Публічне інтерв’ю з головою Інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем у рамках виставки ГОЛОСИ Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Те, що Володимир Кубійович, визначний український географ, енциклопедист, громадсько-політичний діяч, став об'єктом уїдливих викривальних памфлетів Ярослава Галана, уже свідчить про особливу прискіпливу увагу до нього нквс/мдб як до затятого "українського буржуазного націоналіста". Але не лише памфлети і статті в "Радянській Україні", "Вістях з України" та інших газетах були головними знаряддями радянських спецслужб і комуністичної пропаганди проти українського науковця.

Публічне інтерв'ю з літературним критиком Євгенієм Стасіневичем у рамках виставки ГОЛОСИ Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Фрагменти автобіографічної книжки третього Президента України.

У справі оперативної розробки Степана Бандери, яка зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України, є низка документів, які стосуються його батька – отця Андрія. Це драматична історія того, як чекісти перекладали свою ненависть до одного з лідерів українського визвольного руху на його близьких родичів.

"В ліжку з ведемедем. Сусідство з Росією як історичний виклик" - таку назву має нова книжка Олексія Мустафіна, що готується до виходу у видавництві "Фабула". Є в ній глава, присвячена експансії Російської імперії на Кавказі. Зокрема, й в часи правління у Картлі Іраклія II – царя, якому нинішня влада Грузії хоче встановити пам'ятник у своїй столиці. Чому ця ініціатива викликала таке обурення можна зрозуміти із фрагменту книжки, люб'язно наданому "Історичній правді" Олексієм Мустафіним.

Історик Микола Гаєвой загинув на війні 27 серпня 2024 року. Він навчався в аспірантурі УКУ з історії. Для своєї дисертації обрав політичну біографію Ярослава Стецька. Фрагмент наукової роботи Микола надсилав редакції "Історичної правди". Публікуємо текст Миколи Гаєвого у пам'ять про полеглого Героя.

Сьогодні мало хто знає, що під час своєї найвідомішої мандрівки галицької української молоді Дрогобиччиною Іван Франко ініціював виконання тексту пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" практично у кожній станції мандрівних зупинок. Врешті саме такі місця, як Дрогобич, Борислав, Східниця, Урич і Підгородці мають бути ознаковими на державному рівні, як місця де Іван Франко з побратимами співали цю пісню, перетворючи її на національний гімн.

Віталій Портников теж стояв поруч і уважно слідкував за дискусією: «Мене це засідання неймовірно переляка­ло. Тому що частина членів "Народної Ради" на чолі з заступником голови ВР України, харківським профе­сором Володимиром Гриньовим говорила, що можна голосувати на незалежність тільки в пакеті: якщо проголосимо незалежність України і заборонимо компартію України. Ну, і я зробив такий дитячий вчинок… Я роз­шукав Леоніда Макаровича Кравчука і все йому розка­зав. Сказав, що незалежність не вдасться, напевно, про­голосити...»

Раптом із натовпу пролунав вигук: «На штурм!» Ярослав Кендзьор, який знімав цей момент на відеока­меру, згадував настрій людей: «Я абсолютно переконаний, що ніяка сила людей не зупинила б! Люди все це змели б. І вони б цю Верховну Раду по цеглинці розібрали!».

Микола Плав'юк увійшов в історію як Президент Світового Конгресу Вільних Українців, багаторічний голова ОУН, останній президент УНР в екзилі. Саме він у серпні 1992-го, на урочистостях із відзначення першої річниці відновлення незалежності України, передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.