Про спогади Данила Шумука і "всезнаюче" КДБ

Розсекречення архівів КДБ (хоч і часткове) викликає реакцію дослідників. Для декого міф про всесильність і всезнайство КДБ залишається незаперечною істиною і по сьогодні. Хоча, згідно з тими ж розсекреченими архівами, ми дізнаємося, що Комітет не був всесильним, а був інформаційно параноїдальним.

Сотні й тисячі документів і творів самвидаву, які проривалися на Захід з України і з місць ув'язнення політв'язнів, є найпереконливішим доказом, що КДБ був неспроможним зупинити потік самвидаву на Захід.

Розсекречені документи проливають світло і на спогади Данила Шумука. Зокрема, у матеріалі Руслана Забілого "Як КДБ "дописував" спогади повстанців" йдеться якраз про ці спогади.

Посилаючись на секретну статтю В. М. Шищенка, "К вопросу о понятии и методах разложений эмигрантских антисоветских организаций", опубліковану у збірнику № 43 "Труды высшей школы КГБ", автор робить висновок, що спогади Д. Шумука, надруковані 1974 р. видавництвом "Смолоскип" у США, були "дописані", тобто сфальшовані КДБ і направлені ним за кордон по "контролируемому каналу", і таким чином видавництво стало "жертвою оперативної гри КДБ".

Виникає запитання: як це було насправді? Чи дійсно спогади, видані "Смолоскипом", були підредаговані КДБ і чи вони були направлені за кордон контрольованими ним каналами?

На щастя, факти говорять про зовсім інше. Спогади Данила Шумука "За східнім обрієм" не були ані "дописані" КДБ, ані передані за кордон почерез КДБістські канали.

Обкладинка збірника праць Вищої школи КДБ, знайдена Русланом Забілим у литовських архівах

Про рукопис Д. Шумука у "Смолоскипі" довідалися 1972 р. від співробітниці видавництва, відомої письменниці, авторки багатьох статей про шістдесятників Тоні Горохович з Торонто.

Її близькі родичі жили на Волині й у Києві. Київські родичі спілкувалися з багатьма дисидентами, з якими і познайомили Тоню Горохович під час її подорожей в Україну як туристки. Згодом, а може, й перед тим, інформація про спогади була підтверджена російською "Хроникой текущих событий". Згідно з нею, під час третього арешту Д. Шумука у нього, крім інших матеріалів, були вилучені також і спогади.

Ми знали почерк Данила Шумука. Він листувався зі своїм родичем Іваном Шумуком у Канаді, і цей родич надсилав нам майже всі його листи. Ми також знали досить своєрідний почерк Надійки Світличної, яка тоді товаришувала з Шумуком і листувалася з деким у США.

Згодом ми довідалися, що спогади Д. Шумука переписувала від руки саме Надійка Світлична і якраз вона після його третього засудження передала ті спогади родичці Тоні Горохович у Києві з проханням посприяти у передачі їх за кордон.

Як КДБ робив обшуки у Надії Світличної та інших на Різдво 1972-го

На підставі закодованого листування Тоні Горохович зі своєю родичкою ми дізналися, що рукописний оригінал тих спогадів зберігається у неї у безпечному місці (захований у хатині на околицях міста). Ніхто з нас не знав, що то за спогади, про що в них ідеться. У той час ми ще дуже мало знали про їхнього автора.

Вивезти рукопис з України припало зв'язковому "Смолоскипа", який і перед тим кілька разів їздив в Україну - студентові журналістики з Торонто Богданові Колосові (Богдан Колос і тепер живе у Торонто і є  головою станичної Ради "Пласту").

Після відповідної підготовки (керівником підготовчих курсів зв'язкових "Смолоскипа" тоді був Петро Фединський, пізніше ведучий програми "Голос Америки"), запасшись добрим фотоапаратом, Богдан поїхав до Києва з групою українців на курси української мови при Київському університеті.

Богдан відшукав родичку Тоні Горохович і в неї на квартирі, під ковдрою, щоб не було видно спалахів, зняв кілька сот сторінок оригіналу спогадів Данила Шумука (писаних рукою Надійки Світличної). Йому вдалося вивезти ті плівки, про що він і написав кілька років тому у великій статті у журналі "Пластовий шлях", що друкується у Львові.

Перечитавши віддруковані з плівок спогади, ми побачили виразні ідеологічні позиції Д. Шумука. Він вирізнявся гостротою критики донцовської ідеології інтегрального націоналізму. Цим його ідеологічні позиції були дуже близькі нам, групі молодшої генерації, яка гуртувалася навколо "Смолоскипа".

У Шумуковій критиці Служби безпеки (СБ), ОУН(б) і ОУН(м) ми не знаходили нічого нового. Партійна боротьба між обома відламами колись єдиної ОУН не припинялася й після Другої світової війни. Про все, що писав Шумук, було відомо українській діаспорній громаді.

Коли спогади Данила Шумука були вже у наших руках, ми отримали цікавий лист з Торонто за підписом Юрія Коваля (пізніше виявилося, що це було прибране прізвище активного діяча Української комуністичної партії Канади). У листі повідомлялося, що йому вдалося вивезти з України дуже важливі самвидавні матеріали, він надав свій номер телефону і запропонував, щоб ми до нього потелефонували.

Степан Бандера в документах радянських спецслужб

Щойно отримавши листа, я йому зателефонував. На моє здивування, розмова була дуже відверта, без конспіративного прикриття. Людина повідомляла, що їй вдалося вивезти спогади багаторічного політв'язня Данила Шумука, вона готова їх передати нашому видавництву, зажадавши за свої послуги й ризик лише тисячу доларів.

Я відповів, що згідно із засадами видавництва й домовленістю з дисидентами в Україні, ми нікому жодних грошей за самвидав не платимо й платити не будемо. На цьому наша коротка розмова закінчилася.

Маючи спогади і побоюючись, щоб якесь інше видавництво не придбало їх у Ю. Коваля, ми відразу ж подали інформацію до преси, що нам вдалося вивезти з України самвидавний твір - спогади Данила Шумука, опублікували короткий зміст спогадів і повідомили, що вони готуються до друку.

І саме тут КДБ зробило кардинальну помилку. Довідавшись з нашого повідомлення, що є ще й інший примірник спогадів, Комітет дав сигнал своїй агентурі і кампанія проти книжки Данила Шумука розпочалася за кілька місяців до її появи (в архіві "Смолоскипа" зберігаються всі статті у цій справі).

Нам стало ясно, що інший примірник спогадів (ми тоді й подумати не могли, що рукопис "дописаний" КДБ, а Юрій Коваль виконує його завдання) потрапив у чужі руки. Бо не маючи другого примірника, не знаючи змісту книжки, як можна починати кампанію проти неї?

Чесно кажучи, тоді не всі ми були одностайні щодо видання цієї книжки. Однак кількоразово перечитавши її, ми в тих спогадах не побачили нічого такого, що могло б викликати негативну реакцію.

Руслан Забілий про рекомендації КДБ щодо боротьби з "антирадянщиками"

Ми керувалися нашими принципами: кожна людина, і зокрема кожний політв'язень, має право на власну думку, ми її повинні шанувати і сперечатися, якщо з чимось не погоджуємося, але дати змогу, щоб інші погляди дійшли до широкого кола громадськості.

Побоюючись, щоб спогади у нас не викрали, ми вирішили друкувати їх в українській друкарні в Парижі, де колись, у час своїх студентських років, працював і автор цих рядків. Там друкувалася газета "Українське слово", головним редактором якої був тодішній голова ОУН(м) Олег Штуль-Жданович.

Ми попросили його, колишнього учасника і воїна УПА, отамана Тараса Бульби-Боровця, щоб він висловив свою думку щодо спогадів. Він жодних застережень не мав, і ми вирішили книжку видавати.

Обкладинка "смолоскипівського" видання спогадів Шумука

Привізши весь тираж до США, перед реалізацією видання ми надіслали по одному примірнику книжки двом іншим відламам ОУН - ОУН(б) і ОУН(з), а також М. Лебедеві, колишньому командирові УПА і голові Закордонного проводу УГВР, а також провідним українським діаспорним часописам.

І тут політичні діячі і громада поділилися: хтось схвалював видання книжки, хтось засуджував. Ми зупинили її реалізацію. Коли вся справа котилася в нікуди, ми в письмовій формі поставили ультиматум: доведіть, котрі місця у книжці сфальшовані. Якщо ви доведете, що це фальшивка, то ми публічно спалимо весь тираж. Ми чекали місяць. Не отримавши жодної відповіді, розпочали реалізацію видання.

З перспективи часу можна сказати, що, незважаючи на найбільше дискусійне і полемічне протистояння у справі цієї книжки, відносини в українській громаді не погіршилися, а навпаки, співпраця, зокрема в громадських організаціях, продовжувалася.

Для об'єктивних аналітиків і до сьогодні буде незрозумілим, чому постала така велика дискусія? У численних критичних статтях ніхто не доводив, що книжка є КДБістською фальшивкою. Дехто не погоджувався з ідеологічними позиціями Шумука, дехто спростовував окремі дрібні неточності, дехто виправдовував діяльність СБ, яку сильно критикував Шумук.

Скільки повстанців УПА знищила Служба Безпеки ОУН?

Незважаючи на гостру полемічну дискусію, 1983 р. книжку з доповненнями було перевидано у Детройті видавництвом "Українських вістей" з передмовою Надійки Світличної.

Невже Надійка Світлична, яка від руки переписувала ті спогади, могла дозволити собі писати передмову до фальшивки? Роком пізніше (1984) у науковому видавництві Канадського Інституту Українознавчих Студій з'являються ті самі спогади англійською мовою. Знову ж з передмовою Надійки Світличної.

1987 р. Данила Шумука звільнено. Він переїздить до Канади, переглядає видання своїх спогадів. Приїздить до США, гостює кілька днів у видавництві "Смолоскип". Уперше представники видавництва мали змогу говорити про спогади з їхнім автором. Данило Шумук у приватних розмовах, перед журналістами, навіть під час свідчень у Конгресі США у Вашинґтоні з повною відповідальністю стверджував, що кожне слово у книжці - його, що це видання автентичне.

1998 р. ті самі спогади перевидано видавництвом ім. О. Теліги у Києві. На презетацію книжки приїздить автор. Невже Данило Шумук, який з усіх українців провів найбільше часу в ув'язненні (більше 42-х років), опинившись на Заході, а згодом у незалежній Україні, схвалював би видання своєї сфальшованої книжки?

Прикметно, що після перевидання цих спогадів і виходу їх англійською мовою ніхто з критиків, які переконували, що це КДБістська фальшивка, не підняв голосу протесту. Дивно. Що сталося?

Як і для чого КДБ стежив за дисидентами

Сьогодні зрозуміло: у 1970-х рр. "Смолоскип" з усіх українських видавництв друкував найбільше творів українського самвидаву. І тому його треба було скомпрометувати, посіяти недовіру до цих текстів, переконати українську громаду, що всі вони не український самвидав, а фальсифікація КДБ (так на початку було з "Лихом з розуму" Вячеслава Чорновола).

Ми не знаємо, в якому році з'явилися секретні "Труды высшей школы КГБ" і стаття В. М. Шищенка про спроби "розкриття і компрометування емігрантських антирадянських організацій". Провалившись зі спогадами Д. Шумука, вони самі себе фальшували, переконуючи, що їхня фальшивка з'явилася друком у видавництві "Смолоскип". Можливо, їхній співробітник Юрій Коваль побоявся зізнатись, що він безрезультатно намагався продати ту фальшивку.

На мою думку, пишучи про розсекречені документи колишнього КДБ, кожний дослідник повинен бути дуже обережним, щоб випадково не зробити неправильних висновків. Цитуючи різні документи, не перевіривши всіх можливих фактів (що легко зробити, коли ще живі учасники цих подій), такий дослідник, на шкоду нам усім, підважує свою репутацію і породжує сумніви й недовіру до дослідницької роботи.