Пластун з Керчі, якого убили окупанти

На початку 1939 року майже в усіх селах Закарпаття створено осередки Організації Національної Оборони "Карпатська Січ". З високою ймовірністю до "Карпатської Січі" долучився і Василь Степанченко - уродженець Криму. Взагалі в українській армії було не багато кримчаків. За свідченням Юрія Артюшенка колишнього старшину Армії УНР вбили окупанти. "Він згинув з рук мадярів, які його повісили".

 

Василь Степанченко, пластве псевдо "Сталий". Народився 21 липня 1895 року в Керчі. В бідній багатодітній родині. Мав 5 братів і сестер. В рідному місті провів дитинство та юність. У 1914 році закінчив технічну школу в Києві. У 1915-1917 роках воював на фронтах першої світової війни. В складі 47 полку піхоти, який за царату так і називався: "Українскій". Служив молодшим офіцером – прапорщиком.

Пройшов всю українську визвольну війну. З грудня 1917 до вересня 1920 року – в українській армії. Хорунжий. Сучасний аналог його військового звання в ЗСУ – молодший лейтенант.

Воював в 1-ій сотні 1-го полку Січових Стрільців під командою Євгена Коновальця. Влітку 1920 - хорунжий 16-го запасного стрілецького куреня. В складі Армії УНР перейшов через Карпати та був інтернований чехами в таборі Ліберці. Здобув вищу інженерну освіту і оселився на рідній землі – в Закарпатті, на Гуцульщині. У селі Верхня Апша (тепер це Верхнє Водяне).

Бойовий побратим, один із співтворців Легії українських націоналістів Юрій Артюшенко згадував: "Він [Степанченко] по всіх селах цих місцевостей вчив українських танців, з чого тільки й жив. Його знали всі – від наймолодшого до найстаршого й любили його".

Включився в розбудову закарпатського Пласту, де взяв собі псевдонім "Сталий". Коли влітку 1934 року пластуни почали у Верхній Апші організовувати літній польовий стаціонарний табір, то взявся активно допомагати.

За кілька місяців на землі, яку подарував один місцевий селянин пластунам, було побудовано взірцевий табір. З брамою, 13 колибами, 25 напівстаціонарними наметами, двома криничками, кухнею, загаченим місцем для купання. Збудовано і колибу-"фортецю" 10х10 метрів. За всю господарку відповідав саме Степанченко.

 

В будівництво включився ще один старшина Армії УНР Олекса Стовбуненко (1898-1961), колишній студент краківської академії мистецтв. Він теж мешкав у Верхній Апші – був тут і учителем, і кооператором. Спроєктував оригінальну гуцульську пластову вежу-капличку. Висотою 7 метрів. Яку і збудували. Олекса був родом із Білої Церкви, його дружина Марія – з Кишинева. Виховували серед гір четверо дітей, які народились вже на Закарпатті.

Стовбуненку в проектуванні каплички явно допомагала його дружина – мисткиня, яку в Армії УНР знали не інакше, як "Козак Марко". Випускниця ліцею Святого Серця у Парижі та білоцерківської гімназії імені Грінченка. Воювала з більшовиками в повстанських загонах, мала бойове поранення. За розповідями митця Василя Пербийноса – служила в курені пластунів легендарного полку "Чорні Запорожці".

Василь Степанченко познайомився із Стовбуненками ще під час визвольної війни, разом пройшли табір інтернованих Ліберцях.

Ветерани Армії УНР вкладали свою душу у виховання молодого покоління пластунів. В їхньому гуцульському таборі вишколювались не лише місцеві діти, але приїздили і активні пластуни із Праги. Старший пластун Степанченко-"Сталий" був тут щорічним господарем табору, завідував кухнею.

"Сталий" не лише харчував учасників. Він був і сам активним пластуном. Наприклад, на одних легкоатлетичних змаганнях виборов 1-ше місце в метанні диску. Закинувши його на 22 метри 50 сантиметрів.

Оскільки комендантом пластового табору був відомий театральний Юрій Шерегій, то 39-літній Степанченко працював і на пластовій театральній ниві. Був одним із виконавців вистави "Слово і серце" на 3 дії, за мотивами пластового життя.

На початку 1939 року майже в усіх селах Закарпаття створено осередки Організації Національної Оборони "Карпатська Січ". Відомо, що Олекса Стовбуненко став січовиком. Весною 1939 року йому вдалось врятуватись – після Другої світової війни розвивав свої таланти в Каліфорнії.

З високою ймовірністю до "Карпатської Січі" долучився і Василь Степанченко - уродженець Криму. Взагалі в українській армії було не багато кримчаків. За свідченням Юрія Артюшенка колишнього старшину Армії УНР вбили окупанти. "Він згинув з рук мадярів, які його повісили".

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.