Російський режим продовжує політику вбивць Катині
І тоді, і тепер Росія нав’язує світу свій фейковий образ «рятівника» і «визволителя». І тоді, і тепер Москва однаково намагається зняти із себе відповідальність за вчинені злочини.
Цього року виповнюється 80 років одному із жахливих воєнних злочинів комуністичного режиму – масової страти військовополонених офіцерів польської армії, що відомий нам як Катинський злочин.
День пам'яті жертв розстрілів, вчинених підрозділами НКВД, вшановуємо 13 квітня.
У цей день ми солідарно з польським народом пригадуємо і молимося за загиблих, висловлюємо глибокі співчуття і слова підтримки їхнім нащадкам, а також роздумуємо над причинами і наслідками цього одного з багатьох проявів тоталітарної сталінської системи.
Минуло 50 років аж поки у 1990 році радянська влада вперше визнала причетність СРСР до Катинського злочину, пізніше це неодноразово підтверджувало керівництво Російської Федерації.
Суд також визнав факт невдалої спроби СРСР перекласти вину у вчиненні цього злочину на нацистський режим в ході Нюрнберзького процесу.
Незважаючи на те, що Катинський злочин радянської системи достеменно доведено і вивчено, досі у Кремлі намагаються відбілити злочинний характер тоталітарної сталінської системи, цинічно шукати виправдання цим вбивствам.
Російські пропагандисти намагаються блюзнірські "прикрасити" роль СРСР у нападі на Польщу та участь у початку Другої світової війни.
Без Пакту Молотова-Рібентроппа могло б не бути Катині, масових депортацій українців і поляків, переповнених трупами катівень НКВД на Західній Україні, мільйонів жертв Голокосту... та інших трагедій, які принесла змова злочинних режимів СРСР та нацистської Німеччини і подальша війна між ними.
Історикам ще належить вивчити, чи пов'язаний Катинський злочин із тогочасною співпрацею НКВС і Гестапо. Проте й наявні факти дають чітку картину схожості дій сталінського і гітлерівського репресивних апаратів проти жителів і, особливо, еліт окупованих народів.
У цій людиноненависницькій подібності лежить і спільна відповідальність Сталіна і Гітлера!
Намагання приховати правду від світу та переписувати історію показує глибоко вкорінену сутність як тогочасної радянської системи, так і її сучасних ревізіоністів у Росії.
Якими б парадами і пропагандистськими кампаніями Кремль не намагався сьогодні "прикрасити" СРСР і його вождів – військові злочини Москви приховати неможливо.
Спільно викриваючи й засуджуючи злочини сталінізму, відновлюючи історичну пам'ять і справедливість, ми не тільки виконуємо свій обов'язок перед загиблими, а й перед прийдешніми поколіннями.
Ми робимо все, щоб захистити їх від повторень жахіть тоталітарної системи і ненависницьких ідеологій, збудованих на повній зневазі до людського життя.
Українці і поляки зазнали величезного горя і болю мільйонів втрат від комуністичного тоталітарного режиму.
Радянська система вбивала нас двічі: спершу шляхом фізичної розправи – розстрілами, Голодоморами, репресіями, а вдруге – шляхом примусового забуття і спробами викорінити з нашої національної свідомості пам'ять про комуністичні злочини проти людяності та їх мученицькі невинні жертви.
Але ми нічого не забули. Ми відродили свою правдиву національну пам'ять. Ми знаємо своїх героїв і своїх катів. Ми виробили в собі імунітет від вірусу неоімперської російської пропаганди.
Сучасні апологети Сталіна в Кремлі намагаються копіювати свого ідола у брутальності, цинізмі та традиційній для російських можновладців брехні.
Свідченням цьому є підступна окупація українського Криму, російська військова агресія на Донбасі, що супроводжується чисельними вбивствами мирних жителів, тортурами і вбивствами військовополонених і політичних в'язнів, брудною дезінформаційною кампанією.
Як і тоді, так і тепер Росія нав'язує світу свій фейковий образ "рятівника" і "визволителя".
Як колись сусіди СРСР – Польща, Фінляндія, держави Балтії, так і сьогоднішні сусіди Росії – Україна та Грузія – стали об'єктами агресії Москви.
Російський режим, як і тоді, намагається підірвати міжнародну стабільність і безпеку, щоб у хаосі отримати геополітичні дивіденди.
А що для них вартість людських життів – своїх чи чужих?
Навіть сьогодні, коли світ бореться з пандемією коронавірусу, Москва цинічно і підступно намагається зняти із себе відповідальність за вчинені злочини – позбутися санкцій за напад на Україну і нехтування міжнародним правом.
У безкарного злочинця з'являються спокуси до нових протиправних дій.
Вчинені Кремлем злочини проти людяності не мають терміну давності. Справедливість вимагає покарання – через санкції, міжнародні суди, політичну ізоляцію і міжнародне засудження.
Катинь – досі незагоєна рана. Вбивці так і не були покарані. Навіть більше, їхні сучасні правонаступники далі чинять злочини і залишаються безкарними.
Цей сумний висновок хай буде пересторогою для всіх, хто має ілюзії стосовно "business as usual" з Путіним!
Цей сумний висновок хай буде і заохоченням для демократичного світу не послаблювати санкцій проти Кремля!
Доки не запанує справедливість. Доки не припиниться агресія. Доки не припиниться окупація Криму і Донбасу. Доки не відновиться у повному обсязі повага до основоположних засад міжнародного права.
Наостанок не можу не згадати про ще одні сумні роковини, які пов'язані з вшануванням жертв Катинського злочину.
10-та річниця загибелі Президента Леха Качинського, його дружини пані Марії Качинської та десятків представників влади, війська, громадськості і духовенства Польщі під час катастрофи президентського літака під Смоленськом 10 квітня 2010 року.
У той час я працював дипломатом нашого посольства у Варшаві і цю трагедію пережив особисто зі своєю родиною, колегами і багатьма польськими друзями. Я запам'ятаю це на все життя.
Серед загиблих були декілька колег, з якими до катастрофи мені доводилося тісно співпрацювати, а потім, на жаль, бути присутнім на їх похоронах.
Загинула в цій авіакатастрофі під Смоленськом одна із засновників і активних діячів польської "Солідарності", українка за походженням пані Анна Валентинович.
На честь цієї легендарної постаті Сейм Польщі проголосив 2019 рік – Роком Анни Валентинович.
Її пам'ять ми зберігаємо й в Україні.
Усе своє життя вона боролася проти комуністичної системи, стала символом цієї боротьби для польського і також українського народу. І загинула, прямуючи до Смоленська, щоб віддати шану жертвам комуністичного злочину.
Як не прикро, але й ця трагедія десятилітньої давності досі містить нерозкриті сторінки.
Уламки польського президентського літака, які належать Польській державі, досі знаходяться в Росії, винуватці досі не притягнуті до відповідальності.
Не здивуюся, якщо навіть ці уламки літака і пам'ять про жертви Смоленської катастрофи Кремль цинічно використовуватиме у своїх політичних цілях… І знову постає запитання: а якою є для них вартість людських життів – своїх чи чужих?
Схиляю голову перед пам'яттю загиблих.
Правда переможе!
Усі публікації "Історичної правди" - за темою КАТИНЬ та ТРАГЕДІЯ ПІД СМОЛЕНСЬКОМ
