Напередодні. Косово-99
Сьогоднішні непрості події повертають мене спогадами у березень 1999 року, коли у вечірні години 24 березня того року розпочалася кампанія НАТО проти режиму Слободана Мілошевича. Цьому передувало загострення ситуації на Косово, провал перевірочної місії ОБСЄ на чолі з Вільямом Вокером, переговори в Рамбуйє, оголошення воєнного стану, евакуація дипломатичних місій.
"Історична правда" із люб'язного дозволу автора публікує уривки із його майбутньої книги. Маркіян Лубківський у 2006-2009 роках перебував на посаді посла України у Республіці Хорватія і Боснії та Герцеговині (за сумісництвом).
Югославські офіційні представники, як, до речі, і сербська громадськість, негативно сприйняли тотальну евакуацію посольств. Деякі місії закрилися буквально на ключ, на другий день ставши об'єктами проникнення з боку організованих і контрольованих урядом груп невстановлених осіб. Хоча усі ми добре розуміли, що це був мікс поліції і криміналу. Такі собі "тітушки" під наглядом. Виносили все, що можна. Що не могли винести – трощили…
Вранці останнім потягом Белград-Москва югославську столицю залишили наші родини. Спокійно, без паніки і без піару. Та й для піару не було ще таких засобів комунікації, як сьогодні…
На капоті моєї (голосно сказано) посольської машини вранці я знайшов оберемок перших весняних квітів і записку з одним словом "Хвала". Невстановлені сусіди в такий спосіб дякували, що не втекли, не побігли, а залишилися розділити їхню долю.
Ввечері ж мене чекав ще один сюрприз, коли я на коротко з'явився у своїй квартирі на Войводе Міленка. У пекарні на розі, де я зазвичай брав хліб, продавчиня Біляна ніяково витягла з-під поли буханку і тихо сказала: візьміть, притримала для вас…
Чому я пишу це і публікую сьогодні? Щоб показати різницю між тими далекими подіями і нашими українськими реаліями. Я й досі переконаний, що Росія не перейде до повномасштабного вторгнення. Немає підстав і політичного процесу, як це було в Югославії 1999 року.
Залишаймося готовими до відсічі, але, водночас, спокійними і гідними!
