Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського

Нещодавно «Історична правда» опублікувала статтю Олега Вишнякова та Івана Дубченка "Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен". Пра-праонука Олексія Алчевського, харківʼянка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів


 

Статтю про Олексія Алчевського автори писали з теплом і вдумливо. Утім, маю кілька уточнень до біографії мого славного пра-прадіда:

1) Олексій Бекетов спочатку став Академіком архітектури у 1894 році, створивши проєкт "абстрактної" публічної бібліотеки, а вже потім розробив проєкт саме Публічної бібліотеки, що зараз носить ім'я Короленка (1899-1901 рр.);

2) Олексій Кирилович був одним з багатьох інших меценатів, що підтримали будування публічної бібліотеки; крім того, проект бібліотеки Олексій Бекетов створив на безоплатній основі, це був його внесок в справу будування бібліотеки;

3) Навряд чи Олексій Алчевський сплачував за будівництво чи проект будинку нинішнього Харківського художнього музею, бо це була приватна садиба;

Можливо, автори мали на увазі той будинок, що зараз є виставковою залою Харківського художнього музею (а з самого початку саме ця будівля і була будівлею школи Христини Алчевської);

У школі Христини Алчевської
У школі Христини Алчевської

4) Олексій Алчевський мав два прохання-пропозиції до Вітте: він, в першу чергу, просив державне замовлення, а, вже якщо в замовленні буде відмовлено, просити випуск облігацій.

На жаль, все відбулося саме так, як і написано в статі: "... Міністерство фінансів повністю і безапеляційно відмовило Алчевському та його компанії у будь-якій підтримці та допомозі".

Тут, до речі, цікаво згадати, що, як тільки завод перейшов до рук Рябушинських, держава зробила те саме замовлення, про яке так прохав Олексій Кирилович.

5) В родині зберігається останній лист Олексія Кириловича; з цього листа досить ясно видно, що, на превеликий жаль, той останній крок Олексій Кирилович зробив за своїм бажанням.

Але Олексія Кириловича настільки поважали і любили в Харкові, що, навіть, не зважаючи на те, яким чином було закінчено його життя, Алчевського поховали на кладовищі всередині огорожі.

Коли у 1970-ті роки кладовище переносили, міська влада відмовилася переносити прах Олексія Алчевського.

Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський
Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський

В своїй роботі "Уроки кризиса" Ленін написав:

"Уроки кризиса, разоблачающего всю нелепость подчинения общественного производства частной собственности, так назидательны, что теперь и буржуазная печать требует усиления надзора — напр., над банками.

Но никакой надзор не помешает капиталистам основать во время оживления такие предприятия, которые неминуемо потом банкротятся.

Алчевский, бывший основателем обанкротившихся земельного и торгового банков в Харькове, доставал себе правдами и неправдами миллионы рублей для основания и поддержки горнопромышленных предприятий, суливших золотые горы.

И заминка в промышленности погубила эти банки и горные предприятия (Донецко-Юрьевское общество)".

Цієї характеристики від "вождя пролетаріату" вистачило як раз до кінця СРСР; ім'я Алчевського було або взагалі викреслено, або згадувалося виключно в негативному світлі.

Тому родині було відмовлено в тому, щоб перенести його поховання (хоча могили Христини, Христі, Івана Алчевських, Олексія Бекетова було перенесено).

А, загалом, стаття дуже гарна, її багато перепощують в соціальних мережах. Тим більш гірко бачити, що розповсюджуються помилки замість історичної достовірності.

Богдан Панкевич: Перший грандіозний протест

До цього часу "вибори" в СРСР були виключно фейковими – у бюлетенях був лише один кандидат на одну посаду. А тут вибори вперше в історії СРСР мали відбутися на основі нового законодавства – на альтернативній основі. Тому партійні органи всіма силами намагалися не допустити до висунення і реєстрації невигідних їм альтернативних кандидатів. Однак дух свободи вже витав у повітрі.

Юрій Юзич: Катерина Здориченко: зброєю і співом боролася за Україну

Воювала в складі студентського полку Січових Стрільців, який входив до корпусу на чолі з Євгеном Коновальцем. З діючої армії відряджена до Республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, де співала в альтах. Її закордонний паспорт громадянки УНР був забитий відмітками про відвідування країн, де державний хор УНР популяризував Україну.

Володимир Притула: Трагедія в Сагрині і дивовижна родинна історія «порятунку в пеклі»

10 березня виповнюється чергова річниця трагічної події – знищення у 1944 році бойовиками польських парамілітарних структур українського села Сагринь на Холмщині. Я напишу лише те, що почув від тата і від дідуся – Олексія Притули. Доля була водночас і жорстока і лагідна до них, кілька разів подарувавши їм "порятунок в пеклі", як називав мій тато ці події у жахливу березневу ніч 1944 року.

Юрій Юзич: "Мирні переговори" диктаторів

Останнім часом багато пишуть про Мюнхенську змову 1938 року тоталітарного і демократичного світу. Але те, що зараз відбувається, більше нагадує наступний етап тої історії - "Віденський арбітраж" 2 листопада 1938 року. Де вивісили навіть синьо-жовтий прапор, але українців не допустили за стіл переговорів.