Поразка імперії зла
«Усе там, в Європі, було до взяття. Проте Пілсудський та його поляки призвели до гігантської, небаченої поразки справи світової революції» - написав Ленін
Польський плакат 1920 року. Про допомогу українців полякам у відстоюванні незалежності читайте "Диво на Віслі": український вимір
Більшовики на чолі з Володимиром Леніним після взяття влади в Росії намагались експортувати революцію до Європи. Перший похід на захід почався наприкінці 1918 р., коли після поразки Німеччини у І світовій війні, Червона армія зайняла залишену окупаційними німецькими військами територію України, Білорусі та прибалтійських держав. Головною перешкодою на цьому шляху була Польща, яка саме отримала незалежність. Польсько-більшовицька війна почалась у січні 1919 р.
В березні 1919 р. у Москві було створено Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) як орган, що керував комуністичними партіями 32 країн світу, був політичним знаряддям більшовицької Росії. Влітку 1919 р. Голова Комінтерну Григорій Зінов׳єв говорив: "Можна з усією довірою сказати: Вже через рік вся Європа буде комуністичною. А боротьба перекинеться до Америки, а можливо теж до Азії і інших сторін світу".
Однак, спочатку більшовики повинні були впоратись із внутрішнім ворогом – білими на чолі з генералом Антоном Денікіним. Завдяки цьому поляки здобули в 1919 р. землі, що належали Речі Посполитій перед поділами в XVIII столітті: Вільнюс, Мінськ та більша частина Білорусії. Більшовики, аби затримати Денікіна, що йшов походом на Москву, змушені були підписати перемир'я на польському фронті. Взимку 1920 р. виступили з пропозицією підписати мирний договір з Польщею, розраховуючи на пропагандистський ефект – введення в оману світову суспільну думку. Тим часом відбувалась підготовка до наступу та концентрація загонів Червоної армії в районі Смоленська.
Верховний головнокомандувач Війська Польського Юзеф Пілсудський вирішив провести випереджаючу атаку з метою послаблення позицій ворога. 21 квітня 1920 р. у Варшаві був підписаний союзний договір між Польщею та Українською Народною Республікою, яка також боролась за збереження незалежності від дій більшовиків. Польсько-українська офензива призвела до тимчасового оволодіння Києвом, але через місяць ворог стягнув з глибинки Росії підкріплення і союзники змушені були відступити.
Головна офензива Червоної армії на території Білорусії почалась 4 липня 1920 р. Командувач Західним фронтом Михайло Тухачевський видав наказ своїм солдатам, в якому говорилось:
"Бійці робочої революції, спрямуйте свій погляд на захід. На заході вирішується доля світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі".
Військо Польське не могло утримати переважаючу силу ворога і змушене було відступити. Польські відділи відступали постійно на захід, але не піддались оточенню та знищенню, зберігаючи свій бойовий потенціал. Перед обличчям смертельної загрози почалась величезна мобілізація суспільства, якій в значній мірі сприяла католицька церква. На заклик про вступ до війська відгукнулось понад 100 тис. добровольців, в тому числі 30 тисяч мешканців Варшави.
Водночас польський уряд шукав допомоги за кордоном. Прем'єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж замість допомоги запропонував лише посередництво в мирних перемовинах з більшовиками, які фактично намагались передати владу в руки польських комуністів. Краще вчинила Франція, пропонуючи поставку великої кількості зброї та амуніції. Серйозність ситуації розумів Папа Бенедикт XV, який у листі від 5 серпня написав: "Сьогодні у небезпеці перебуває не тільки національне існування Польщі, але й цілій Європі загрожує жахіття нової війни".
Москва в рамках великої пропагандистської акції під гаслом "Руки геть від Радянської Росії" змобілізувала комуністичні партії та ліві профсоюзи всієї Європи до дій проти Польщі. Залізничники у Німеччині та Чехословаччині блокували згадані поставки військового обладнання до Польщі. Уряди обох держав таємно сприяли більшовикам. Єдиний безпечний шлях для транспортування пролягав через Румунію.
Червона армія з політичних міркувань просувалась в двох розбіжних напрямках, що стало однією з причин пізнішої поразки більшовиків. Західний фронт просувався у західному напрямку до Варшави з наміром прорватись до Німеччини. Натомість Південно-Західний фронт повертав на південний захід, щоб перетнути Карпати та розпалити революцію в Угорщині та Чехословаччині.
Між наступаючими загонами на Варшаву та тих, що проривались у напрямку Карпат утворився великий проміжок, де були розміщені лише слабкі більшовицькі загони. Юзеф Пілсудський вирішив це використати та вдарити з півдня у тил більшовиків, що атакували Варшаву. Польська офензива відбулась 16 серпня 1920 року та змусила війська Тухачевського до панічного відступу. Через 10 днів ворог був розбитий, втративши 25 тисяч вбитими і 66 тисяч полоненими. 12 жовтня у Ризі було укладено перемир׳я, що знаменувало закінчення війни. Самостійне існування польської держави було врятовано.
Варшавська битва була першою поразкою радянської імперії зла, завдяки якій доля світу була вирішена інакше, ніж хотів Ленін. Невдовзі після своєї поразки під Варшавою, вождь більшовиків говорив: "Польська війна була найважливішим переломним моментом не тільки в політиці Радянської Росії, але також у світовій політиці. […] Усе там, в Європі, було до взяття. Проте Пілсудський та його поляки спричинили гігантську, небачену поразку справи світової революції".
Текст з'явився у польському щомісячнику "Wszystko Co Najważniejsze" ( укр. "Все Що Найважливіше") в проєкті, спільно реалізованому з польським Інститутом національної пам׳яті.
