Іспанія завершує період "амнезії минулого". Який урок для України й Польщі?

Іспанія закінчує етап політики так званої "історичної амнезії". Вона полягала в тому, що після падіння режиму диктатора Франсіско Франко, котрий правив чотири десятиліття, іспанці чергові чотири десятиліття мовчали публічно про минуле.

У серпні Мадрид розпочав монументальні зміни головного місцевого "Леніна" – Меморіалу в "Долині полеглих" з могилою диктатора (ісп. Valle de los Caídos). Меморіал будували каторжани-республіканці, яких Франко переміг у війні.

Узагалі метафора про сорок років Мойсея, котрий водив єврейський народ пустелею, напрошується сама. Глибинний сенс кожних сорока років – це зміна покоління, котра розірве назавжди зв’язок із попереднім і прийдешнім.

Іспанії розірвати зв’язок не вдалося. Величезний меморіальний комплекс у "Долині полеглих" Франко почав будувати невдовзі після перемоги в Громадянській війні, у 1940 р. Праці тривали майже двадцять років, а будували комплекс 20 тисяч ув’язнених республіканців. Франко "милостиво" скорочував політв’язням тюремні вироки за роботу на цьому будівництво, а сам проект, ніби знущаючись, назвали частиною "політики примирення".

З одного боку, говорилося, що жертви громадянської війни вшановуються спільно, робиться враження на масштабі протистояння, відкликається до універсальних і християнських цінностей – але з іншого, усіх жертв увінчував мавзолей переможця-диктатора Франко (це приблизно так, якби поставити спільний комплекс польських і українських жертв війни за Перемишль, викарбувати гарні примиренні цитати зі Святого письма, а зверху спорудити гігантський монумент Пілсудського).

Мавзолей Франко досі тяжіє над усіма "примиреними" жертвами. Наприкінці серпня, після довгих років "амнезії", уряд Іспанії прийняв декрет про перезахоронення диктатора. Віце-прем’єр-міністр уряду Іспанії Кармен Кальво обґрунтовувала рішення тим, що нинішнє місце поховання Франко "демонструє відсутність поваги до жертв, які там поховані".

Власне, одним із лозунгів нинішнього лівого уряду Іспанії Педро Санчеса було перепоховання Франко, уряд у цій країні змінився на початку літа. Попередній уряд Маріано Рахоя, який представляв консервативну частину політичної сцени, відмовився переносити поховання, незважаючи на попередній заклик парламенту до такого кроку.

Серпневий документ вносить зміни в закон про історичну пам’ять, розпочинаючи процес, що можна сміливо назвати іспанською "декомунізацією", тобто "дефранкізацією". Голова уряду Педро Санчес уже сміливо назвав розпочатий ним процес "трансформацією". Перенесення і ексгумація останків Франсиско Франко – лише перший із чотирьох етапів цього процесу.

Відтак правляча в Іспанії партія хоче внесення змін до законодавства про історичну пам’ять. Третім кроком має бути створення комісії "правди" про події Громадянської війни і епоху франкізму (не забуваймо, нинішня правляча в Іспанії партія – це політичні опоненти Франко). Завершальний етап полягає в створенні музею, як це названо, "демократичної пам’яті".

Своєю чергою, на місці мавзолею Франко з’явиться музей антифашизму.

Такі кроки нового іспанського уряду – досить цікаві для Європи і світу загалом і для наших польсько-українських справ. Новий іспанський уряд відверто використовує минуле в політиці, незважаючи на те, що політика "амнезії" мала вилікувати. Амнезія призвела до того, що нині, через пару поколінь іспанців, доводиться лікувати її саму, і вона керує хворим тілом значно більше, ніж власникові тіла здавалося колись.

По-друге, як би не замітати питання минулого, через певний час прийдуть популісти і за них візьмуться. У Польщі, щоправда, це були праві популісти, а в нинішній Іспанії – ліві. По-третє, уряд Санчеса в питаннях минулого не став візіонером, він їх просто інструментально використовує для згуртування власного електорату.

Не забуваймо, країна поділена, в Іспанії пульсує нині болюче питання Каталонії – і після декларації Мадрида про намір створити "комісію правди" Барселона заявила, що створить комісію своєї "правди".

Що цікаво: десять років тому лівий уряд Хосе Запатеро намагався вже відійти від політики "амнезії", був навіть прийнятий спеціальний закон про минуле (2007), проте більшість його положень не була виконана: уряд розпався. Але вже тоді виявилося, що "амнезія" є лише ілюзією вилікування суспільства.

Розпочата Запатеро дискусія лише показала, наскільки непримиренною є Іспанія в питаннях минулого: ще в 2007 р. ліві активісти вимагали розкопати і ідентифікувати всі братські могили, впізнати останки і перепоховати їх на кладовищі. Опоненти лівих стверджували, що залучення до розслідування Національної судової палати загрожує початком "полювання на відьом", тобто пошуком винних у розстрілах.

Каталонська ситуація змусила іспанців (громадян Іспанії? кастильців? андалузців?) задуматися, ким вони є, що їх об’єднує і що ділить. І, як показала практика, в сьогоднішню епоху великих турбуленцій краще входити з відповідями на ці питання. У сьогоднішніх іспанців їх немає.

У польсько-українських дискусіях частина учасників довго вірила, що двом нашим народам варто йти до "амнезії" (її як приклад ставив відомий історик Ярослав Грицак). Рудименти такої концепції досі лунають у словах, що їх активно повторюють в Польщі, але частіше в Україні – "залишити історію історикам".

Іспанія нам говорить, що не варто. Краще мати мудру історичну політику пам’яті, ніж неконтрольоване безпам’ятство.

Джерело: "Наше слово"