Час зрілості. Звернення Ініціативної групи "Першого грудня"

Прагнення свободи – це наше велике здоров'я; анархізм – це наша велика хвороба. Українське суспільство не є "турецькою галерою", воно є зграєю козацьких чайок. Але велике завдання в тому, щоб ці чайки не розплилися хто куди. Щоби вони, попри відмінності, діяли спільно, коли цього вимагає історія.

 

Незалежній Україні вже 29 років. Але насправді значно, значно більше.

Наша країна не постала "нізвідки". Ми пам'ятаємо про боротьбу українських повстанців, дисидентів і політв'язнів за часів СРСР. Про нестримне прагнення до свободи та всі спроби відновлення незалежності. Про "криваві землі", на які нашу країну перетворили режими нацистського та комуністичного тоталітаризму.

Пам'ятаємо про незалежність 1917-1921 років, без якої не було би сьогоднішньої України. Пам'ятаємо про зусилля Кирило-Мефодіївців у середині ХІХ століття, про повстання Мазепи, про державність Війська Запорозького XVII-XVIII століть. Про Велике Князівство Литовське, про Київську Русь.

Наша країна не постала "нізвідки". Її історія – глибинна.

У цій історії головною цінністю була свобода. Прагнення свободи від примусу, від насильства, від образи гідності. Свободи від "царя", "фюрера", "вождя", чи "генсека". Україна дихає свободою. Це її кисень.

Але кожна цінність має свою тінь. Тінь нашої свободи – наш анархізм. Ми не хочемо нікому коритися – але часто не хочемо нікого слухати. Ми не хочемо наказів – але часто не хочемо порад. Ми не хочемо муштри – але часто не хочемо об'єднання та командної дії.

Свобода без відповідальності – це анархія. Відповідальність без свободи – це рабство.

Свобода є нашою великою силою, анархізм внаслідок безвідповідальності є нашою великою слабкістю. "Темним боком" нашого місяця.

Незалежність – це необхідна, але недостатня умова для справжньої самостійності, демократії, військової сили, економічного добробуту.

Останнім часом у нашому суспільстві посилюються ці анархічні тенденції. Спільноти розколюються і дрібнішають. Ненависть до тих, хто вчора стояв з тобою по один бік барикади, стає занадто поширеною емоцією.

У нас багато лідерів – але мало командних гравців. Багато отаманів – але мало тих, хто має відчуття спільноти. Ми не підбираємо слів – і вживаємо слово "ворог" там, де можна було би обмежитися "опонентом".

Але ненависть і розкол – це слабкість. А українці слабкі тільки тоді, коли самі себе руйнують.

Прагнення свободи – це наше велике здоров'я; анархізм – це наша велика хвороба. Українське суспільство не є "турецькою галерою", воно є зграєю козацьких чайок. Але велике завдання в тому, щоб ці чайки не розплилися хто куди. Щоби вони, попри відмінності, діяли спільно, коли цього вимагає історія.

У цей День Незалежності ми звертаємося до українського суспільства з закликом усвідомити загрозу розбрату і подолати ці роз'єднавчі тенденції. Наш ворог – у Кремлі; він діє як ззовні, так і через відверто проросійські сили всередині України. Але не варто шукати його серед своїх посестер і побратимів, чи навіть серед своїх опонентів.

Захист своєї держави, створення потужної сучасної армії та побудова європейської держави на засадах верховенства права і людської гідності є нашим головним пріоритетом і значно важливішим за тактичні відмінності поглядів та інтересів.

Нашим чварам ми можемо протиставити тільки спільну відповідальність: за своє життя, за майбутнє своїх дітей та онуків, за свій народ і за свою країну.

Незалежній Україні вже 29 років. Але насправді значно, значно більше. Ця історія може навчити нас не повторювати колишніх помилок. Українці вміють бути не тільки анархічними – але й солідарними. Наші Майдани нас цього навчили.


З Днем Незалежності!


Слава Україні!


Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.