Пластун з Керчі, якого убили окупанти

На початку 1939 року майже в усіх селах Закарпаття створено осередки Організації Національної Оборони "Карпатська Січ". З високою ймовірністю до "Карпатської Січі" долучився і Василь Степанченко - уродженець Криму. Взагалі в українській армії було не багато кримчаків. За свідченням Юрія Артюшенка колишнього старшину Армії УНР вбили окупанти. "Він згинув з рук мадярів, які його повісили".

 

Василь Степанченко, пластве псевдо "Сталий". Народився 21 липня 1895 року в Керчі. В бідній багатодітній родині. Мав 5 братів і сестер. В рідному місті провів дитинство та юність. У 1914 році закінчив технічну школу в Києві. У 1915-1917 роках воював на фронтах першої світової війни. В складі 47 полку піхоти, який за царату так і називався: "Українскій". Служив молодшим офіцером – прапорщиком.

Пройшов всю українську визвольну війну. З грудня 1917 до вересня 1920 року – в українській армії. Хорунжий. Сучасний аналог його військового звання в ЗСУ – молодший лейтенант.

Воював в 1-ій сотні 1-го полку Січових Стрільців під командою Євгена Коновальця. Влітку 1920 - хорунжий 16-го запасного стрілецького куреня. В складі Армії УНР перейшов через Карпати та був інтернований чехами в таборі Ліберці. Здобув вищу інженерну освіту і оселився на рідній землі – в Закарпатті, на Гуцульщині. У селі Верхня Апша (тепер це Верхнє Водяне).

Бойовий побратим, один із співтворців Легії українських націоналістів Юрій Артюшенко згадував: "Він [Степанченко] по всіх селах цих місцевостей вчив українських танців, з чого тільки й жив. Його знали всі – від наймолодшого до найстаршого й любили його".

Включився в розбудову закарпатського Пласту, де взяв собі псевдонім "Сталий". Коли влітку 1934 року пластуни почали у Верхній Апші організовувати літній польовий стаціонарний табір, то взявся активно допомагати.

За кілька місяців на землі, яку подарував один місцевий селянин пластунам, було побудовано взірцевий табір. З брамою, 13 колибами, 25 напівстаціонарними наметами, двома криничками, кухнею, загаченим місцем для купання. Збудовано і колибу-"фортецю" 10х10 метрів. За всю господарку відповідав саме Степанченко.

 

В будівництво включився ще один старшина Армії УНР Олекса Стовбуненко (1898-1961), колишній студент краківської академії мистецтв. Він теж мешкав у Верхній Апші – був тут і учителем, і кооператором. Спроєктував оригінальну гуцульську пластову вежу-капличку. Висотою 7 метрів. Яку і збудували. Олекса був родом із Білої Церкви, його дружина Марія – з Кишинева. Виховували серед гір четверо дітей, які народились вже на Закарпатті.

Стовбуненку в проектуванні каплички явно допомагала його дружина – мисткиня, яку в Армії УНР знали не інакше, як "Козак Марко". Випускниця ліцею Святого Серця у Парижі та білоцерківської гімназії імені Грінченка. Воювала з більшовиками в повстанських загонах, мала бойове поранення. За розповідями митця Василя Пербийноса – служила в курені пластунів легендарного полку "Чорні Запорожці".

Василь Степанченко познайомився із Стовбуненками ще під час визвольної війни, разом пройшли табір інтернованих Ліберцях.

Ветерани Армії УНР вкладали свою душу у виховання молодого покоління пластунів. В їхньому гуцульському таборі вишколювались не лише місцеві діти, але приїздили і активні пластуни із Праги. Старший пластун Степанченко-"Сталий" був тут щорічним господарем табору, завідував кухнею.

"Сталий" не лише харчував учасників. Він був і сам активним пластуном. Наприклад, на одних легкоатлетичних змаганнях виборов 1-ше місце в метанні диску. Закинувши його на 22 метри 50 сантиметрів.

Оскільки комендантом пластового табору був відомий театральний Юрій Шерегій, то 39-літній Степанченко працював і на пластовій театральній ниві. Був одним із виконавців вистави "Слово і серце" на 3 дії, за мотивами пластового життя.

На початку 1939 року майже в усіх селах Закарпаття створено осередки Організації Національної Оборони "Карпатська Січ". Відомо, що Олекса Стовбуненко став січовиком. Весною 1939 року йому вдалось врятуватись – після Другої світової війни розвивав свої таланти в Каліфорнії.

З високою ймовірністю до "Карпатської Січі" долучився і Василь Степанченко - уродженець Криму. Взагалі в українській армії було не багато кримчаків. За свідченням Юрія Артюшенка колишнього старшину Армії УНР вбили окупанти. "Він згинув з рук мадярів, які його повісили".

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.