Візит Анджея Дуди в Україну: перелом в історичному діалозі чи наразі без змін?
Відколи новим президентом України став Володимир Зеленський, коментатори та експерти польсько-українських відносин почали говорити про можливий перелом у двосторонніх відносинах. Він мав відбутись у гуманітарній сфері, а конкретніше – в історичних дискусіях. Саме тут у двосторонніх відносинах найбільше обопільних претензій та домінує монолог замість діалогу. Триденний жовтневий візит Анджея Дуди став другим його офіційним візитом за кордон, після повторного обрання президентом у липні поточного року. З цим візитом деякі з експертів якраз і пов’язували можливі зміни чи навіть «перелом» у двосторонніх польсько-українських відносинах, а саме в історичному діалозі.
"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу авторки та видання "Наш Вибір".
Українсько-польські відносини загалом варто оцінювати позитивно. Польща є надійним союзником нашої держави на міжнародній арені. Це проявляється в послідовній підтримці прагнення України стати повноцінним членом НАТО і ЄС, а також у засудженні російської агресії.
У сфері економічної співпраці бачимо щорічне нарощування потенціалу та появу нових спільних проектів. Нема на що нарікати і в оборонній та військовій співпраці – тут теж бачимо налагоджений механізм взаємодопомоги й підтримки.
Але є сфера відносин, де вже фактично п'ятий рік домінує негативний відголосок – це польсько-українські історичні дискусії.
У Польщі, після перемоги в 2015 році на президентських та парламентських виборах правих консерваторів "Права і справедливості" (ПіС), історія стала однією з ключових політик нової влади.
В Україні ж історична політика стала важливим елементом у протистоянні російській агресії. Відкриття архівів КҐБ, нові законодавчі акти щодо вшанування борців за незалежність України та посилення ролі Українського інституту національної пам'яті – це все складові цієї політики.
Польсько-українське історичне минуле не було простим, воно наповнене обопільними звинуваченнями та трагедіями. У Польщі фактично існує суспільний і політичний консенсус щодо подій на Волині 1943 року, згідно з яким УПА та ОУН несуть повну відповідальність за винищення польського мирного населення в роки ІІ Світової війни.
В Україні ж процес визнання вояків УПА як борців за незалежність України закріплено на законодавчому рівні. Суттєво теж змінилось і ставлення українського населення до УПА: з 2014 року зростає рівень підтримки такого визнання.
І саме ця частина історії є каменем спотикання в налагодженні повноцінного діалогу, адже для одних УПА – це лише злочинці, для інших – це лише герої. Обидві країни у своїй історичній політиці приймають тезу, що "герой не може бути злочинцем".
Дуже часто польські, як правило, провладно налаштовані експерти в усіх негараздах на ниві польсько-українського історичного діалогу звинувачували попередню українську владу. До них з критикою української влади приєднувались і деякі українські експерти, здебільшого (хоч не завжди) ті, яким ближчою є ліва ідеологія чи російська нарація.
Найбільше піддавалася критиці політика колишнього президента Петра Порошенка й тодішнього очільника УІНП Володимира В'ятровича. Критика ж експертами польської влади була більш стриманою та часто представлялася з детальними поясненнями логіки поведінки офіційної Варшави щодо України.
Наприклад, Польща довго йшла на поступки сусідові, але в Україні зовсім не зважають на польську вразливість до деяких тем історії. Підкреслювалося, що для України мають бути в пріоритеті добрі відносини з Польщею, тож у деяких питаннях щодо історичного діалогу не варто йти на загострення.
Тому цілком логічно, що ці експерти почали покладати надії на зміну тону в польсько-українському історичному діалозі після зміни влади в Україні.
Новим президентом України у квітні 2019 року було обрано Володимира Зеленського. А вже в червні 2019 року він уперше зустрівся з Анджеєм Дудою в Брюсселі.
Польський президент запросив свого українського колегу приїхати до Варшави на заходи з нагоди 80-ї річниці початку ІІ Світової війни. Володимир Зеленський заявляв, що "…налаштований на сприйняття процесу примирення й недопущення домінування тематики складних моментів історії українсько-польських взаємин на порядку денному стратегічного партнерства України та Польщі".
Приїхавши до Варшави у вересні, український президент домовився з Анджеєм Дудою про впорядкування знищених українських місць пам'яті в Польщі (знищення відбувалися з 2014 року зусиллями Кремля та місцевих польських діячів), на що українська сторона зобов'язувалася розблокувати дозволи на ексгумацію загиблих поляків в Україні.
Заборона на ексгумаційні та пошукові роботи польських поховань в Україні для польських інституцій була впроваджена в 2017 році українською стороною як відповідь на нищення українських місць пам'яті в Польщі.
Як і передбачалося, з перемогою Володимира Зеленського дійшло і до зміни керівника УІНП. У грудні 2019 року ним став Антон Дробович. У Польщі цю зміну дуже радо вітали й стримано говорили про черговий "крок України до перелому" в польсько-українському історичному діалозі.
Такі вітання були пов'язані теж з тим, що одразу Антон Дробович заявив про свою готовність розпочати конструктивний діалог на історичну тематику з Польщею. І цю заяву, а також те, що Україна зняла мораторій на ексгумаційні роботи польських поховань в Україні, очевидно, польська сторона сприйняла як можливість диктувати свій порядок денний під час такого діалогу.
У січні поточного року відбувся ще один візит українського президента до Польщі на заходи з нагоди 75-ї річниці визволення в'язнів із нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау.
Під час свого візиту Володимир Зеленський запевняв: "Нам вдалося знизити градус емоцій навколо спільного трагічного минулого, і сьогодні наші країни з відкритим серцем рухаються вперед, у майбутнє".
Також український президент повідомив, що після розблокування українською стороною ексгумацій, польський колега запевнив його про найближче відновлення знищеного українського пам'ятника-напису на могилі на горі Монастир у Польщі.
Однак, за впевненими заявами, наступила пауза зі сторони Польщі, яка готувалась до нових президентських виборів і історичний діалог з Україною у той час не був у пріоритеті польської влади.
Після переобрання на другий термін Анджея Дуди було зрозуміло, що скоро варто чекати на візит польського президента в Україну. Запрошення від Володимира Зеленського він отримав ще перед переобранням.
В анонсі було вказано, що в Україні польський президент проведе три дні й матиме насичену програму. Візит і справді став плідним на спільні угоди та декларації.
Окрім надзвичайно важливих та пріоритетних для двосторонніх відносин економічної, оборонної та міжнародної тем, під час візиту обговорювалися також питання історичного діалогу.
Оскільки українська сторона виконала свою обіцянку й розморозила ексгумації польських поховань в Україні, то польська сторона мала зробити свій крок щодо відновлення осквернених українських місць пам'яті. Схоже, про цю обіцянку в Польщі згадали лише напередодні візиту Анджея Дуди в Україну.
За день до нього ЗМІ повідомили про відновлення таблиці на могилі загиблих вояків УПА на горі Монастир біля села Верхрата. Це було зроблено без узгоджень з українською стороною. Напис змінено, а імена вояків УПА, загиблих у сутичці з НКВД у березні 1945 року, не подано.
Можна припустити, що в Польщі радше не сподівалися на прискіпливість у цьому питанні Володимира Зеленського. Та й в Україні висловлювалися побоювання, що для президента питання напису на відновленій могилі не буде аж настільки важливим.
Однак у своїй промові, після підписаної з Анджеєм Дудою спільної заяви, Володимир Зеленський про це згадав. Він досить чітко заявив, що очікує повного виконання Польщею взятого зобов'язання – повернення початкового напису з переліком імен загиблих повстанців.
Після зустрічі в Києві з головою ІНП Польщі очільник УІНП Антон Дробович також не оминув теми напису на могилі біля села Верхрата. Він повідомив, що Україна та Польща тоді обміняються дозволами на ексгумації, коли Польща повністю відновить напис з іменами загиблих повстанців на горі Монастир. Україна на такий крок Польщі і досі очікує.
Як бачимо, незважаючи на те що для Володимира Зеленського історична тематика ніколи не була і не є пріоритетною, в Україні вже сформований, починаючи з 2014 року, певний зразок історичної політики в міжнародних відносинах, і український президент просто йому слідує. Схоже, що цього ніяк не хочуть помічати у Варшаві.
Є одна важлива річ, від якої залежать перспективи подальшого польсько-українського історичного діалогу: наскільки в Польщі зможуть усвідомити, що, навіть визнаючи злочини ОУН та УПА проти поляків, для України ці структури назавжди будуть такими, що свого часу виборювали її незалежність.
Важко оцінювати візит Анджея Дуди як переломний для польсько-українського історичного діалогу. Переломний момент може розпочатися не тоді, коли зміниться влада в Україні (хоча це було б можливо лише у випадку перемоги в Україні проросійських сил), а тоді, коли в самій Польщі зможуть усвідомити, які ж зміни відбулися в Україні і чому вони прямують до незворотності.
І не вдасться, застосовуючи історичну амнезію чи формуючи лише "позитивний порядок", виштовхнути спірні питання з історичного діалогу, бо вони як фантом повертатимуться. Для того щоб діалог приносив свої позитивні результати, краще спочатку діагностувати проблему, яка йому заважає.
Україні теж не варто лише очікувати на зміну влади в Польщі, а спробувати глибше вивчити домінуючий польський наратив щодо подій на Волині 1943 року. Переважно в Україні очікують, що з втратою влади ПіСом, всі непорозуміння з польсько-українського історичного діалогу зникнуть.
Однак варто згадати хоча б голосування у 2016 році в сеймі за резолюцію про "встановлення дня вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами у 1943-45 роках". Тоді не було жодного голосу проти і лише 10 депутатів від опозиційних двох партій ("Громадянська платформа" та "Новочесна") "утримались" під час голосування.
А поза тим двосторонні польсько-українські відносини продовжують розвиватись у правильному напрямку, про що і засвідчив візит Анджея Дуди в Україну.
Це дає надію на майбутній конструктивний польсько-український історичний діалог, який чекає ще свого слушного часу. І не зміна влади його виправить, а зміна ментальна та світоглядна – як влади, так і суспільства. Це довший процес, на який свій вплив матимуть як суб'єктивні, так і об'єктивні чинники.
