Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей

Владислав Ардзинба

Рівно 30 років тому, 23 липня 1992 року, Верховна Рада Автономної Республіки Абхазія простою більшістю голосів, порушуючи Конституцію, ухвалила Акт про державний суверенітет Абхазії. Через три тижні розпочалась війна.

Як так сталося, що в Абхазії, де більшість населення була проти відокремлення від Грузії, верховна законодавча влада проголосувала, хоч і без конституційної більшості, за таку постанову?

Справа в тому, що Верховна Рада Абхазії обрана у вересні 1991 року за законом, який передбачав квоти для грузинського, абхазького та російськомовного населення Абхазії.

44% населення Абхазії – грузини – отримали 26 місць. 17% населення – абхази – 28 місць. Російськомовні – 11 місць. Конституційної більшості ніхто не мав. Закон був дискримінаційним: депутата від грузин обирали 10-15 тисяч виборців, а депутата від абхазів - 2-3 тисячі.

В ході протистоянь грузинська фракція покинула залу засідань. Саме тоді голова Верховної ради Владислав Ардзинба сказав представникам грузинської фракції фразу "Я змушу вас стріляти в нас".

Після перевороту в Тбілісі вся увага грузинського суспільства була зосереджена на внутрішніх справах. Наприклад, наприкінці червня 1992 року прихильники Звіада Гамсахурдії захопили центральне телебачення і вийшли в прямий ефір.

На цьому фоні 23 липня 1992 року Верховна Рада Абхазії проголосила державний суверенітет. Постанову про це ухвалила не конституційна, а проста більшість. Тому, достатньої легітимності це рішення не мало.

 

Ухвалення рішення про суверенітет було представлене як проголошення незалежності Абхазії. Але жодне рішення Верховної Ради не вдалося би виконати в умовах, коли більшість населення Абхазії була проти. Тому сепаратисти вирішили позбутися противників незалежності Абхазії.

Це корелювало з бажанням Росії залишити свої військові бази на території Грузії та зробити її частиною СНД. А також з бажанням Шеварднадзе переключити увагу суспільства від перевороту в Тбілісі на протистояння сепаратистам.

Наприкінці липня – на початку серпня 1992 року в Сухумі відбувався фестиваль адигейської культури. Над будівлею Верховної Ради Абхазії піднято зелений мусульманський прапор.

На фестивалі були присутні бойовики Конфедерації гірських народів Кавказу - організації, створеної та керованої російськими спецслужбами. Після закінчення фестивалю вони залишились в Сухумі і брали участь у війні проти Грузії.

1 серпня 1992 року Росія передала Грузії танкову бригаду Ахалцихську танкову бригаду та частину Цхінвальського вертолітного полку. При цьому командування російського Закавказького військового округу обіцяло надавати Грузії допомогу у майбутньому.

Говорять, що рішення про введення грузинських військ в Абхазію було узгоджено між Едуардом Шеварднадзе та Владиславом Ардзинбою 12-13 серпня. Але, на жаль, вони не оголосили про це по телевізору.

Сухумські грузини попереджали оточення Шеварнадзе, що Ардзинбі довіряти не можна. Лише у виступі в.о. міністра оборони Грузії Тенгіза Кітовані на Зугдідському телебаченні 13 серпня прозвучало, що наступного дня планується ввести війська в Абхазію.

 

14 серпня 1992 року розпочалась війна. По грузинських частинах, введених в Абхазію, абхази відкрили вогонь. Загинув грузинський військовий. І пішло-поїхало.

Після кількох днів боїв Сухумі опинився в руках грузинської армії, там почалися масові пограбування та насильство. Окрім Сухумі в Гагрі висадився грузинський десант, який прибув туди на десантних кораблях Чорноморського флоту РФ.

Війна, яка почалася з такого простого плану за всіма канонами російської "гібридної війни", тривала 13 місяців і 13 днів і принесла велике горе кожній родині Абхазії.

Війна винесла на поверхню усі приховані людські слабкості та можливості. На війні були приклади індивідуального героїзму та підлої зради. Усі мирні домовленості, підписані сторонами за посередництва Росії, були порушені абхазською стороною.

Кожного разу після припинення вогню абхази атакували і займали все нові позиції. За умовами мирної угоди в Сочі 27 липня 1993 року грузинська сторона вивела з Сухумі все важке озброєння. Після цього абхазька сторона пішла в наступ і захопила місто.

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність.

І це, здебільшого, вина цих трьох людей:

 

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.