Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

 

В Житомирській області є містечко Коростень. У давнину це була столиця племен древлян, і називалася Іскоростень.

Київська княгиня Ольга дещо потурбувала це містечко у середині Х століття, спаливши його. Сталося це після вбивства древлянами її чоловіка, Ігора. На Деревлянській вулиці у Києві, до речі, тепер я проживаю.

Так от, мером славного і древнього Коростеня вже 25 років є Володимир Москаленко, колишній комсомолець, потім - комуніст. Після падіння СРСР створив виробничу фірму "Верас", якою керував до 1998 року, а тоді вже став міським головою, яким є і по сьогоднішній день.

У місті, яким керує пан Москаленко вже майже чверть століття, проживає біля 65 тисяч мешканців.

7 травня 2022 року активісти міста Коростень з ГО "Молодь Північного краю" знесли нарешті пам'ятник комсомольцям, який давно підлягав усуненню в рамках декомунізації.

Але в місті вирішили не усувати свого часу це надбання СРСР, а просто перейменувати його з пам'ятника "комсомольцям" на пам'ятник "Молоді Коростенщини ХХ століття".

Мало того, це не всі махінації місцевих совків з монументами. Місцева влада вирішила "обдурити" всіх і з іншими совковими пам'ятниками та своєрідно виконала закон "Про засудження нацистського і радянського тоталітарних режимів" - просто перейменувавши пам'ятники, на честь діячів СРСР.

Міський голова Коростеня Володимир Москаленко у вишиванці
Міський голова Коростеня Володимир Москаленко у вишиванці

Так, крім того, що згадуваний колишній пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття".

Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям".

Після знесення пам'ятника комсомольцям, встановленому тут, до речі, 1973 року, мер Коростеня Москаленко заявив:

"Всі побачили варварство XXI століття з боку молодих людей, які себе проявили в місті Коростені. Хай дивляться і дають оцінку. І я хотів би, щоб за два місяці ці люди зробили цю площу. Будемо дуже вдячні, я кожному з них подяку випишу.

А те, що було зроблено, балансоутримувачі подали заяву в поліцію, відкрита кримінальна справа, і ті, хто це робив, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності". І додав, що це "дикунство"...

Варварство ХХІ століття? Дикунство? Ні, не Буча, не Маріуполь, не ґвалтування, не вбивства росіянами українців, а саме знесення пам'ятника комсомольцям у Коростені є для пана Москаленка варварством ХХІ століття та дикунством. Війна в країні? Ні, не чув. Хоча Коростень зазнав російської атаки.

Окупанти в окупованих містах України власне відновлюють совкові пам'ятники? Ні, не бачив. А крім того, "це наша історія". Так, це дійсно історія совків. Тільки чому це має бути сьогодні в Україні, яка власне веде смертельну боротьбу з фашистським совком?

Щоб було ясніше. Мер Коростеня Москаленко нагородженим різними медалями і відзнаками. Свого часу отримав теж ювілейну медаль "300 років Російському флоту", згідно з указом президента РФ.

 

Крім того, відзначений міжнародною нагородою - орденом "Содружество" за розвиток інтеграційних процесів, відродження національних економік та зміцнення міжнародних економічних зв'язків, активізацію зусиль ділової громадськості країн Євразійського економічного простору. Своя людина!

А щодо містян Коростеня, то тут також все "журба". Багато мешканців Коростеня висловили свій спротив цьому зносу, бо це "наша історія", "це варварство", "це недопустимо" і все таке. Совок у головах людей - це ще довго.

Голови міст і містечок, які є колишніми нелюстрованими комуністами - це горе України. Саме таких прийшов "визволяти" Путін, саме вони його опора і п'ята колона. Єдина надія, що таких совків у Коростені все-таки меншість.

Але, крім місцевої влади у нас ще є і центральна, і власне бездіяльність цієї влади, допуск отаких маніпуляцій з перейменовуванням комуністичних пам'ятників, допуск таких комуністів до державних посад - це і є занедбання Києва, за який потім розплачується вся країна.

У кабінеті мера Коростеня Володимира Москаленка "світиться" декілька ікон. Це видимий знак, що власник кабінету: корупціонер, злодій, барига, бандит і на додачу совок. Що і видно по вчинкам і по місту, яким керує.






Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.