Українці — найнещасливіша нація Європи, обох Америк та Австралії. Таким є підсумок нашого розвитку напередодні 28-ї річниці Незалежности. Як українці змінювалися протягом років Незалежності? Чому ми впритул не помічаємо, що насправді Україна — не Уганда!?

Мрія? Ні – це вже було. І не один раз. Побутує думка, що в нашій історії мало світлих сторінок і перемог. Грандіозний український військовий парад в столиці Росії: як це було?

19 серпня 1989 року, на горі Маківка – місці боїв УСС з московським військом засновано Спілку незалежної української молоді (СНУМ). Основними напрямками діяльності задекларували політичний, культурно-освітній та спортивний. У статут без двозначностей внесли норму: "Комуністи та комсомольці членами СНУМу бути не можуть".

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

"Людей опанувало шаленство молитви. На подвір'ях вибудовували маленькі вівтарці, повсюди були квіти, свічки, релігійні пісні. І ми у нашій "кімнатці навкарачки" зробили собі маленький вівтарик і цілими днями молилися. Чотки, новенни, рорати, релігійні піснеспіви, святі іконки; то тривало годинами, більше того, цілими днями. Навіть як на дитину, охрещену три і пів рази, було того всього трохи забагато...".

"Нехай сьогодні ми пишемо найсумніші речі – спогади. Але боротьба триває. І вона триватиме аж до перемоги. Чи ми її побачимо? Чи скоро? Це для історії мало важить. Але побачить її Київ – Золотоверхий наш натхненник. І коли не зустріне нас, то кращих від нас", – писав Олег Штуль у 1962 році.

Історія села Вербиця може послугувати добрим прикладом для дослідження локальної історії в регіоні Надсяння. Протягом першої половини ХХ ст. воно зазнало типової для цієї місцевості долі – від активного розвитку у сусідстві з представниками інших національностей у міжвоєнний період до депортацій, знищення єврейської громади та спустошення під час та після Другої світової війни.

"…ми повинні заявити, що дальша участь авіації у справі остаточної ліквіації антирадянського повстання буде неможлива, оскільки в літаки, які летіли сьогодні, було влито останні краплини наявного в нас бензину, який призначався для перельоту Київ—Будапешт".

Я був у цьому селі незліченну кількість разів. Я розмовляв з його мешканцями. Перша думка, яка прийшла до мене під час спроби опису подій весни 1944 року: що Сагринь — це тривання і порядок, але також і руйнування цього порядку та складання в одне ціле в різних формах. Це історія інгеренції влади і боротьби за неї.

Загалом, сусід як сусід – цілком звичайна людина. Ось тільки одна деталь вражала уяву. Частенько Антонова привозили машиною зі служби під ранок, втягали геть п’яним до квартири і з ним – величезні букети квітів. Відіспавшись, Антонов довго мив з милом всіяні рудими волосинами руки. Довго-довго, ніби намагаючись від чогось ретельно відмити.

Певні ресурси та стратегії були специфічно жіночими, саме вони стали підґрунтям виживання та життя за умов окупації. Їх внутрішня інтенція описувалась простою формулою: "Їсти та годувати".

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.