Деколонізація Ганновера

Перейменування вулиці у багатому районі Ганновера тривало майже 10 років. Цими днями суд остаточно відмовив противникам у позові: Гінденбургштрассе тепер називається Льобенштайнштрассе

 

Перейменування вулиці у багатому районі Ганновера тривало майже 10 років. Цими днями суд остаточно відмовив противникам у позові: Гінденбургштрассе тепер називається Льобенштайнштрассе.

Усе дуже символічно.

Пауль фон Гінденбург - почесний громадянин Ганновера з 1915 року, герой Першої світової, останній президент Веймарської республіки, який на схилі літ фактично своїми руками віддав владу у Німеччині Гітлеру - коронував його на канцлерство.

Нова назва вулиці на честь Лотте-Лоре Льобенштайн, яка жила тут до 1937 року, доки не втекла від націонал-соціалістів у Нідерланди. У 1943 році усю родину депортували й убили в таборі смерті Собібор. Лотте-Лорі було 10 років.

Гінденбургштрассе - козирна вулиця у Ганновері. Тут мешкає чимало юристів, стоять дорогі вілли, знаходиться штаб-квартира ХДС і навіть житло екс-канцлера Шрьодера.

Місцева районна рада ініціювала перейменування у 2018 році, коли отримала звіт консультативної комісії. У 2013 році Ганновер вирішив ще раз відфільтрувати нацистське минуле Німеччини. Створили науково-консультативну раду, у ній працювали історики, представники церков, єврейської громади.

Шукали прізвища, дотичні до нацистської епохи. Із 493 перевірених імен 476 пройшли чистилище, 17 - спрямували на перейменування.

Зокрема, консультативна рада заявила: "Рейх-президент Гінденбург зіграв центральну роль у знищенні республіки та розширенні диктатури в рамках антисемітської урядової програми".

Гітлер та Гінденбург
Гітлер та Гінденбург

Але частина мешканців Гінденбургштрассе вирішила по-своєму: буцімто їхній голос як "постраждалих" має більшу вагу, ніж висновки експертів. Противники зміни назви ставили під сумнів процедуру та обґрунтованість рішення місцевої ради, сперечалися з витратами на "візитки та рекламні банери в місцевому тенісному клубі", які доведеться змінити. Хтось переживав, що Google не видаватиме потенційним клієнтам правильну адресу його офісу.

Міська та районна рада замовили опитування, відбулися бурхливі громадські зустрічі.

У письмовому опитуванні мешканців 99% були проти перейменування. Але на питання відповіли лише 32%. "Досвід показує, що ті, хто незадоволений, активніші, — сказав газеті Taz суддя Андреа Речціус, — ми просто не знаємо, що думають про це інші 68%".

П'ятеро жителів заснували "Ініціативу Гінденбургштрассе" та зібрали підписи проти перейменування. Вони отримали інший експертний висновок, у якому було спростування оцінки Консультативної ради.

Активізувалися й прихильники перейменування: 23 вересня 2018 року невідомі самовільно зняли дорожні знаки із назвами Гінденбургштрассе.

Усе ж невелика більшість (10 проти 7) в райраді Ганновера проголосувала за вулицю вбитої нацистами Льобенштейн. Рішення ухвалили 9 листопада 2020 року - у річницю антисемітських погромів ("Кришталева ніч").

Згодом суд декілька разів визнав, що процедури враховані та виконані. Востаннє це сталося щойно - у травні 2022 року. При цьому суддя не втручалася в дискусію про історичну роль Гінденбурга, щодо якої обидві сторони мали висновки експертів, а керувалася тільки процедурними моментами.

Тепер Гінденбургом зайнялися серйозно. У Ганновері створили групу Decolonize Hannover (Деколонізація Ганновера), яка прагне зробити колоніальне минуле міста видимим і показати його вплив на сьогодення. Йдеться й про інші назви публічного простору, які мають бути переглянуті. Наприклад, на честь рейх-президента названо також замок у передмісті Ганновера.

Аналогічна історія сталася і в Гамбургу. Там довгий час змінювали назву Гінденбургштрассе на вулицю Отто Вельса - лідера соціал-демократів, які до кінця опонували нацистам у 1930-х.






Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.