зокрема у Нью-Йорку, Стамбулі, Єрусалимі, Токіо.
Зрозуміло, що на таке дійство було запрошено безліч поважних, відомих людей включно з найвищим керівництвом країни.
Мав бути Президент України.
Відповідальність на організаторах – страшна, роботи – море, нерви, хаос, стиковки, дзвінки, біганина і, звичайно, перекривало все це хвилювання просто містичний жах – а якщо буде злива, що тоді?!
Музичні дорогі інструменти, солісти, закордонні зірки, сотні глядачів, Президент – всі зусилля могли стати марними через якийсь класичний літній дощ…
Було якраз літо, чудова пора із сонцем та теплом. Проте навіть серед літа трапляються дощі та похолодання.
Напередодні урочистого заходу мені подзвонив напівпритомний Сергій Проскурня і трагічним голосом сказав, щоб хоча б я його не добивала несприятливим прогнозом.
Я пообіцяла не спати й не їсти – невідривно стежити за розвитком синоптичної ситуації.
Якраз напередодні через Київ проходив дощовий атмосферний фронт, на завтра ми опинялися в його тилу, на метеоарену виходив антициклон, тобто, ймовірність дощу зменшувалася майже до нуля. Хіба що знижувалася температура повітря, але це вже було другорядним – можна ж було просто тепліше одягнутися.
Про що я Сергію і повідомила.
Але, звичайно, не залишала спостереження за подальшим розвитком подій.
Після проходження атмосферного фронту, після дощу залишкова волога у повітрі могла спричинити локальні невеликі дощики, так би мовити, рештки фронту. Тому я таки тримала руку на пульсі.
Ближче до початку концерту я вже перебралася впритул до Софійської площі і на ходу, з гаджету, спостерігала за синоптичною ситуацією.
Тоді можна було спостерігати за поточною погодою із бориспільського радару, який російські агресори потім знищили на початку великої війни.
Радар був чистим, як дитяча сльоза.
Я вчергове заспокоїла Сергія – атмосферний фронт минув, антициклон розігнав усі хмари, на радарі чисто, можна трохи розслабитися.
Аж раптом за хвилину на радарі, десь на відстані кількох десятків кілометрів від Києва, з'явилася маленька цяточка вологого повітря.
Тут повинна сказати, що за спокійніших обставин я б навіть і вухом не повела в бік такої цяточки. Шанси, що з неї піде якийсь дощ – мізерні, а якщо вона і поворушиться, то максимум якоюсь кількахвилинною мрякою чи кількома краплями.
Проте ситуація була особлива і я невідривно стежила за цим мікроосередком можливого дощику.
Головне, що цяточка хоча й повільно переміщувалася в бік Києва із заходу, проте не збільшувалася у розмірах. А, отже, серйозної загрози від неї не повинно було бути.
За всіма прогностичними ознаками, моїм професійним досвідом і метеорологічними законами атмосфери.
Про що самовпевнено і бадьоро повідомила головного режисера, який вже був просто в милі.
Ще хочу додати, що над Софійською площею було чудове синє чисте небо, трохи білих хмарок і навіть близько не було схоже на зміну погоди.
Я з подругами довго, але весело просувалася у повільній черзі за запрошеннями, усіх ретельно перевіряли, адже було багато дипломатів, урядовців, перших осіб держави, тому перевірка стримувала процес.
Коли ми зайшли всередину, раптом пішов легкий дощик.
Музиканти з інструментами поховалися під найближчими дашками, ми також стали під якийсь карниз будинку, ще й зустріли знайому із старої роботи на телебаченні, яка якраз була ведучою цього дійства.
Вона була одягнена у розкішну бально-театральну сукню, доволі відкриту, мерзла і звичайно ж, поцікавилася в мене – що це за дощик і що буде далі?
Я знову глянула на радар, волога цяточка наближалася, але не розросталася.
І я запевнила її, що все буде чудово, що цей дощик – це якесь непорозуміння, залишки вологи вчорашнього атмосферного фронту і зараз все піде, як по маслу.
Але як по маслу не вийшло.
Як тільки всі глядачі всілися, на сцені оркестр зайняв свої місця, ведуча привіталася – над Софійською площею просто, як з відра линула злива!
Це була якась містика!
Бо лило саме над Софійською площею, всі задерли голови і побачили, що, наприклад, зовсім поруч, якраз за дзвіницею, було абсолютно чисте блакитне небо, з іншого боку, над Михайлівською площею, також світило сонце.
Сказати, що я була в шоці, нічого не сказати, ніякої метеорологічної логіки у цьому дощі не було, щоб із таких атмосферних цяточок та ще й так прицільно лило, я просто не пам'ятала, подібна ймовірність існувала переважно теоретично і ще я панічно злякалася, що зараз мені подзвонить Сергій і страшним голосом спитає - що це таке, Наталюшик?!
І матиме повне право так спитати.
Це був провал, повний професійний провал.
І пояснювати комусь, що при такій синоптичній ситуації жоден підручник не порадить писати у прогнозі "сильна злива", що розвиток всесвітньої метеорологічної науки на цей час не дозволяє аж так точно і прицільно прогнозувати, не мало жодного сенсу.
…Я ще трохи посиділа на стільцях, сором'язливо прикриваючись програмкою, яку зробили з дуже цупкого якісного паперу (за що й досі величезна подяка організаторам), всі емоції щезли, я автоматично посміхалась і щось там відповідала, але стан мій був дуже й дуже розпачливим.
Не витримавши зливи, холоду і особливо жахливого настрою, я ганебно залишила концертний майданчик.
…Вже потім я дізналась, що злива все ж була короткою, що Президент запізнився якраз на час зливи і з'явився, коли небо очистилося і вийшло з-за Софійської дзвіниці сонце.
Оркестранти повернулися на свої місця, Малкович прочитав заявленого вірша, всі артисти прекрасно виступили і, взагалі, концерт пройшов чудово, отримавши море позитивних відгуків та вражень.
Але ця ситуація ще і ще раз довела, що ніколи не треба бути надто самовпевненим, що скільки б ти не старався, може все піти шкереберть, що радари все одно ой як необхідні, що навіть у професіоналів буває невезіння і провал, що друзям ніколи не треба відмовляти за складних обставин.
І що маленька небесна цяточка часом може істотно вплинути на масштабні земні події.
Помилки трапляються у кожного, але помилки у синоптиків виникають не з недбальства, а з об'єктивних причин.
Які ми часом ніяк не можемо передбачити…
Тут головне не орієнтуватися на можливі помилки, які, так чи інакше, роблять усі, а завжди сумлінно і совісно робити те, що вмієш і любиш.
