З 1 вересня поточного року учнів випускних класів у російських школах навчатимуть історії за новими підручниками. Підручниками, автором яких є один з провідних ідеологів рашизму Володимир Мединський. Дітей навчатимуть ненависті до України, США, НАТО і всього «колективного Заходу» з допомогою маніпуляцій, відвертих фейків і конспірології.

Влітку 1918 року 2-й Запорозький полк на чолі із підполковником Петром Болбочаном отримав наказ на передислокацію. З ділянки кордону на Слобожанщині до кордону на Чернігівщині. В Стародубський повіт, який сьогодні є частиною Брянської області. Полк Болбочана мав посилити три саксонські полки німецької 47-ї ландверної дивізії (фактично – тероборони) 41-го резервного корпусу генерала Гронау. Цей корпус прикривав сотні кілометрів нейтральної смуги тодішнього українсько-російського кордону.

Що б не сталося у світі неприємного для нинішньої Росії, в Кремлі вже "знають", хто стоїть за цією халепою. Звісно, "англосакси". Це слівце, яким британців і американців донедавна позначали лише прихильники специфічних конспірологічних концепцій, тепер цілком офіційно вживають вищі посадовці РФ. Головний акцент – саме на британців. Надто завзято вони підтримують Україну. А оскільки "Oceania has always been at war with Eastasia" - то й в минулому, якщо вірити російським чиновникам, їхній країні століттями саме "англійка гадила".

В'ячеслав Чорновіл постійно завершував свої виступи і вимагав і від усіх нас її вживати у виступах перед виборцями, у листівках. І звучала ця теза так: "Не важливо, чи ви проголосуєте за мене, важливо, щоб ви проголосували за Незалежність України". Тут, звичайно, спрацьовувала колосальна державницька свідомість Чорновола, що надавала перевагу прагненню бачити нарешті український народ після століть неволі, бездержавності вільним державним народом, над його нібито особистим бажанням стати Президентом України.

Попереду мчав Павличко. За ним ледь встигав на двадцять років молодший Іван Заєць. Дмитру Павличку здавалося, що вони бігли не одні... Душі, які летіли навздогін ним, збиралися у хмару з героїв і мучеників, поетів та шибеників, князів і простолюду, козаків та гетьманів… Аркуш, на якому був надрукований Акт проголошення Незалежності був ніби естафетною паличкою у безкінечній естафеті, яка тривала століттями.

У період повномасштабної війни московії проти України у суспільстві часто виникає питання: чи можуть російські генерали повстати проти диктатора та яка доля може їх спіткати? Також нас часто обурює те, що на території рф проживає близько 10 мільйонів етнічних українців, підтримки яких ми зовсім не відчуваємо. До прикладу, в Канаді їх лише близько 1,5 мільйони і ми всі бачимо значну підтримку української діаспори. Як на мене, фундаментальна різниця в тому, що в Канаду та Америку їхали свободолюбні українці, які тікали від репресій, а в росію – заробітчани, які готові були змінити Батьківщину. У радянський час таким виключенням був генерал Петро Григоренко, який протиставив себе потужній системі.

Прізвище Дмитра Андрієвського часто фігурує в документах НКВД/МГБ/КГБ СРСР, які стосуються основоположних моментів створення і діяльності ОУН. Він згадується як один із головних теоретиків та ідеологів українського націоналізму і боротьби за відновлення української незалежності. Справі, яку у москві на Луб’янці завели на нього у 1934 році, дали назву «Архітектор». Нині розсекречені документи з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу знайти відповідь на запитання, чому він був таким небезпечним для кремлівської влади.

Три слова "Інгрія буде вільною" коштують 70 тисяч рублів. Саме такого розміру штраф у січні 2023 року один з петербурзьких судів призначив місцевому реперу Оксимірону. Фразу з пісні визнали "публічними закликами до дій, що порушують територіальну цілісність Російської Федерації". Чи варто українцям видавати бажане за дійсне і бачити в гаслах "Вільної Інгрії" щось більше за типове петербурзьке фрондерство, яке досі не набуло навіть первісних ознак самостійницького руху? Та й взагалі – про яку саме Інгрію йдеться у пісні?

Це запитання, а вряди-годи і твердження зі знаком оклику подеколи чуються від українських істориків, народних обранців, громадських діячів та пересічних громадян. Що саме вони мають на увазі кажучи про Кубань і як вона пов'язана з Україною?

Досьогодні в Україні є поширеною думка про те, що більшовицька українізація була започаткована в 1923 році. Це мимохіть спонукає до хибного висновку про те, що «свою» українізацію більшовики почали вже після того, як упокорили Україну, проявивши таким чином свою «добру волю». Тоді як саме декларування цієї українізації й допомогло Кремлю опанувати Україну. Зокрема, у 1920-му році зумовило ліквідацію партії боротьбистів з перетворенням її активу на членів КП(б)У та сприяло перемозі над УНР та союзною з нею Польщею.

Ще до Революції Гідності меншість населення (23%) мала позитивне ставлення до Сталіна. Хоча водночас негативне ставлення ще не домінувало (37%). Після повномасштабного вторгнення громадська думка населення кристалізувалася – улітку 2022 року 64% респондентів негативно ставилися до Сталіна, а частка тих, хто ставився позитивно, становила 5%. Станом на 2023 рік 61% респондентів негативно ставляться до Сталіна, позитивно – лише 4%.

Досі дехто розглядає Волинські події 1943 року як «ексклюзивне» явище, яке розвивалося без жодного зв’язку із землями, що оточували цей споконвічно український регіон із заходу та півдня. Утім, українсько-польське протистояння на Волині (за тогочасним німецьким адміністративно-територіальним поділом — рейхскомісаріат «Україна») розгорталося в нерозривному зв’язку з подіями в дистриктах Генеральної губернії, особливо в Люблінському та Галицькому. Між цими територіями постійно існували різні взаємовпливи, які не варто недооцінювати.