ОУН, Пласт, еміграція. Про родину нового посла Канади в Україні

Наталія Цмоць. Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні 

Наталія Цмоць – з дитинства в Пласт - український скаутинг. Була в новацтві і юнацтві станиці Оттава, Plast Canada - Пласт Канада.

Про її легендарного дідуся, пластуна-Героя, колись в Україні обов'язково буде відзнятий гостросюжетний фільм. Як він проводив спецоперації з визволення українських підпільників із в'язниць гестапо. Зокрема саме він витягнув з німецької неволі двох майбутніх генералів і начальників ГВШ УПА – Дмитра Грицая із пластового куреня "Чорноморці" та Олексу Гасина із куреня "Червона Калина". А теж пластуна Ярослава Старуха-"Стяга". Але все по черзі…

Кость Цмоць-"Модест" народився у Верхньому Синевидську, що в Сколівських Бескидах. 10 лютого 1914 р. Батьки – Григорій і Марія – вели власне господарство, торгували "заграничними" овочами. Кость мав двох братів-пластунів, які – як і він – виростали у 57-му курені імені Івана Мазепи. Молодший – Дмитро-"Улас", загинув в підпіллі ОУН. І старший – Володимир, який став священником (отримав від окупанта 25 років концтаборів).

Загалом батьки виховали 7-ро дітей. Братів Михайла і Ярослава, 16-літню сестру Степанію та 11-річну Наталку разом з батьком у травні 1941 року большевики вивезли до Сибіру (мати померла ще в часи польської окупації). Через рік голова родини там і помер. Неповнолітні діти стали сиротами на чужій землі.

Середню освіту Кость здобув в Стрию. Був учасником масових сходжень на гори Маківка та Ключ. Серед сільської молоді користувався великим авторитетом. "За скромність і пошану до старших всі його любили і шанували". На вітальний уклін Костянтина старші господарі відповідали: "Слава навіки". А опісля, притишеним голосом, додавали: "Нехай здоров росте, щось з нього буде".

Кость Цмоць-"Модест" 

Згадані вище цитати - це фрагменти спогадів односельчанина і бойового побратима Костянтина - Марка Ницького. Нижче коротко переповім кілька епізодів підпільної боротьби Цмоця із спогадів Ницького...

У березні 1940 року енкаведисти застукали Цмоця у Львові на вулиці Курковій (тепер – Лисенка), на ґанку конспіративної квартири. "Брали" всіх, хто заходив. Передаючи озброєному енкаведисту свої фальшиві документи Кость однією рукою вирвав у ворога зброю, а другою – вдарив його в очі і вискочив із помешкання. На запитання, що ж сталось, чекіст із розбитим носом відповів: "Бандіт удрал"...

Через місяць чекісти добрались до Костя у Львові на Замарстинові, в зруйнованому війною будинку. Під час зустрічі з підпільниками. Почувши гупання чобіт на сходах він швидко організував барикадування дверей та імітував втечу через вікно. Коли окупанти вдерлись в кімнату і підійшли до вікна – отримали три кулі в потилицю. Підпільники втекли, їх ніхто не доганяв. Уся група противника отримала смертельні поранення.

У серпні все того ж 1940 року Костя зупинили в рідному селі три енкаведисти. Вимагали документи. Він блискавично вихопив револьвер і миттю влучними пострілами поклав на землю досвідчених і спеціально вимуштруваних сталінських посіпак.

У грудні все того ж року… Начальник Болехівського НВКД вибрався на полювання. І в лісі випадково натрапив на Костя. Не отримавши відповіді щодо документів – почав стріляти. Цмоць швидко сховався і рахував постріли... Коли чекісту довелось змінити магазин – закидав його гранатами.

Селяни в Тисові і Таняві переповідали: "Бог його знає, що то за один був, що таку війну в лісі зробив і начальника НКВД тяжко поранив, а сам не знати де подівся". Чекісти відверто боялись Костя. Нераз запитували своїх агентів: "Чи правда, що Кость Цьмоць такий сильний, що першу-ліпшу "лошадь" перекидує через пліт?".

У 1941 році Кость одружився із Марією Білас – з тієї самої родини, яку знала тоді вся західна Україна. Студентською активісткою. У подружжя народився син – батько теперішнього посла Канади в Україні. Псевдо "Модест" у підпіллі Кость Цмоць взяв "тому, що малий синок його називався Модест" - згадував один із бойових побратимів. Кость користувався також псевдами: "Вовченко", "Град", "Стрілець", "Юра".

У вересні 1943 року за вказівками і порадами Романа Шухевича Кость організував групу членів ОУН, які переодягнулись в німецьку уніформу. Досконало володіли мовою противника. І мали майстерно підроблені документи. Вони домоглася від начальників тюрем у Дрогобичі і Львові видачі в'язнів "для термінового їх перевезення до Берліну". Акція проведена блискуче. По одній схемі, в двох місцях.

Є багато інших історій про легендарного лицаря "Модеста". Наприклад, як звільнив українців із німецького концтабору біля Сколього, організувавши напад самооборони (майбутньої УПА). Як організував успішну засідку на очільника дрогобицького гестапо Лявфмана та його охорону.

Петро Дужий згадував, що Цмоць завжди не лише виявляв особливу мужність і завзяття, але старався діяти в бою таким чином, щоби навіть власним тілом прикривати друзів від ворожих куль. В рідному селі вважали, що Цмоць "легендарний лицар, якого кулі не беруться, якого жадна сила ворожа не може зловити".

П.С. Костянтину Цмоцю вдалося відправити дружину Марію та сина Модеста за кордон. Сам залишився продовжувати боротьбу. Загинув у бою, 21 грудня 1944 року. Мав лише 30-ть років. Спочиває в селі Юшківці на Львівщині. Син Модест, що народився 22 березня 1942 р., як і батько – виростав у Пласті. У 1966 році закінчив Оттавський Університет. Працював на керівних посадах у федеральному уряді та у приватному секторі. Помер 4 травня 2012 року.