Зіткнення поблизу станції Мадаоши були не єдиним моментом, коли танкові підрозділи радянської армії вплутувалися у невигідні в умовах даної місцевості бої. Ще одним схожим прикладом може слугувати бойовий шлях 257 танкової бригади, яка підпорядковувалася 26 стрілецькому корпусу, діючому на Муданьцзянсько-Мулінському напрямку.

Залізничний вокзал "Бахмут II" побудували більше ста років тому. За свою історію він бачив чимало: становлення міста до революції, вступ козаків Армії УНР і Другу світову війну. Будівля була майже повністю знищена у 1943 році. Вокзал бачив тисячі прощань та зустрічей, сліз радості та горя. Але поїзди сюди, в окупований росіянами Бахмут, більше не ходять, та й від вокзалу майже нічого не лишилось. Тепер він бачить лише війну.

11 липня 1963 року відійшла у Вічність Олена Степанів-Дашкевич – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами Ярослава Дашкевича.

"Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь од Московії”, — написав у 1869 році Теодор-Казимир Делямар, власник і редактор впливового французького часопису La Patrie. "Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю, або Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався московинами, а їх земля — Московією”, — йдеться в його часописі.

Публікуємо дискусію польського та українського істориків Ґжеґожа Мотики й Володимира В’ятровича, яку провела журналістка Маґдалєна Ріґамонті з порталу Onet.

До питання про декомунізацію та дерусифікацію топонімічної карти України додам свій голос. Адже наш гіркий досвід показав, що росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм. І нині українці ціною власного життя мають доводити, що це не так.

У цей момент з ратуші вибіг бургомистр Язеп Леванович, в руках якого був меч міського ката. Побачивши тіла загиблих, він зрозумів, що відкладати виступ надалі не можна. Перехрестившись і з вигуком «Пора!» Леванович сам кинувся рубати московських вояків. Це був сигнал до загального повстання – і до бургомистра одразу приєдналися інші міські керівники.

В архіві Служби зовнішньої розвідки України знайдено рукописний варіант останнього звіту Головного командира УПА Романа Шухевича. Аналіз цього звіту та інших розсекречених документів НКВД/МГБ УРСР засвідчує, що Головнокомандувач повстанців не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

За XX століття Крим не раз переходив з одних рук в інші. Цей невеликий півострів з мальовничим узбережжям, стратегічно важливою морською базою та низькою щільністю населення безперервно ставав центром історичних подій. 1994 рік — один з найбільш драматичних в новітній історії Криму та всієї України. У фільмі Суспільного Мовлення «Крим. Звільнення», заснованому на архівних матеріалах та спогадах головних учасників тих подій, послідовно розкриваються ключові моменти операції «Щит України».

Інтерес до культури депортованих з Польщі лемків і бойків спричинив відродження їхніх громад на Донеччині та Луганщині. Звідки вони з'явилися на Донбасі та як вплинула агресія 2014–2023 років Росії проти України на їхнє становище?

Однією з найбільш резонансних тем державної політики деколонізації є полтавський комплекс пам’яток, пов’язаних з перемогою Московського царства у Полтавській битві. Це пам’ятники гауляйтеру Пьотра – коменданту Полтавської фортеці Келіну на Першотравневому проспекті та на місці, начебто, відпочинку московського царя на перехресті вулиць гетьмана Пилипа Орлика і Спаської. Але найбільше дискусій довкола монумента Слави у центрі Полтави.

Нещодавно Вахтанг Кіпіані опублікував фрагмент газети "Шлях перемоги" із датами смерті і поховання українців у Німеччині, чиї могили, мабуть, уже не збереглись. Мене зацікавив останній у тому списку чоловік: Д-р Констянтин Бабенко. Сотник 6-ї дивізії Армії УНР, 59 років. Вирішив з'ясувати, що ж це за сотник. І дійсно, на сайті "Імена Самостійної України" такий є: сотник Кость Олександрович Бабенко. Народився 3 липня 1894 р. в селі Турівці Прилуцького повіту. Тобто в селі, де народився Микола Міхновський.