Нещодавно вийшов новий підручник з історії Росії для 11 класу. Книга переповнена відвертими фейками, маніпуляціями з історичними фактами та жонглюванням поняттями і термінами. Очікувану першість у топі екзистенційних ворогів тримає умовний "Захід", "англо-американці", яких звинувачують буквально у всьому: від початку Холодної війни до розпаду СРСР, організації чеченського спротиву та сучасної підтримки України. Друге місце впевнено тримає Україна. Умовне третє місце - країни Балтії. Литва, Латвія та Естонія – вірні і послідовні союзники України, для Москви ж – одні з трьох основних ресентиментних мішеней.

Пригадую, то вже було на переломі 1970–1980-х років: у розмові Блаженнішого з тодішнім Папою Іваном Павлом ІІ зайшла мова за єпископів, і Папа поставив питання: "Чи є в Україні єпископи?". Блаженніший відповів, що так. А Папа: "Якщо є єпископи, ну, то Богу дякувати, є надія, що церква перетриває". Існування єпископів було дуже важне для церкви навіть у тих обставинах підпілля. І тоді Блаженніший таку розв'язку видумав: щоби на поселеннях поза Україною, поза Радянським Союзом мати єпископів, які могли би на випадок такого винищення всіх єпископів в Україні поїхати туди й відновити єпископат.

Після лютневої революції 1917 року в Україні широко розгорнувся національно-визвольний рух, який очолила Центральна Рада. Ці історичні події обумовили бурхливий розвиток українського друкованого слова. Поновлюють діяльність видавництва, що припинили випуск продукції з початком Першої світової війни, з'являються нові кооперативні видавництва, які випускають різноманітну літературу. Потужний творчий потенціал народу, який протягом століть не мав можливості себе виявити, розкрився з величезною силою.

12 жовтня 1957 року агент КГБ СРСР Богдан Сташинський убив у Мюнхені українського політичного діяча і публіциста Лева Ребета, а 15 жовтня 1959 року – лідера ОУН Степана Бандеру. У жовтні 1962 року у німецькому місті Карлсруе відбувся суд, який виніс вирок виконавцю цих злочинів і засудив організаторів – радянські спецслужби на чолі з кремлівським керівництвом. Ретельне вивчення розсекречених документів з архіву Служби зовнішньої розвідки України дає змогу з'ясувати досі невідомі подробиці тих гучних подій і скоригувати деякі усталені трактування.

Поки Палестину руйнував арабо-єврейський конфлікт, в Європі почала набирати сили нова загроза для європейських євреїв, та і для всієї західної цивілізації, загроза, що лише підкреслила актуальність ідей сіоністів ішуву. Ця загроза росла, збільшувалась, аж поки не вибухнула, сколихнувши світовий статус-кво, показавши, якими моторошно далекоглядними були перші сіоністи, та змінивши хід історії.

Військова операція Армії УНР проти РСФРР у жовтні-листопаді 1921 року під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника ввійшла в історію як Другий зимовий похід. Свідком зародження повстання, яке відбувалось тоді в таборі інтернованих був колишній старшина, сотник Армії УНР — Олекса Костюченко. Його припущення щодо мети таких пожвавлень збереглися у карній справі.

Радянський очільник Леонід Брежнєв дуже любив цілуватися зі своїми іноземними співбесідниками. І якщо керівники західних урядів ще могли якось вислизнути з його обіймів, комуністичним ватажкам – яких він притискав до серця як "друзів і братів" – відмовитися було важче.

На плівці 1942 рік, за спинами усміхнених гітлерівських офіцерів – окупований Бахмут, за декілька днів – почнуться масові страти. У першу чергу вони торкнуться євреїв, але не тільки їх. Страчені будуть і ті, хто якимось чином провинився, не там перейшов дорогу, просто не сподобався патрулю. Колись люди, які не мали особистого досвіду російсько-української війни, так само дивитимуться на фото росіян у Бахмуті, Бучі, Маріуполі. І лише збережений нами контекст, збережена пам’ять не дадуть ввести глядачів в оману.

О 5:00 ранку 17 вересня 1939 року більшовики допомогли своїм німецьким союзникам по зброї — почавши вторгнення до західної частини України (тоді ці землі входили до складу Польщі). Опис наслідків подій "золотого вересня" вдалося знайти у протоколах допиту колишнього старшини, сотника Армії УНР — Олекси Костюченка.

Відкриті багатолюдні судові процеси/розправи над ворогами радянської влади з-поміж членів ОУН і УПА почали планувати у кінці 50-х і активно творити з 60-х років по всіх областях Західної України. У 1984 році на Волині один із таких відкритих судових процесів був у селищі Мар'янівка проти чотирьох членів ОУН і УПА. Трьох із них у 1985 році розстріляли, четвертий помер від серцевого нападу у тюрмі. Цей суд, як і наступний у 1987 році проти члена УПА Івана Гончарука, був під головуванням волинського судді Бориса Плахтія, який сьогодні отримує від держави високу пенсію – понад 202 тисячі гривень.

Місця пам'яті не лише уособлюють колективну пам'ять про події минулого, а й кристалізують її, тим самим сприяючи формуванню колективної ідентичності. Саме тому вкрай важливо зберігати та примножувати національні місця пам'яті. Порівняння кейсів монумента "Батьківщина-мати" та музею Голодомору чітко демонструє, що реакція влади має вагомий вплив на цей процес.

Павло Скоропадський здійснив офіційний візит до Німеччини в першій половині вересня 1918 року. Його детально, ледве не погодинно описав гетьман у своїх спогадах. Запрошення виходило від самого імператора Вільгельма ІІ.