Спецпроект

Заява українських учасників Німецько-української комісії істориків

Семеро українських істориків, що входять до складу Німецько-української комісії, відповіли послу України у Німеччині Андрію Мельнику на його звинувачення в тому, що українські історики не вважають Голодомор геноцидом.

Нещодавні заяви українського посла у Німеччині Андрія Мельника щодо роботи нашої комісії викликали гостру публічну дискусію.

Вважаємо за потрібне виступити від імені української частини комісії і заявити таке:

1) До нас, українських членів Німецько-української комісії істориків, ніхто ніколи не звертався з проханням висловити свою думку щодо характеристики Голодомору як геноциду.

Більшість з нас не є дослідниками цієї теми.

Наші фахові інтереси переважно стосуються інших царин: історії Першої і Другої світової воєн, історії українсько-німецьких стосунків, сучасного стану історіографії.

Але на підставі досліджень інших наших колег, до якості роботи яких у нас немає жодних сумнівів, ми можемо чітко заявити – так, ГОЛОДОМОР БУВ АКТОМ ГЕНОЦИДУ.

І якби до нас хтось звернувся з проханням сформулювати нашу спільну думку, то вона була би саме такою.

2) Поза всяким сумнівом, в академічному плані проблематика Голодомору була, є і буде на порядку денному роботи Комісії.

Вважаємо, що осмислення історії Голодомору має значення не тільки для України, але й для Європи і всього світу.

Уроки Голодомору, як і Голокосту, інших геноцидних актів на українських землях у 1930—1940-х роках, є універсальними для усвідомлення та відстоювання тих цінностей, на яких базується сучасна європейська цивілізація.

Ми глибоко переконані, що непереосмислене і непереоцінене минуле може повертатися, разом з масовим насильством.

Тому визнання Голодомору геноцидом має стати ще однією, і серйозною перешкодою, щоб цього не сталося – ані тепер, ані у майбутньому.

Поліна Барвінська

Владислав Гриневич

Ярослав Грицак

Гелінада Грінченко

Олександр Лисенко

Юрій Шаповал

Ігор Щупак

Нагадаємо, 21 жовтня стало відомо, що МЗС Німеччини виступив проти того, аби німецький Бундестаг визнавав Голодомор геноцидом українського народу. Коментуючи цю подію, посол України у ФРН Андрій Мельник заявив, що вважає вкрай незадовільною роботу Німецько-української історичної комісії та наполягає на переформатуванні її діяльності.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.