Не будьмо короткозорими!

Наша ключова світоглядна проблема - короткозорість і вузький часовий горизонт мислення. Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять в категоріях політичного сезону. Люди і поготів - в категоріях сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. З таким підходом ми завжди програватимем тим, хто мислить у категоріях десятиріч чи сторіч.

 

Наша ключова світоглядна проблема - короткозорість і вузький часовий горизонт мислення.

Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять в категоріях політичного сезону. Люди і поготів - в категоріях сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. З таким підходом ми завжди програватимем тим, хто мислить у категоріях десятиріч чи сторіч.

Тобто одного дня ми такі прокидаємося, а Росія, наприклад, анексувала Крим. Й ми постфактум собі констатуємо: а анексія-то, виявляється, - не спонтанна ідея. Готувались давно й ретельно.

Ай-ай-ай, нехороші. А ми були неготові. Й навіть не думали - не гадали. Стоп, а хто заважав думати ширше?

Нашій короткозорості є, звичайно, історичне пояснення: імперія системно нищила все, що ми будували, й усіх, хто пробував будувати. Будувати на наших теренах - значило із великою ймовірністю втратити плоди праці. А то й життя. Під час війни. Під час розкуркулення. Під час голодомору. Під час депортації. Це усе формувало ментальність життя-тут-і-тепер. Не думай про завтра. Виживи сьогодні. Завтра все може змінитися. Прихопи собі нині, скільки можеш, бо завтра ресурс зникне.

Наші політики, наші еліти - усі наслідок цієї ментальності. Наслідок ментальності геноциду-голодомору в тому числі! Про те, що ресурс скінченний. І все довкола скінченне. Держава й її інститути - скінченні. Навіщо я буду вкладатися в те, що не нині, так завтра впаде? Ліпше я собі побудую якесь Межигір'я, сховаюся там за парканом і перечекаю біду.

Проблема у тому, що це - замкнене коло. Все падатиме, допоки ми не навчимося думати ширше. Ми не можем навчитися думати ширше, поки довкола все падає.

А тепер порівняйте із мисленням Імперії. Воно протилежне: ресурс нескінченний. Я завжди маю змогу прибрати до рук ще одну-дві колонії, парочку територій - й ось ресурс знову є. Це Ріг Достатку. Мені завжди є, звідки взяти. Тож - будувати фундамент, думати про вічне й непорушне, мислити категоріями сторіч!

Ми протистоїмо ворогу, який попереду нас. Щоб перемогти, треба навчитися думати довготерміново. Зазирнути принаймні туди, куди дивиться він.

А це значить - будувати тяглі інституції. Тривкість інституцій забезпечує перевагу. Тяглість культури забезпечує перевагу.

Тому Томос - це удар під дих імперії. Тому Музей Голодомору-Геноциду - це удар під дих.

Це про стратегічне. Це про десятиріччя й сторіччя. Це про фундамент. Зафіксувати акт Геноциду. Усвідомити наслідки - в тому числі на ментальність. Переосмислити. Вивчити раз і назавжди, хто сіяв смерть. Відновити пам'ять. Побудувати на її основі політику.

Ми не можемо нехтувати фундаментом й братися зводити стіни, не зміцнивши основу. Стіни обваляться.

Володимир Молодико: Герой Крут Павло Кольченко. Невідомі факти з біографії

Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований. Дата й місце уродження крутянця донедавна залишалися "білими плямами" в його біографії.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.