Спецпроект

Львів. Аеропорт "Пінзель". А раптом вдасться?

У світі існує традиція давати імена аеропортам. Імені Шопена у Варшаві, Шарля де Голля - у Парижі, Бен-Гуріонам- у Тель-Авіві. То чому б відновлений Львівський аеропорт - повітряні ворота до Західної України - не назвати іменем Пінзеля?

По-перше, це просто красиво.

По-друге, ім'я великого митця, скульптора епохи бароко Івана Ґеорґа Пінзеля не повинно викликати жодних заперечень (спеціально для пана Табачніка: Пінзель помер у 1761 році і давно є класиком світового мистецтва.)

По-третє, твори Пінзеля збережені і врятовані саме у Львові і його ім'я могло б стати тим унікальним брендом, якого так бракує нашому місту. Від аеропорту його імені до цукерок і сувенірних янголів Пінзеля.

По-четверте, з огляду на дивовижну і таємничу біографію цього скульптора, одразу у кількох країн є велика спокуса притягнути його саме до себе. Назвавши львівський аеропорт іменем Пінзеля, ми назавжди «прив'яжемо» ім'я цього великого майстра саме до України. Що цілком логічно, бо творив він саме у Львові і в Західній Україні, та й твори його, практично усі, тільки у нас і є.

По-п'яте, і це дуже важливо, написання імені Пінзель (Pinsel) латиною не буде ускладненим для сприйняття іноземцями, оскільки не містить ані наших шиплячих, ані йотованих літер. Pinsel International Airport - зрозуміло усім.

По-шосте, Пінзель вирізьбив стільки літаючих і крилатих сотворінь (його знамениті ангели й херувими), що аеропорт його імені буде дуже гарним продовженням наскрізної теми творчості митця і додасть неповторного стилю у дизайн самого приміщення аеровокзалу.


Один з янголів Пінзеля. Фото: yakaboo.uа

Аргументів може бути ще багато, аж до нового поштовху у розвитку Музею Пінзеля , який наразі ледь животіє.

Шкода, якщо втратимо таку можливість і не зробимо летовище у Львові неповторним і відразу упізнаваним у цілому світі.

Бо, по-перше, це не просто красиво, але і дуже потрібно для розвитку Львова і його іміджу. 

Якщо ви підтримуєте таку ідею назвати аеропорт у Львові іменем Пінзеля, можна поставити свій підпис, надіславши своє ім'я, прізвище, фах і місто, у якому живете, на адресу jimagazine@mail.lviv.ua.


Архангел Михаїл з Успенського костелу в Бучачі

Усі підписи будуть оприлюднені на сайті журналу Ї. При достатній їхній кількості можна буде звертатися у інстанції, які компетентні вирішувати такі питання.

Якщо ви підтримуєте цю акцію, розкажіть про неї друзям і знайомим. Перешліть лінк.

Раптом нам вдасться?

Джерело: Zaxid.net

Про конфлікт довкола спроб назвати Сімферопольський аеропорт іменем кримського татарина Амет-хана Султана читайте в розділі "Дайджест"

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.