Прапор у памʼять про зниклих і полонених

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує. Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

 

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує.

Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

Це прапор громадської організації, яка займається поверненням додому полонених і пошуком зниклих без вісти. Він, цей прапор, зазвичай так і називається: POW/MIA flag. POW – це prisoner of war, військовополонений, а МІА – missing in action, зниклий безвісти під час бойових дій. На прапорі зображений профіль чоловіка за колючим дротом і напис "You Are Not Forgotten". "Ви не забуті".

Цей прапор висить над Білим Домом завжди.

І я б хотів, щоб схожий прапор висів у нас. Над Офісом Президента, над парламентом, над Кабінетом міністрів, меріями і всіма міністерствами. Щоб кожен, хто заходить в ці будівлі – від президента і міністра до останнього помічника чиновника, від іноземного посла до журналіста або простого перехожого – щодня бачив би цей прапор і згадував про наших полонених.

Про зниклих безвісти. Про невинно засуджених, закатованих, поранених – але не забутих. Згадував про людей у піксельному камуфляжі, які чекають що їх знайдуть, визволять і повернуть додому. Згадував і діяв.

Головне, що ми можемо зробити для повернення наших побратимів – якнайшвидше перемоги ворога. Але ще ми можемо показати, що нам не байдуже. Що ми пам'ятаємо і боремось за повернення кожного. Що Україна з ними, хоч не все у цьому питанні залежить від нас.

Ми не можемо просто скопіювати американський варіант прапору. Це було б і неправильно, і нелогічно. Але ми можемо зробити свій.

Я за допомоги Анни Козоріз зробив свій варіант, як я його бачу. Символи зрозумілі: фактично, це чорно-білий негатив державного прапора, на якому рука зі світлої частини, зі світла і волі, простягається до руки внизу, у темряві тюрми або землі.

 

"Ми дотягнемося. Ми витягнемо з темряви. Ми повернемо всіх додому", – говорить цей прапор.

Я показав макет Тайрі, бо хто краще за неї розуміє все про полон. Тайра сказала, що не вистачає якихось слів, гасла, девізу, який буде прямо говорити про волю, про памʼять і про помсту. Обовʼязково про помсту. Тому що памʼять сама по собі мало чого варта.

Запропонуйте свій девіз до прапора. А парламенту я пропоную розробити закон, як у США, щоб прапор у памʼять про зниклих і полонених висів над кожною з важливих державних установ до того часу, поки останній із них не повернеться додому. Варто також провести відкритий конкурс на дизайн цього прапору і зробити його макет відкритим, щоб його міг без порушення авторських прав роздрукувати і повісити кожен, хто забажає.

Важливо памʼятати. Важливо діяти.

Поки не повернеться останній із них.

Останній із нас.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.