Як це - бути киримли?

Ми з сестрою - перше серед чотирьох поколінь жінок у нашій родині, яке має можливість реалізуватися професійно. У моєї прабабусі цієї можливості не було через більшовиків, які прийшли в Крим. Все націоналізували та забрали. У бабусі - через депортацію. Їх вислали на Урал, де довелося працювати на лісовиробництві. А через два роки - збирати бавовну в Узбекистані. Мама не змогла вступити в медичний університет, бо ми були небажаними та «квотними» і треба було йти на угоди з совістю.

 

Ми з сестрою - перше серед чотирьох поколінь жінок у нашій родині, яке має можливість реалізуватися професійно.

У моєї прабабусі цієї можливості не було через більшовиків, які прийшли в Крим. Все націоналізували та забрали.

У бабусі - через депортацію. Їх вислали на Урал, де довелося працювати на лісовиробництві. А через два роки - збирати бавовну в Узбекистані.

Мама не змогла вступити в медичний університет, бо ми були небажаними та "квотними" і треба було йти на угоди з совістю. Бабуся в дитинстві розповідала, як співробітник КДБ просив відкликати лист на підтримку родини Муси Мамута, який спалив себе в Криму, протестуючи проти заборони жити на півострові. Якщо вона, звичайно, хоче, щоб донька вступила до вузу. Бабуся відмовилася.

А далі був Крим, де нас ніхто не чекав.

Ти якби повернувся на рідну землю, але навколо це всі заперечують. Заперечують тебе. Заперечують твій зв'язок з цією землею.

Так і кажуть: "повертайтеся назад, вас ніхто не чекав, чурки".

Кажуть "ти не кримська татарка, ти народилася в Узбекистані, тому ти узбецька татарка".

Кажуть "ви зрадники і треба вас знову вислати".

Кажуть "навіщо тобі навчатися, ти ж все одно підеш доїти корів чи поратися на городі, ви татари більше нінащо нездатні".

І ти довго не можеш зрозуміти хто ти, починаєш соромитися свого походження, вважаєш себе ледь непрокаженим.

Роки йдуть на усвідомлення та прийняття, на подолання стереотипів, міфів, образ та таврування.

І коли ти тільки наближаєшся до того, що нібито став повноцінною частиною суспільства, нібито приймаєш, що причина не в тобі, не в твоїй інакшості, в тебе забирають дім вдруге.

Багатьох киримли це поставило перед вибором - залишитися в Криму або поїхати.

Перший вибір – складний.

Другий -так само складний.

Бо маєш бути готовим до того, що не побачиш дім та рідних на роки.

Будеш забувати місця та вулиці, до яких звик. І усюди тебе буде переслідувати Крим. Бо стільки місць у світі схожі на кримські. І тільки до Криму ти повернутися не можеш. Поки.

Згадуєш бабусю і розумієш, що це не назавжди.

Одного дня ти обов'язково повернешся.

Ти хоч і нагадуєш собі іноді перекотиполе, але коріння твоє назавжди залишилось у кримських степах…

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».