Спецпроект

Смерть астронома Тихо Браге: вчені от-от знайдуть розгадку 400-річної таємниці

У рештках славетного астронома XVI-го сторіччя були виявлені залишки ртуті. Сучасні технології дозволяють дати відповідь на запитання, яке мучить цікавих людей з 1601 року - отруїли Тихо Браге чи ні.

Вчені відкривають крипту з рештками Тихо Браге. Справа видно рельєфне зображення астронома
AP

Спільна команда чеських і данських науковців відкрила труну астронома Тихо Браге у церкві Тинської Богоматері в Празі. Вони сподіваються розгадати таємницю смерті вченого, досліджуючи його рештки.

Йдеться про нові наукові методи, які були невідомі в 1901 році, коли тіло данського астронома турбували вперше.

Часточки його вусів і волосся, взяті під час попередньої ексгумації, аналізувалися в 1996 році. Тоді в них був виявлений підвищений зміст ртуті.

Це дозволяло припустити, що причиною смерті Браге були не камені в нирках і навіть не розрив сечового міхура - мається на увазі відома легенда, нібито шляхтич Тихо Браге не хотів порушувати етикет і відлучатися до вітру під час прийому при дворі імператора Рудольфа ІІ.

(Щоб читач провів паралель щодо часів, про які часи йдеться - Рудольф ІІ був імператором Священної Римської імперії німецької нації і посилав на Січ шляхтича з грошима, пропонуючи козакам вступити до "християнської міліції" у спільній європейській лізі проти турків.

Це кінець XVI-го сторіччя - часи раннього козацтва, міських братств, Брестської унії і експортно орієнтованої економіки тодішньої Речі Посполитої).

Про сучасника Браге Станіслава Жолкевського, який підкорив Москву, читайте тут

Таким чином, ситуація з Браге має два варіанти подій: а) його отруїли, б) він занадто захопився алхімічними дослідами.

Портрет Тихо Браге з характерно сплюснутим носом і колоритними вусами

24 жовтня 1601 року Браге побував на званому обіді у імператора. А 11 днів по тому помер.

Офіційно прийнято вважати, що загибель науковця спричинала інфекція сечовивідних шляхів, але чутки про більш мерзотну причину смерті почали циркулювати Прагою ще до кінця жовтня 1601-го.

Подейкували, що помічник Тихо Браге - німецький астроном Йоганн Кеплер (той самий, що відкрив закони руху планет Сонячної системи) - отруїв його, щоби привласнити результати його високоточних астрономічних досліджень, які потім опублікував.

Інша кримінальна версія - Браге отруїв його племінник, Ерік Браге, за наказом данського короля Крістіана IV, від якого Браге утік за кілька років до того.

Науковці сподіваються, що комп'ютерна томографія, рентгени і нейтроново-активаційний аналіз - не тільки волосся, але й кісток - допоможуть виявити, як багато ртуті і за який період часу втрапило в організм Тихо Браге.

Пам'ятник Браге і Кеплеру в Празі. Браге можна пізнати за астрономічним приладдям і за вусами

Якщо отрута проникала довго, то це означає, що Браге вмер від самолікування або занадто активних експериментів (скажімо, в алхімії ртуть вважалася матір'ю металів і одним із найважливіших елементів).

А от, скажімо, висока концентрація отруйних речовин біля коренів волосся означатиме, що велика доза ртуті втрапила в організм одномоментно. "Цей факт може вважатися доказом", - сказав Ян Кучера з Інституту ядерної фізики Чехії.

Вчені також хочуть дослідити залишки черепа Тихо Браге - щоб прояснити деякі деталі щодо металевої пластини в його носі.

Тихо втратив частину носа на дуелі у 1566 році, коли був студентом у Німеччині. Відрізану частину замінили металевою пластиною, але її не знайшли під час ексгумації 1901 року.

Досліди нарешті дозволять визначити, з якого металу була виготовлена ця пластина. Згідно з історичними анекдотами, вона була частково срібною, частково золотою.

Чехи й данці мали чотири дні для роботи з, е-е-е, матеріалом для досліджень. Сьогодні, 19 листопада, вони повинні повернути останки свого ранньомодерного колеги у крипту в церкві Богоматері перед Тином.

Храм Тинської Богоматері

Тим часом вони виявили цілком нову загадку.

Вважалося, що дружину Тихо Браге - Кірстен, міщанку, яку Браге де-факто перетворив на громадянку шляхетного звання - поховали разом із ним, через три роки після смерті вченого.

Однак у відкритій крипті виявили рештки двох людських тіл. Одне належало молодій жінці, не старшій за 20 років, інше - дитині.

Пані Браге ніде поруч не знайшли.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.