Стрибай, Конраде! Історія стрибка у свободу

У моїх руках зараз – фотографія, про яку сьогодні варто розповісти докладніше.

Я купив її репродукцію у сувенірній крамничці загалом затишного, а місцями надто бучного берлінського Бульвару Під Липами, який 25 років тому впирався у глухий бетонний мур.

Ця фотографія – символ, ікона епохи: "Стрибок у свободу"

О першій годині ночі 13 серпня 1961 року навколо Західного Берліна почали будувати мур.

Через два дні, 15 серпня 1961 року дев'ятнадцятирічний капрал Конрад Шуманн стояв на варті, охороняючи перехрестя двох вулиць, через яке мала б пролягти та стіна.

До того часу кордон був у всіх смислах прозорий – Західний і Східний Берлін розділяли тільки бухти колючого дроту.

З того боку почала збиратися така саме молодь. Вони вигукували – "Стрибай! Стрибай!" Але Конрад Шуман мовчки палив цигарки.

Стрибок свободи. Конрад Шуман долає колючий доіт, що розділяє Східний і Західний Берлін 15 серпня 1961 року. Фото  Peter Leibing

Фотограф Петер Лєбінг, спостерігав як це відбувалося. І потім стверджував, що він був переконаний, що цей хлопець дезертує!

З іншого боку "колючки" з'явився поліцейський автомобіль. Він зупинився, але не вимкнув двигуна. І раптом відкрив задні дверцята. А натовп кричав: "Стрибай!"

І він наважився. Стрибнув. І заскочив до поліцейського авто. Фотограф Петер Лєбінг встиг зняти саме той момент – момент кульмінації. І так цей стрибок став символом втечі з обридлого радянського "раю"!

Історія Берлінського муру цілком наповнена такою небуденною буденністю.

Згадайте – подивіться у ці дні у фільмах, хроніці, на фото – як з вікна у перші дні існування цього муру передавали якусь бабусю! Згадайте, як люди кидатимуть усе, що мали, і без нічого тікатимуть з радянської зони світ за очі - аби подалі від Гонеккера і Хрущова.

77-річна Фріда Шульце тікає зі свого будинку на Бернарштрассе 25 вересня 1961 року. Фото A. Waidmann

Це неймовірно: адже це, мабуть, єдиний в історії приклад, коли люди так прагнули опинитися ВСЕРЕДИНІ периметра, огороженого колючим дротом!

Але незабаром прорватися на Захід стало дуже складно. НДР збудувала справжній мур.

За стіною опинилися друзі, рідні, близькі. Близькі, але тепер такі далекі люди. І вони стояли на купах цегли по обидва боки тієї стіни і махали одне одному руками.

Діти переглядають через Берлінський мур у серпні 1961 року

Вночі можна було побачити, як миготять морзянкою вікна будинку у Західному Берліні. А з іншого боку – хтось таємничо відповідав ліхтариком. І у тому непевному мерехтінні утаємничий бачив відповідь: "Ich liebe dich!" – "Я кохаю тебе!".

25 жовтня 1961 року – напруження сягнуло такого рівня, що ось-ось міг початися новий військовий конфлікт. Американські і радянські танки стояли одне проти одного готові стріляти.

Протистояння на контрольному пункті Чарлі наприкінці жовтня 1961 року

У такому стресовому стані Західний Берлін жив кілька років.Саме у такий момент до Західного Берліна прилетів Джон Кеннеді.

Кеннеді виступив перед берлінцями. Він зібрав величезний натовп. І треба бачити як цей натовп відреагував, коли Кеннеді раптом промовив німецькою: "Ich bin ein Berliner" - "Я – берлінець!".

"Я - берллінець!" Президент США Джон Кеннеді під час мітингу у Берліні 26 червня 1963 року

Навіть коли люди збираються у юрму їм важливо знати, що вони не одні. І Кеннеді говорив саме про це. Так народилася іще одна легенда нової Європи.

***

Повстання починаються стихійно і несподівано. Ввечері 9 листопада 1989 року тисячі людей на вулиці Берліна вивела обмовка, помилка на прес-конференції Гюнтера Шабовського, одного з членів політбюро правлячої СЄПН.  І все – вранці 10 листопада СЕПН, Соціалістична єдина партія Німеччини могла пакувати валізи: її поїзд пішов.

День падіння Берлінського муру сьогодні – це як день народження Європейського Союзу. Падіння Берлінського муру є ключовою подією у спільній європейській ідентичності. Нова європейська ідентичність – то така штука, яку гуртується навколо ідеї свободи.

Ще тримається. Останні дні Берлінського муру

І коли на Різдво, у 1989 році у Берліні заграли майбутній гімн Європейського Союзу – бетховенську "Оду Радості" - дух того часу змусив змінити текст цього твору. "Ода Радості" прозвучала як "Ода Вольності", "Ода Свободі"!

П'ять років тому, 9 листопада 2009 року відбулося велике і бучне святкування з нагоди 20-ї річниці падіння Берлінського муру. Лідери 30 країн і кілька сотень тисяч мешканців Берліну зібралися у той день навколо місця, де проходила найвідоміша ділянка берлінського муру.

По всій площі були розставлені велетенські кості доміно. І у певний момент колишній президент Польщі, лідер "Солідарності" Лех Валенса усміхаючись штовхнув одну з тих плит... Усе, звичайно, почало падати, але так і було задумано – це символізувало процеси у Європі. Суспільні зміни у 1980-х відбувалися за принципом доміно, і розпочалися ці зміни з саме з польської "Солідарності".

Свобода у 1980-ті поширювалася Європою як епідемія. Польща розпочала цей рух карнавалом Солідарності, вже потім продовжили Німеччина, Чехія, Угорщина, Румунія – це дійсно нагадувало ефект доміно!

І тому це так важливо: без падіння Берлінського муру тоді – Європейський Союз не був би можливим сьогодні. Берлінський мур був символом того, що розділяло Європу. А його падіння стало тим, що врешті-решт призвело до її об'єднання. Цей мур зруйнувала Свобода.

***

З 1961 по 1989 рік до Західного Берліну втекло 5 075 чоловік.

Одним з перших був капрал Конрад Шуман. Але навіть він, який став іконою, чий "стрибок у свободу" став символом часу – навіть він говорив потім: "Насправді вільним я себе відчув тільки 9 листопада 1989 року!" Саме у той день, коли цей мур впав.

У 2014 році збігає 25 років від падіння Берлінського муру. Але на супутникових знімках досі добре видно, де він проходив - травми минулого загоюються дуже повільно

За час його існування 588 чоловік було вбито під час спроб подолати цей мур.

Конрад Шуманн теж став жертвою Берлінського муру. Коли впав мур між німцями – він впав не для всіх.

Родина Конрада сприйняла його втечу як зраду. Конрад Шуман не зміг з цим жити. І став останньою жертвою цієї жахливої історії.

Він не зміг подолати суперечності свого внутрішнього світу, та для світу зовнішнього він залишився людиною, що обрала свободу – "Стрибай, Конраде! Стрибай!"

Конрад Шуман подарував нам легенду.