Списки на депортацію
У 1944-1952 роках з території західних областей України депортовано у віддалені регіони СРСР, до Сибіру 65906 сімей, загальною чисельністю 203662 особи. У 1953 році радянська влада, ймовірно, планувала виселити ще більше 88 тисяч сімей, загальною чисельністю 330 тисяч осіб
Виселення сімей повстанців тривали від 1944 і до самого кінця 1952 року практично безперервно. На початку 1953 року керівництво СРСР зовсім не планувало припиняти практику депортацій, яку вочевидь вважало одним із найбільш дієвих способів впливу на населення. Більше того, окремі дані свідчать, що готувалися ще масштабніші злочини.
В Чернівецькій області в архіві УСБУ зберігається об'ємна справа на 449 аркушах розпочата 5 травня 1952 року та завершена 25 травня 1952 року. У ній містяться підготовлені в районах області детальні списки сімей повстанців. Водночас у справі не зазначається, для чого саме складалися зазначені списки членів сімей повстанців. Жодної згадки про складання таких списків не було і в іншій переписці Чернівецького обласного управління МГБ.
Тривалий час справа так і залишалася загадковою.
Вже працюючи в Галузевому державному архіві СБУ віднайшов документи, які проливають світло на підстави для збирання обласними управліннями таких списків.
І попри відсутність, як це часто буває із документами радянських спецслужб, прямих тверджень, висновок наразі один – керівництво МГБ готувало ще одне найбільш масове виселення сімей усіх повстанців – імовірно, "у зв'язку з ліквідацією повстанського опору", чи з метою "остаточного вирішення повстанського (українського) питання".
Отже, 4 травня 1952 року на адресу начальників УМГБ Західних областей України направлено директиву №75 від 3 травня 1952 року Міністра Держбезпеки УРСР із вимогою скласти по районам списки сімей, прямі родичі яких (батько, мати, син, дочка, брат, сестра, чоловік, жінка) засуджені за націоналістичну діяльність, загинули як учасники підпілля ОУН, перебувають на нелегальному положенні як учасники підпілля, а також які знаходяться за кордоном.
Списки вимагалося скласти окремо на кожну сім'ю, із зазначенням усіх членів сім'ї, та надати до 25 травня цифрові відомості про кількість сімей різних категорій.
Довідка про надсилання Директиви №53 від 3 травня 1952 року до регіональних управлінь МГБ з вимогою скласти списки сімей повстанців
Така директива надійшла і до Чернівецького управління, була надіслана в райвідділи МГБ, і за результатами їх звітів встановлено, що на території Чернівецької області проживають 1818 "сімей учасників ОУН та зрадників батьківщини" (для порівняння, під час найбільшої повоєнної операції "Запад" з Чернівецької області виселено 616 сімей повстанців, у тричі менше, аніж виявлена нова чисельність).
Довідка про кількість виявлених в Чернівецькій області сімей повстанців у травні 1952 року
Певним поясненням до наявності такої значної кількості сімей повстанців, які уникли виселення, є той факт, що у 1948 році були змінені методи виселення сімей повстанців – замість звичайної практики одномоментного виселення усіх зареєстрованих сімей повстанців з різних сіл області, запроваджено нову практику – виселення "у відповідь на конкретні прояви активності повстанців".
Внаслідок цього в областях виникла значна кількість сімей повстанців, яким вдалося уникнути виселення, через певне зменшення з часом кількості повстанських акцій.
З якою власне метою МГБ збирало дані щодо сімей повстанців, засвідчує документ, підготовлений наприкінці 1952 чи на початку 1953 року – "Довідка про боротьбу органів МГБ УРСР з українським буржуазно-націоналістичним підпіллям" (ГДА СБУ. Ф.2. Спр.1858. Арк. 285-336).
У документі зазначалося, що органам МГБ УРСР не вдалося остаточно ліквідувати ОУНівське підпілля. У 1952 році мав місце 71 прояв активності повстанців ("бандпрояв"). Останнє ж є наслідком наявності значної "пособницької бази" повстанців в західних областях України, основу якої складають сім'ї повстанців.
Тут же було подано і розрахунок вказаної "пособницької бази", на основі підрахунків, зроблених у травні 1952 року: за обліками УМГБ західних областей України, ця "пособницька база" визначається доволі значною цифрою – більше 88 тисяч сімей, загальною чисельністю 330 тисяч осіб.
З них 56.600 сімей – сім'ї, родичі яких засуджені за націоналістичну діяльність, 22.200 сімей – сім'ї, родичі яких вбиті як учасники повстанських груп, 7600 – сім'ї, родичі яких є керівниками ОУН та проживають за кордоном та 1.700 сімей – сім'ї, прямі родичі яких перебувають на нелегальному положенні.
Саме сім'ї повстанців, на думку МГБ, залишалися джерелом поповнення діючого оунівського підпілля, надавали повстанцям матеріальну допомогу, переховували їх в своїх будинках, були джерелом розвідувальної інформації.
На нашу думку, метою запиту щодо підрахунку і формування детальних списків членів сімей повстанців, які проживають в областях Західної України станом на травень 1952 року не могло бути отримання кількості ймовірної пособницької бази повстанського руху – для того таких детальних списків сімей повстанців не робили б. Крім того, списки сімей, складені у такий спосіб, у практиці радянських спецслужб більше ні для чого, окрім як для виселення, не складались.
Отже, наявні матеріали дають можливість стверджувати: радянська влада планувала у 1953 році виселити з Західної України 88 тисяч сімей, або ж 330 тисяч осіб.
По областям Західної України кількість таких сімей була наступною:
Важливе значення для розуміння логіки радянської влади у виселенні населення з Західної України мала попередня операція "Тройка" (проведена в ніч з 7 на 8 квітня 1951 року), коли були виселені т.зв. "куркулі".
Переписка з підготовки вказаного виселення засвідчила неабияку "злопам'ятність" радянської влади: області звітували, скільки в них було зареєстровано "куркулів", скільки з них вже були виселені чи засуджені за співпрацю з ОУН, та скільки ще власне залишалося не виселеними і з яких причин.
І пропонувалося усіх до цих пір не висланих чи не ув'язнених підготувати до виселення. Щоб не залишилось жодного "соціально ворожого елемента".
Важливо, що під час підготовки виселення "куркулів" на наводилися підстави, чому саме особа вважалася "куркулем", а саме скільки мала у володінні, землі, худоби, чи використовувала найману працю, і все це станом на 1940-й рік! Або ж за 11 років до власне їх виселення!
Якщо людина потрапляла до списків котроїсь із категорій ворогів радянської влади, її доля була вирішена і залишалася лише питанням часу. Звісно, це стосувалося також і повстанців – скільки б не минуло часу, влада продовжувала вважати його небезпечним елементом і прагнула позбутися.
Важливим моментом є і обґрунтування виселення куркулів, відповідно до рішення наприклад Виконкому Чернівецької обласної ради і Бюро Чернівецького обкому КП/б/У: "У зв'язку з завершенням суцільної колективізації селянських господарств, просити Раду Міністрів УРСР і ЦК КП/б/У розглянути і затвердити поданий список куркульських господарств, а також вислати їх за межі Чернівецької області".
Тобто, навіть після "перемоги" над "куркулями" та завершенням повної колективізації, їх продовжували вважати ворогами. Так само і повстанський рух, хоча й суттєво зменшив свою активність, проте не перестав бути загрозою.
Повну аналогію спостерігаємо і з повстанським рухом, що стверджує на думці про підготовку владою "остаточного" виселення сімей повстанців.
Наразі зазначене питання залишається дискусійним та потребує подальших досліджень. Зокрема, цікаво дослідити матеріали інших регіональних управлінь МГБ, де можливо збереглися більше матеріалів щодо підготовку списків сімей повстанців в травні 1952 року, можливо наявну переписку з цього питання із Центром та щодо подальших намірів керівництва МГБ щодо виселення населення.
Вочевидь, лише смерть Сталіна зупинила пекельну радянську тоталітарну машину.
