У приватному архіві Володимира Горячка в Австралії зберігається цікава світлина. На ній – гурт чоловіків та жінок, з двома неідентифікованими прапорами. Четвертий зліва – Сергія Горячко. Його біографія загалом відома. Додам до неї кілька нових штрихів, які виявлені після кількох років пошуків. Мав приємність неодноразово спілкуватися з сином Сергія Горячка Володимиром, який проживає в далекій Австралії. Він і надав унікальні матеріали й світлини

На Закарпатті є село з дивною назвою – Пушкіно. Власне, Пушкіно, а не Пушкіне. Хоча місцеві досі називають його ПушкінОво, з наголосом саме на передостанній склад

Російський генерал Євдокімов запропонував знищити та примусити до виселення всіх черкеських племен Кавказу. План був підтриманий більшістю генералів та імператором. Черкеси мали назавжди покинути гірські райони Північного Кавказу та жити на долині або втікати до турок. Російська армія спалювала аули разом з живими людьми, вбивала мирне населення, знищувала врожаї та руйнувала будівлі. Тисячі людей відправляли під конвоєм до берега Чорного моря, де лише кожного третього чекав порятунок у вигляді втечі

Афанасій святкував перемогу. Козацька країна, великий регіон, населений православними, за його безпосередньої участі, приєднався до Московії. Насолодитися плодами своїх зусиль Афанасій не встиг. Через місяць після укладення Переяславської угоди він повертався до Москви. У Лубнах Афанасія, хрещеного батька об'єднання Московії та України, отруєно. Хто це зробив: московити, яким вже не були потрібні його послуги, чи посланці від османів, чи агенти римської курії – невідомо

Уся країна воює, українці борються за виживання. Правдива інформація про історію - теж інструмент війни. Тому, природньо, що цікавість до свого коріння і минулого не вгасає. Досліджувати родовід зараз можна і треба. Можна, бо документів відскановано і опубліковано дуже багато. Треба, бо ми повинні твердо знати наше минуле. Не існує народу і країни без історії. До того ж, незнання її веде до того, що в суспільство, яке історично темне, тягне свої щупальці пропаганда. А от вона вбиває, нищить, руйнує і забирає все дороге

Нав'язування іншої ідентичності починається з самої назви уроку: "Моя історія". Хоча з якого дива для школярів Кадіївки, Сватового, Маріуполя та Херсона має бути "їхньою" історія Олександра Невського та Івана ІІІ – московські методисти не пояснюють. Вони просто слідують за усталеною в Росії традицією, де справжніми "історичними віхами" для всієї величезної території між Балтійським та Беринговим морями вважаються діяння її правителів: Рюриковичів та Романових. І раз такий підхід втілюється у Владивостоці, то чому б не запровадити його і в Старобільську?

У нашій уяві закріпилося поняття того, що УНР припинила своє існування десь на початку 1920-х. Усі політичні, державні й військові діячі, а також Армія УНР десь ніби розчинилися за кордоном, виїхавши на еміграцію. В Україні запанували більшовики й державотворча традиція була перервана. Феномен існування уряду Української Народної Республіки в екзилі (на еміграції) взагалі не усвідомлений пересічними колами українців. Але саме Уряд УНР в екзилі зберігав тяглість української державності. Підтвердженням цього є його архівні документи, які із здобуттям незалежності були передані незалежній Україні

Тим, хто прагнуть руїн Кремля і синьо-жовтого прапору над ним, слід знати – цей гештальт українці закрили у 1917 році. Коли гармати Українського важкого дивізіону цілий тиждень обстрілювали Кремль, а козаки Запорозького полку півроку контролювали палац теперішньої путінської резиденції (над якою підняли український прапор). В центрі Москви двічі відбувався український військовий парад

22 серпня 2022 року виповнюється 30 років важливій події, яка не вповні була оцінена сучасниками і незаслужено забута зараз. Йдеться про передачу повноважень Державним центром УНР в екзилі демократично обраній владі України. Еміграційний уряд УНР діяв майже 72 роки, перебуваючи у різний час у Польщі, Франції, ФРН та США

Рано-вранці 12 вересня 1968 року в Чернівцях в різних частинах міста було виявлено загалом 6 чи навіть 7 листівок «враждебно-ревизионистского содержания», присвячених подіям в Чехословаччині. Подія одразу стала предметом розслідування управління КГБ при Раді Міністрів УРСР по Чернівецькій області, які кинулися на пошуки зловмисника

Показово, що незалежна Україна – не надто охоче і не одразу – але почала відмовлятися насамперед від радянської топоніміки. Для Криму, щоправда, і цей процес зробили так би мовити "відкладеним" – до часу звільнення півострова від російської окупації. А ось "імперські" перейменування навіть чіпати не наважилися. Хоча саме вони насправді були (і зараз залишаються) не більше, аніж "мітками" загарбаних територій. До яких – поки будуть зберігатися ці вигадані назви - вчорашні колонізатори мріятимуть повернутися

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?