Сади Перемоги: як нації об’єднувалися на полі бою

"Їжа виграє війну" – саме таке гасло запропонував президент Вудро Вільсон для американської програми "Сади Перемоги" у Першій світовій війні. Він же призначив абмітного політика Герберта Гувера головою Продовольчої Адміністрації США і дав право перерозподіляти, експортувати, купувати і зберігати продукти.

Гувер виграв кадровий конкурс із програмою, яка спонукала американців вирощувати більше, а споживати менше, заклала базу для волонтерства і мала величезний вплив на об'єднання нації навколо простих і доступних речей. Завдяки цій програмі Америка уникнула обмежень їжі в тій війні, а сам Гувер пішов по щаблях вгору, ставши врешті-решт президентом США з уже не такою позитивною історією Великої депресії та "гувервілів".

Сади проти голоду

Сади Перемоги почалися приблизно одночасно в Канаді та США на початку 1917 року – симптоматично, що обидві країни майже не брали участі у війні, тож рішення ухвалювалося саме як стратегічне, з огляду на загрозу світового голоду. Війна тривала кілька років, і тенденції стали вкрай тривожними, змусивши національні уряди ухвалювати програми продовольчої безпеки.

Так, у Канаді аграрне міністерство запустило публічну кампанію "Городництво для кожного дому" (A Vegetable Garden for Every Home), спонукаючи жителів міст і селищ використовувати двори, порожні майданчики для вирощування овочів. Тоді ж експерти-дорадники почали їздити по школах і вчити дітей та їхніх батьків вирощувати городину, а місцева влада заохочувала домогосподарства вирощувати курей задля яєць.

У США було створено офіційну Армію Шкільних Садів (United States School Garden Army), яку фінансував Департамент Війни (міністерство оборони в нашій термінології). Цільовою аудиторією були 9-15-літні діти (солдати ґрунту, soldiers of soil) та їхні вчителі, для яких готувалися навчальні матеріали, приїздили дорадники, і яких стимулювали вирощувати городи в школах.

Що ж до Продовольчої Адміністрації, яку очолив Гувер, то вона стала серйозним політичним гравцем, який сприяв об'єднанню нації навколо нових цінностей. Тут зіграв роль фактор самого очільника – цілеспрямованого, відданого, який відмовився від зарплатні на своїй посаді для демонстрації відповідального споживання і самообмеження. ЗМІ навіть називали його продуктовим диктатором – food dictator, адже він мав і великі повноваження, і дуже комплексний підхід до продовольчої безпеки.

Гувер працював і з корпораціями, і з кооперативами, з дрібними та середніми фермерами. Він ввів понеділки без пшениці, вівторки без м'яса, суботи без свинини. Жінки та діти підписували публічні клятви "Я не залишу ні шматка їжі на тарілці [щоб викинути], я не буду їсти поміж прийомами їжі і чекатиму на вечерю". В моду увійшли солодощі без цукру, а президент Вільсон вирощував овець на полі біля Білого дому. Волонтерство підтримувалося на державному рівні.

Результату було досягнуто не тільки завдяки патріотичному руху, але й за допомогою потужної маркетингової комунікації – постерам, брошурам, роботі з "інфлюенсерами": "Їж менше пшениці, м'яса, цукру, щоб врятувати армію та наших союзників". Для цього в адміністрації Гувера працював великий рекламний відділ, малюючи ефектні картинки, що й досі популярні в соціальних мережах.

Вважається, що під кінець війни тільки в Штатах було висаджено понад 5,2 нових садів та городів на додаткових ділянках, а споживання їжі впало на 15 % (тобто фактично американці стали більш ефективно харчуватися, не викидаючи продукти).

Гувер провів надзвичайно якісні та успішні комунікаційні кампанії, показавши людям альтернативу переживанням щодо війни й майбутнього, давши їм спільні цінності та реальний результат роботи.

Втім, переможна історія Садів Перемоги мала і один побічний ефект, який сильно вплинув на подальшу історію та культуру США. В серпні 1917 року як юридичне вирішення проблеми продовольчої безпеки було ухвалено "Закон у сфері національної безпеки та оборони на підтримку виготовлення, консервування та поставок, контролю та розподілу продуктів та пального" – власне, він і вводив Продовольчу Адміністрацію. Одним із пунктів цього закону була заборона використовувати будь-який продукт для виготовлення дистильованих алкогольних напоїв, підтримана "сухим" лобі.

У тому ж 1917 році було ухвалено резолюцію щодо 18-ї конституційної "антиалкогольної" поправки, а в 1919 році вона почала діяти. Тож коли після війни закон про продбезпеку було скасовано, Сухий закон залишився в дії і значно вплинув на політичну та економічну культуру США.

Сади заради патріотизму

У 1940-1945-х роках Канада, США та Велика Британія знову реалізували успішні проєкти з військових садів. Так, у Канаді на 1944 рік нараховувалося 209 200 нових садів/городів, які виростили за рік понад 57 тисяч тонн овочів. Водночас концепція трохи змінилася – відтепер це був більше міський проєкт, популяризація здорового вирощування і споживання для жителів міст. Причиною стала урбанізація економік і концентрація не стільки на проблемі голоду, скільки на задачах патріотичного об'єднання, відволікання людей від жахів війни.

За деякими даними, 82 % Садів Перемоги в Канаді були саме прибудинковими садами в містах, 15 % – на виділених землях неподалік, і тільки 3 % – на комунальних с/г землях. І основний портрет садівників складали якраз недосвідчені городяни, для яких це був, з одного боку, новий досвід, з іншого – власний внесок в перемогу.

Як пишуть дослідники, "Сади Перемоги зв'язали знайому і близьку форму домашньої роботи зі значно більшими зусиллями на війні, причому ця робота затягувала всю сім'ю і була помітна друзям та сусідам" (Ian Mosby, Food Will Win the War: The Politics, Culture and Science of Food on Canada's Home Front (2014)).

США з початком війни відродили активні маркетингові комунікації, відтепер з боку аграрного міністерства (Department of Agriculture) та Воєнної продовольчої агенції (War Food Administration). Садівників закликали вирощувати більше овочів, щоб збагатити дієту мінералами та вітамінами. Додатковий акцент: овочі легше консервувати та зберігати. Різко набули популярності кольрабі та мангольд, бо їх легко вирощувати. Моряк Папай став боротися в мультфільмах з нацистами, поглинаючи тонни шпинату.

Під кінець війни Сади Перемоги були на піку популярності: близько 2/3 всіх домогосподарств брали участь у різноманітних змаганнях, конкурсах, або й просто вирощували городи біля будинків. Елеонора Рузвельт, дружина президента, вирощувала город біля Білого дому і навчала рецептам здорового харчування. Фактично 40 % всієї городини, що споживали на рік американці, вирощувалося саме в Садах Перемоги.

Водночас загрози голоду для Америки вже не було, а ініціатива вирішувала дві задачі: вирощувати для передачі армії (щоб солдати отримували більше якісних і свіжих продуктів) і сприяти патріотичному об'єднанню.

Не забували і про інтереси корпорацій, які підтримували Національну програму Садів Перемоги. Великий бізнес роздавав насіння ("Насіння перемоги"), проводив навчання – а взамін отримував податкові пільги.

І, нарешті, важливий елемент промоції стосувався відповідального споживання, зміни харчових звичок. Дослідники-нутриціологи з особливим сумом згадують період Другої світової війни, адже саме тоді американці стали здоровіше харчуватися, діти поглинали овочі та фрукти без примусу. Після війни низка факторів (емансипація жінок, технології та вихід на ринок різноманітних сухих закусок та сніданків) дуже швидко призвели до зміни в харчуванні, і як наслідок – до проблем зі здоров'ям.

В Україні з березня також запущено всеукраїнську ініціативу "Сади Перемоги", спрямовану на ефективне використання кожного клаптика землі для вирощування харчових продуктів, щоб не допустити продовольчої кризи в Україні. Це ініціатива проєкту міжнародної технічної допомоги "Супровід урядових реформ в Україні" (SURGE), що фінансується Урядом Канади та впроваджується компанією Alinea International. З очевидних причин влада Канади має великий досвід Садів і готова ним ділитися у складний для України час.

В Україні поєдналися всі рішення, які несли Сади Перемоги урядам різних країн. Насамперед – проблематика продовольчої безпеки, формування продовольчих резервів і перерозподіл продуктів для тих, хто їх потребує. На другому місці стоїть формування культури кооперації, залученості та підтримки малих і середніх фермерів. І, нарешті, нещодавно було розпочато напрям для міських громад, що має на меті підтримати містян у їхніх прибудинкових городах та грядках на балконах.

Громади, які запустили Сади Перемоги, активно допомагають Збройним силам України – значна кількість овочів, консервації передається військовим частинам. Для розуміння – тільки громади Чигирина, Буків, Зорівки, Печеніжина та Пришиба передали ЗСУ кілька десятків тонн овочів та консервації.

Тож чим більше громад і сімей приєднається до Садів Перемоги – тим сильніші ми будемо, і тим ближча буде наша перемога!