Спекуляції, маніпуляції і моралізаторство Путіна
Прочитав статтю Путіна щодо Другої світової. Треба визнати, талановита пропаганда. Й виглядає доволі стрункою для тих, хто не сильно орієнтується в історії
Проте під ближчим оглядом - неприховано маніпулятивна. Наприклад, "розчленування" Чехословаччини в 1938 році описується саме цим терміном у жаских барвах змови і зради, а окупація країн Балтії називається "інкорпорацією за взаємної згоди зі збереженням інститутів влади, мови та прав". Про ганебну зимову війну у Фінляндії ані слова.
Звичайно, не обійшов Путін увагою й український визвольний рух, кілька разів згадавши Бандеру, бандерівців, Волинську різанину й навіть приписавши їм розстріли в Бабиному Яру.
Впадає у вічі й якась особлива неприязнь до Польщі. Путін підкреслює її нібито провідну роль у тому, що іще влітку 1939 року не було досягнуто згоди між СРСР, Францією та Британією щодо спільної коаліції проти Німеччини.
А пізніше він просто смакує висловлювання британців (за Путіним, сказані восени 1939 року), що начебто про повернення полякам західної України та Білорусі не може бути й мови, тож варто обмежитися відновленням маленької "етнографічної" Польщі.
Загалом лінія на виправдання таємного протоколу до пакту Молотова й Рібентропа виглядає найменш переконливо. Зокрема, один з аргументів: а могли й до Варшави піти! Але ми не такі - зупинились на лінії Керзона (яку ще в 1919 році Керзон визначив як "природну західну межу Польщі"). Путін доходить до того, що припускає наявність таємних угод із Німеччиною і в інших країн: мовляв, нумо, зізнайтеся, у вас теж було?!
Взагалі смішно виглядають слова на початку статті про те, що "спиратимуся на документи" і не додаватиму жодних домислів та "не хочу нікого повчати чи обвинувачувати". Бо текст насправді перенасичений і спекуляціями, і маніпуляціями, і міркуваннями, і моралізаторством.
Чого вартують прямі інвективи в бік тих європейських лідерів, які "забувають" про провідну роль СРСР у перемозі; й у бік тих, хто зносить пам'ятники "освободітєлям" (цікаво, це привіт чехам через Конєва чи нам?). Про повторювані прокляття у бік "посіпак" я уже згадував.
Закінчує Путін геніальною ідеєю саміту п'ятьох країн - постійних членів Ради Безпеки ООН. На зустрічі Путін хоче поговорити про нові засади світу й домовитися про гарантії. Хоча про Україну при цьому не згадує, але зрозуміло, яка доля чекає на нас: Крим він пропонуватиме визнати "інкорпорованим за взаємною згодою", а Україну в цілому - сферою інтересів Росії (зрештою, нічого нового).
Що ж, яким би не був маніпулятивним, але це наратив. Нашій владі би теж пасувало попрацювати над нашим гранд-наративом.
Ах, да, це про що я? Про який національний наратив може йтися, коли штампуються справи про "зраду" в Керченській протоці й "розпалювання ворожнечі" шляхом одержання томосу? Рівень стратегічного мислення - трохи менше, ніж зеро.
