Крутянець Чижов

Крутянець Микола Чижов працював помічником лікаря у київському головному військовому шпиталі, одночасно навчався в Українському народному університеті, був неодружений, записався до Студентського куреня, у бою пд Крутами потрапив у полон до більшовиків та був ними розстріляний. Похований 19 березня 1918 року на Аскольдові могилі. Його мама проживала у Києві на Кловській, 13. Є шанс, що в ГДА МОУ, у фонді Клінічного військового шпиталю збереглась особова справа Миколи Чижова з біографічними даними та фотографією

У чисельних списках крутянців, які циркулюють з видання у видання, зі статті у статтю, весь час присутнє прізвище Чижов. Інколи у написанні Чижів. Часом до прізвища додають ім'я – Микола. І усе. Більше жодних деталей біографії, більше жодних даних.

Уперше про крутянця Чижова згадано в оголошенні про час і місце похорону розстріляних більшовиками стрільців Студентського куреня у газеті "Нова рада" (№ 36 від 19 березня). Його означили там як студента.

У тій же газеті Чижова згадано у некролозі від Всеукраїнської фельшерсько-акушерської спілки. Власне у списку загиблих членів цієї спілки.

 
Нова рада, № 36 від 19 березня 1918 року

Того ж дня у "Киевской мысли" також опубліковано список загиблих крутянців. Серед них – студент Українського народного університету Чижов.

У мене були сумніви, чи вдастся знайти ще бодай щось. Хоч якусь деталь з його біографії, окрім навчання в Українському народному університеті та причетності до медицини. Хіба що – випадковість.

І ось – Галузевий державний архів Міністерства оборони потішив кількома оцифрованими документами. А там – згадки про Миколу Чижова, що загинув під Крутами.

Громадянка Києва Марія Яківна Чижова 16 жовтня 1918 року пише заяву на ім'я Головного лікаря Клінічного військового шпиталю з проханням надати довідку про те, що "пробувавшій на службі в дорученому Вам шпиталю лікарським помішником, убитий під Крутами Микола Олександрович ЧИЖОВ не був жонатий".

 
гда моу, ф.144, Оп. 33046, спр. 10, арк. 206.

Таку довідку навіщось вимагали у ліквідаційному комітеті Студентського куреня.

І головний лікар (т.в.о. Омельченко) таку довідку надає.

 
ГДА МОУ, Ф.144, ОП. 33046, СПР. 10, АРК. 205.

Як видно з документів, крутянець Микола Олександрович Чижов працював помічником лікаря у київському головному військовому шпиталі, одночасно навчався в Українському народному університеті, був неодружений, записався до Студентського куреня, у бою пд Крутами потрапив у полон до більшовиків та був ними розстріляний.

Похований 19 березня 1918 року на Аскольдові могилі. Його мама проживала за адресою вул. Кловська, 13. Є шанс, що в ГДА МОУ, у фонді Клінічного військового шпиталю збереглась особова справа Миколи Чижова з біографічними даними та фотографією.






Теми

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.