Проблема не в Шухевичі

Важливо чітко розуміти, що хамські заяви польських посадовців щодо борців за незалежність України є безпідставним і грубим втручанням у наші внутрішні справи

 

Не може бути й мови про жодну "провину" українців у цій ситуації чи потребу в будь-якій формі загравати з тими, хто вдається до цих випадів.

Це саме стосується і нинішнього посла Ізраїлю з його регулярними хамськими заявами в дусі московської пропаганди.

Більша частина вулиць та інших об'єктів, які мають ім'я Романа Шухевича (як і Степана Бандери) отримала ці назви в 1990х роках. Ці назви давалися на Галичині й Волині, територіях пам'ять про які була живою у багатьох поляків як про колишню частину польської держави. Однак до жодних випадів у бік України через це польські посадовці не вдавалися.

Те саме тривало і в 2000х роках. Ні Польща, ні Ізраїль не вказували Україні, яких героїв нам шанувати і чиїми іменами називати вулиці. Звичайно, у тій же Польщі завжди були сили, які намагалися роздмухувати антиукраїнську істерію, але вони завжди залишалися маргіналами.

Кожен, хто спостерігав за ставленням польських діячів до вшанування борців за незалежність України, пам'ятає, що деградація польського політикуму почалася з 2007-2008 року після того, як москва розгорнула шалену кампанію з дискредитації УПА, особисто Шухевича і українського національно-визвольного руху взагалі.

До цієї кампанії, яка, вочевидь, була частиною стратегії з недопущення руху України в НАТО й підготовки до майбутньої російської агресії, була активно залучена московська агентура як у Польщі, так і в самій Україні, яка нагнітала теми "Волинської різанини" і буцімто антисемітизму українців.

Але ключовий злам у поведінці польських посадовців і політиків стався в 2015-16 роках і пов'язаний з подіями в Польщі, а не в Україні. Для своєї перемоги на виборах 2015 року партія "Право і справедливість" вирішила перейти червоні лінії і розіграти карту антиукраїнської істерії в політиці національної пам'яті.

Саме діячі ПІСу, які обійняли посади у польській владі після цих виборів, зробили нападки на українських героїв складовою державної політики Польщі. Вони піднесли це шовіністичне хамство і втручання у наші внутрішні справи на рівень офіційних заяв і навіть законодавчих актів.

Наші герої, які не турбували польську владу ні в 1990х, ні в 2000х, різко стурбували її в 2015-16 роках.

Жодному польському посадовцю й на думку не спало робити якісь дурні заяви, коли в Тернополі з'явилася вулиця імені Шухевича, однак тепер ми бачимо цілу низку таких заяв через найменування іменем Шухевича стадіону в тому ж Тернополі.

Важливо чітко розуміти - проблема не в Шухевичі, і взагалі не в Україні, де як давалися назви якимось об'єктам на честь діячів УПА 25 чи 15 років тому, так даються зараз і даватимуться в майбутньому.

Проблема - у самій польській владі. Переконавши значну частину польського суспільства в тому, що Польща має право вказувати українцям, кого і як з борців за волю України їм шанувати, Ярослав Качинський і його партія зробили такі дії елементом своєї популістичної політики.

На жаль, одна частина польської еліти, яка розуміла неприйнятність такої політики, загинула в авіакатастрофі під Смоленськом (у тому числі президент Лех Качинський, який був значно адекватнішим за свого брата). Інша - в особі Дональда Туска та решти представників ліберальних сил - упродовж останніх 6 років перебуває в опозиції.

Відмова від вшанування борців за незалежність України означала б зневагу до самої незалежності. І навіть якби якимось ідіотам в українській владі спало на думку загравати в цьому питанні з іноземними посадовцями, українське суспільство швидко вказало б таким ідіотам шлях на Ростов до їхніх папєрєдніков.

Попри всю важливість дружніх стосунків з Польщею (як і з Ізраїлем) керівництво України і наше МЗС має дуже жорстко і недвозначно припиняти будь-які спроби вчити українців, яких героїв і як нам шанувати.






Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...