Спецпроект

П'ятидесятники та УПА. Про маловідомі стосунки протестантів і підпілля

Невідома історія. "Християни віри євангельської вже готувалися прийняти мученицьку смерть, як раптом з'ясувалося, що той повстанець, який планував погубити п'ятидесятників - замаскований агент НКВС". (рос.)

В українській історії взагалі не вивчена тема взаємовідносин та участі протестантів в антирадянському підпіллі, боротьбі у лавах УПА. Короткий уривок із книги А.В. Райчинця частково створює загальну уяву про відносини між п'ятидесятниками (одна із деномінацій в протестантизмі) та УПА. Відсутність тісної співпраці між двома таборами можна пояснити частково ворожістю одних, боязню та наївністю інших.

"Уже в послевоенные годы, когда повстанцы, прятавшиеся в лесах, наводили страх на советскую власть, один из них решил натравить свою боевую группу на сулимовских (село Сулимов Нестеровского (Нестерів - радянська назва Жовкви) района Львовской области) пятидесятников и "перевешать" иноверцев на вербах, в изобилии росших по берегам местной речушки.

Христиане веры евангельской уже готовились принять мученическую смерть, как тут выяснилось, что тот повстанец, планировавший погубить пятидесятников, - замаскированный агент НКВД.

Притом "стучала" у него вся семья – даже дети помогали в этом неблаговидном деле, относя в бидонах с молоком донесения в отделение НКВД, находившееся в соседнем городке Куликове.

В результате на вербе повесили самого "стукача", а его семью расстреляли по законам военного времени.

В целом же недоверие и излишняя осторожность жителей Сулимова по отношению к пятидесятникам не выливалась в активные действия.

Учитывая тот факт, что некоторые родственники пятидесятников шли в УПА, а многие крестьяне так или иначе помогали повстанцам (тетя нынешнего епископа ХВЕП Михаила Паночко носила им еду, за что была арестована и отправлена в лагеря), неудивительно, что повстанцы часто предупреждали пятидесятников об облавах или слежках со стороны одних и других.

Однако в целом христиане веры евангельской по мере сил старались отдалиться от антисоветского подполья. Для этого была весомая причина: Библия призывает верующего быть покорным любой власти.

Кроме того, большинство повстанцев были греко-католиками, а отношения между ними и пятидесятниками оставались натянутыми в силу разных причин, преимущественно догматического характера.

Но было здесь и еще одно обстоятельство, более важное. Повстанческое движение (несмотря на свою тесную связь с греко-католической церковью) оставалось в основе своей все-таки светским – в особенности после того, как умер Андрей Шептицкий. Теперь некому было наставлять на путь истинный молодых патриотов, готовых пожертвовать ради Отчизны и собой и другими…

Для пятидесятников же основой построения государства была Библия. Особое внимание обращалось на ветхозаветные пророчества о том, что без Бога любая нация обречена на упадок и гибель.

Галицкие пятидесятники не меньше других мечтали о свободной Украине, но возрождать нацию и строить государство хотели исключительно на Божьих принципах, то есть на первом месте у человека должны быть вера во Христа и покаяние, любовь к Богу, к своим ближним и обретение благодаря этому жизни вечной.

Поэтому проповедь Евангелия, безупречное христианское поведение и служение людям в то беспокойное время для галицких пятидесятников были важнее стремления к национальной независимости".

Райчинец А.В. Воздвигнутые Богом. - Одесса: Духовное возрождение, 2010. – С. 54-56.

Історія записана і оброблена Віктором Заславським

Джерело: ЖЖ jesfor

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.