Як українці посміли себе захищати?!

Історія з стареньким дивізійником Ярославом Гунькою і канадським парламентом показала ще раз, не лише те, як багато в світі українофобів і яке сильне з них лоббі, але й те, як багато серед українців тих, які не знають своєї історії і ладні йти на поводу будь-якої адженди, будь чиїх інтересів, лише не своїх національних.

 

Від початку повномасштабної війни багато людей із заходу - Канади і Америки, до яких я зверталася стосовно допомоги для війська відмовляли, аргументуючи це тим, що вони війську не допомагають.

Навіть, коли йшла мова про медичне забезпечення, а не бойове. З тих самих причин більшість міжнародних і діаспорних організацій зібрані для України кошти вкладати і вкладають в гуманітарні потреби, типу щоб не підтримувати війну.

Хоч це цілковитий абсурд, бо кількість цих гуманітарних потреб зростатиме з кількістю цивільних жертв, якщо не вкладати в озброєння. Всі це знають, але так побудований сучасний світ популізму і лицимірности.

Деякі люди, в тому числі з діаспори, мені прямо казали, що вони не можуть дати на військо, бо то піде на вбивство, навіть якщо ворогів, але ж не все так однозначно, бо в українській армії багато фашистів і антисемітів. І далі по методичні для іноземних користувачів.

Те, що українські військові, волонтери, загалом, усі, хто активно задіяні в обороні Україну ( наголошу, обороні, тобто захищаються від наступу на своїй території) - нацисти і радикали для багатьох західних кіл це ні для кого не новина. Ба більше, історично так склалося, що усі наші попередні намагання себе захищати зі зброєю в руках викликали такі самі питання - як українці посміли себе захищати?!

Питання, яке лунало під час Першої Світової війни, стосовно різних українських військових формацій в часі Другої Світової війни і досі звучать. Як вони посміли себе захищати інакше, ніж їм санкціоновано- спрогнозовано-домовлено поза їх спинами?!

Історія з стареньким дивізійником Ярославом Гунькою і канадським парламентом показала ще раз, не лише те, як багато в світі українофобів і яке сильне з них лоббі, але й те, як багато серед українців тих, які не знають своєї історії і ладні йти на поводу будь-якої адженди, будь чиїх інтересів, лише не своїх національних.

Я за те, щоб називати речі своїми іменами і щоб визнавати свої історичні невдачі. Але вивчати і дискутувати складні історичні теми, визнавати свою вину, там де вона є і просто битися в груди і посипатися попелом, бо це відповідає пануючій парадигмі, бо всі від тебе того очікують - це різні речі.

Радянська, пізніше російська пропаганда працювала десятиліттями, щоб очорнити петлюрівців, ОУН-УПА, дивізійників, так само, як працює зараз над тим, щоб робити з сучасних українських захисників бандитів і ґвалтівників. Росія десятиліттями (століттями, насправді) вкладала в розпалювання українсько-польської ворожнечі, спекулюючи темою Волині, акції Вісла і т. д., десятиліттями Росія вкладала в образ будь якого українського патріота і націоналіста як нациста, антисеміта і терориста. І продовжує це робити.

Тому, перш ніж закидати кізяками себе самих, каменувати власних борців за волю - сьогоднішніх чи з минулого - потрібно задуматися, чи я дійсно знаю історію про яку йде мова, чи маю достатньо інформації, фактів і розуміння контексту, щоб це робити? Чи я не вторую чужим і часто ворожим наративами?

Яко ілюстрація - одна з найбільш відомих знимок прощання з коломийськими добровольцями, які зголосилися до Дивізії виборювати незалежність України. Цікаво, що ті усміхнені молоді люди, як і старенький ветеран Ярослав Гунька воювали з тим самим ворогом, що і наші захисники сьогодні - з російським окупантом. Можливо бодай цей факт нас змусить замислитися, а не сліпо ретранслювати дурниці?

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.