"Херсон - це Україна": сказано ще у 1917 році

5 березня 2022 року херсонці вийшли на площу Свободи, центральну площу Херсона, щоби голосно заявити що Херсон – це Україна. Десятки тисяч мирних містян розпочали свій безпрецедентний марафон на захист України: мітинги та демонстрації не зважаючи на погрози, репресії та насилля з боку російських окупантів продовжувалися багато тижнів. Весь світ побачив без перебільшення подвиг містян. З Херсону йшли десятки репортажів провідних засобів масової інформації про те, як беззбройні херсонці виходили на мирні акції протесту та скандували в обличчя озброєним до зубів окупантам про те, що Херсон – це Україна. Для багатьох ці події були несподіваними. Особливо, для російських окупантів

Пласт у війні за Україну. Найкоротша гутірка про початки пластового руху

Розуміючи історії Пласту минулого століття можна краще збагнути новітню історію України, чому наша батьківщина сьогодні є такою, якою ми її знаємо. І якою вона стане у майбутньому. Добре знаючи історію Пласту – кожен українець та українка передусім стають одразу більш компетентними в історії України. Діти і підлітки – на відповідних уроках в школі. Дорослі – в боротьбі України за незалежність і в звичайному житті… У ситуаціях, коли багато хто ламається, виховані в Пласті (і знайомі з його історією громадяни) знають, що означає "не зломимо своїх присяг". І тому мають більше шансів на успіх

Хроніка. Херсон. 15-24 березня

Сучасна війна з точки зору формування модерної української нації є безпосереднім продовженням революцій 2004 і 2014 років. У цьому сенсі є головне – протиставлення Росії. Саме це протиставлення, коли українці (у розумінні не тільки етнічні українці, а громадяни України, члени громадянської політичної нації) чітко усвідомлюють у своїй більшості свою відмінність, несхожість з Росією, росіянами. Відповідно, це зміцнює західну орієнтацію українців. Ці зміни захопили більшість громадян України. І це тішить

Українка-розвідниця Марія Пчелінська

Нечисленні, проте яскраві згадки про Марію Пчелінську в архівних документах змальовують нам портрет надзвичайно енергійної, самодостатньої, дещо авантюрної молодої жінки, якщо бажаєте - любительки пригод, життя якої склалося вельми насичено та гідно

В часи великої катастрофи

У липні 1948 року у німецькому місті Аугсбург зібрались представники українських діаспорних політичних організацій. Українське Національно-Демократичне Об’єднання, Український Національно-Державний Союз, три соціалістичні організації, які згодом об’єдналися в Українську Соціалістичну Партію, Українська Революційно-Демократична Партія, мельниківці та бандерівці. Не долучились лише гетьманці. Так виникла Українська національна рада – законодавчий орган українців в екзилі

Угорські звірства в Нагуєвичах 1914 року та факти про «слизьку геополітику»

Стрільці рухалися до лісу швидким темпом, оскільки в цьому напрямку коні і гужовий транспорт транспортував скоростріли і скриньки з амуніцією. Увесь з'єднаний відділ військових очолював австрійський поручник від скорострілів, який щохвилини розглядав військову карту.

Зі сторони Підбужа було постійно чути гуркіт гармат, між Підбужем і Нагуєвичами розташувалася сотня Йосифа Будзиновського. Під час маршу молодий січовик раптово зауважив двох козаків на конях, після чого повідомив старшині: "Неrr Оbеrleutnant, dort sеhе ісh zwei Коsаkеn"

Самостійна Україна

Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне "Я". Наша нація у своєму історичному процесі часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ".
Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли через що були в нас Берестечки і Полтава. Ми відродилися з грунту наскрізь напоєного кров'ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерей стародавню любов нашої нації до вітчизни і її свободи і ненависть до насилля над нами.
Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що прокинувшись до життя ламає свої кайдани.І пам'ятаймо, що слава і побіда - це доля борців за народню справу. Вперед, і нехай кожний із нас пам'ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за ввесь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність.
Bпеpед! Бo нaм нi нa кoгo нaдiятись i нiчoгo oзиpaтись нaзaд!

Більшовики окупували Україну, вчинили вбивства, спровокували масовий голод

Документи, які підтверджують ці факти, знайдені працівниками Державного архіву Швеції 23 березня 2022 року в архіві Міністерства закордонних справ Швеції

Хроніка. Херсон. 9-14 березня

До реальності повернули новини. 13 березня 1944 року радянські війська зайняли Херсон. За радянською термінологією – "звільнили від фашистів", а за декомуністичними законами України - "вигнали нацистів". Законодавчий припис дуже повільно приживається. Мені довелося пару років тому звертатися облдержадміністрації з приводу вживання їхніми працівниками радянського вислову. Того разу виправились, але головне – куди дінеш постсовкову підсвідомість. Отже, сьогодні наш мер Ігор Колихаєв поклав квіти у Парку Слави з нагоди "визволення". І це не перший випадок совкового мислення. Проте циміс був в іншому. Окупанти організували "мітинг" до дня "визволення"

Хроніка. Херсон. 4-8 березня

Це суцільний моральний жах. Все валиться з рук. Для мене зразком окупаційного режиму був гітлерівський (показове порівняння), але поки не так. Росіяни наразі не мають сил повністю контролювати місто, обмежились блокуванням центральної площі, де знаходяться адміністративні будівлі. Проте ця форма не міняє сутності ситуації – якась гібридна окупація, постправда. Очевидно й те, що Херсон опинився десь на периферії війни

Міф "Місто-Герой"

У цій війні проти нас Росія черпає своє натхнення у міфічній радянській історії. Росіяни активно використовують символіку часів «атєчєствєнной вайни» та псевдоісторичні наративи тих часів. Ми ж, чомусь, піддаємось на них

Ілля Рєпін: "Мазепу я не малюватиму"

Наприкінці ХІХ ‒ на початку ХХ ст. козацька тематика в живописі дістала широку популярність внаслідок поширення в історіографії та художній літературі того часу романтизованого образу козака, козацтва та загалом історії Запорозької Січі. Це буле далеке, героїчне та майже забуте минуле. Незважаючи на те, що деякі художники зверталися по консультації до тогочасних істориків-козакознавців, як-то Миколи Костомарова, Аполлона Скальковського, Дмитра Яворницького, мало хто з них переносив на свої полотна реальні події або портрети реальних постатей