Бій в Добринівцях

Своїх полеглих НКВД поховали з почестями, на центральному кладовищі Чернівців військовому цвинтарі, куди іноді і досі на День Перемоги та інші дні пов'язані із Другою світовою з помпою несуть квіти. На місці, де НКВД спалили та покинули тіла частини повстанців, які загинули в бою, місцеві мешканці спорудили могилу вже в роки незалежності

Повітова боївка була сформована наприкінці жовтня 1944 року обласним провідником ОУН Буковини "Степаном" та "Скригуном". Здійснивши кілька успішних атак на окупантів – спалені сільради, ліквідовані найбільш ненависні населенню голови сільрад та різного роду "уповноважені" – керівництво повстанського руху розділило боївку на дві.

Одну з них направили у сусідній Кіцманський район. Керівником іншої, яка залишилась діяти в Садгірському районі Чернівецької області,  призначили Костянтина Майданського-"Юрася". "Скригун" вирушив в інші райони області для утворення там повстанських боївок. Планомірно, село за селом, боївка взялася очищувати терен від радянських активістів та пособників окупантів.

 

Боївка "Юрася" швидко зростала, мобілізовуючи до своїх лав місцевих хлопців, які в різний спосіб уникли мобілізації до Червоної армії, а також давали прихисток усім нужденним жінкам та дівчатам, яких розшукували радянські каральні органи з метою мобілізації на Донбас, заарештувати чи виселити до Сибіру.

Останні одночасно працювали в цивільній мережі, лікували поранених, виготовляли теплий одяг, були розвідницями та провідниками. Поступово в боївці чисельність бійців дійшла до п'ятьох десятків, внаслідок чого вона все більше нагадувала сотню УПА.

Організаційно боївка "Юрася" була розділена на дві чоти, командирами яких були "Деркач" і "Славута". Чота "Славути" складалася з трьох роїв (ройові: "Ворон", "Явір" та "Іскра"), чота "Деркача" - з двох (ройові: "Лис" та "Вихор").

Боївка мала на озброєнні 1 чеський кулемет, 5-6 автоматів, решта повстанців мали гвинтівки, 3-4 револьвери, 10 гранат, патронів було не більше 30 шт на одну гвинтівку. Обмундирування у всіх повстанців: сірі червоноармійські шинелі, шапки-ушанки. В "Юрася", "Деркача", "Іскри" були зелені шинелі.

 
Зліва направо: Костянтин Майданський-"Юрась", провідник боївки; Василь Кантемір-"Деркач", заступник "Юрася", чотовий; Мудрий Василь-"Ворон", ройовий в боївці "Юрася"

На початку березня в розташування боївки прибули низка керівників повстанського руху Буковини – референт пропаганди Буковинського окружного проводу ОУН "Олег" (Іван Лесів із села Садки Заліщицького району Тернопільської області), організаційний референт Буковинського окружного проводу ОУН "Петренко" (Домчук Олексій із села Товтри Заставнівського району Чернівецької області), повітовий провідник "Кирило" (Георгій Кушнірик із села Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області) зі своєї боївкою.

Вона складалася із 8-ми повстанців, а також "Бескид", якого НКВДисти назвали військовим інструктором УПА Чернівецького повіту (Ілюк Іван, із села Брідок Заставнівського району Чернівецької області.), керівник жіночої мережі ОУН Буковини "Оксана" (Стефанія Понич із села Зеленів Кіцманського району Чернівецької області). "Олег" провів урочистий вечір з нагоди Шевченківських днів, влаштували співи повстанських пісень.

 
Зліва направо: Іван Лесів-"Олег", Олексій Домчук-"Петренко", Георгій Кушнірик-"Кирило"

У такому складі, близько 60-70 повстанців боївка 17 березня 1945 року боївка зайшла в перше село на теренах Бессарабії – село Колінківці Хотинського району. Тут ОУН практично не мала своєї мережі, тому діяла навмання, розквартирувались в крайніх хатах. Переночували повстанці спокійно, але зранку, о 9-й годині на повстанців напала опергрупа НКВД та розпочався бій.

 

Про те, як повстанці були виявлені НКВД, зазначає довідка керівника Хотинського міського відділу НКВД. Зокрема, події розгорталися наступним чином:

"О 15.00 17.03.1945 року від бійців винищувального батальйону Хотинського міського відділу НКВД отримав дані, що через село Блищадь в напрямку села Поляна-Клішківці пройшли бандгрупа чисельністю близько 70 чоловік озброєних ручними кулеметами, автоматами і гвинтівками.

Для ліквідації банди із Хотинського винищувального батальйону були викинуті дві групи. 1-а група в село Рухотин в кількості 21 чол. під командуванням опер.уповноваженого т.Степанова з завданням не дати боївці переправитись на лівий берег Дністра і піти в Тернопільську область. 2-га група в село Клішківці в кількості 36 чол. під командуванням начальника штаба Хотинського винищувального батальйону мол. лейтенанта Тищенко.

Прибувши в с.Клішківці і не виявивши там боївки тов.Тищенко о 22.00 год. 17.3.1945 р. вислав одну групу 15 чоловік в село Бочкауци під командуванням командира взводу винищувального батальйону тов. Цуркан і дві групи по 5 чол. в розвідку в село Поляни і Колінківці.

О 8.00 год. 18.3.1945 р. розвідка із с.Колінківці донесла, що в селі в 20 домах розташовується боївка чисельністю близько 70 осіб. Начальник штабу батальйону т.Тищенко подзвонив по телефону в м.Чернівці в УНКВД щоб надіслали допомогу і сам своїми силами вирішив атакувати боївку. Він зупинив автомашину, яка йшла в цьому напрямку і підкинув бійців до села Колінківці.

Тов. Тищенко вирішив одну групу 15 чол. під командою командира взводу Цуркан вислати в засаду в ліс західніше Колінківців з завданням відрізати боївці відхід в ліс, а сам з рештою бійців вирішив атакувати боївку зі східної сторони. В цей час прибув командир винищувального батальйону (начальник міськвідділу НКВД) капітан Голубець з секретарем райкому, який взяв керівництво операцією на себе.

О 10.00 год. 18.3.1945 року зав'язався бій з боївкою, який тривав близько 2,5 години. Боївка зустрівши сильний опір з боку бійців винищувального батальйону з заходу і сходу прорвалась на південь і лісом, переслідувана по слідам винищувальним батальйоном, вийшла в село Добринівці Заставнівського району.

В цьому бою повстанці втратили вбитими 6 чол. Винищувальний батальйон втратив вбитими 3 чол. і пораненими 4 чол.". (Опис бойової операції яка проводилась силами Хотинського винищувального батальйону спільно з бійцями 16 інженерного батальйону військ НКВД 17-19.03.1945 р. по розгрому банди "Юрася" і "Кирила").

Жінок та кількох повстанців із продуктами та майном боївки керівництво направило до найближчого лісу. Тим часом повстанці зайняли оборону і щільним вогнем відтіснили опергрупу, яка із втратами відступила. За повідомленням Хотинського міськвідділу НКВД, бій тривав близько 2,5 години, тоді як повстанські джерела зазначають, що близько пів години.

Також, НКВД заявляє про 6 вбитих в бою повстанців (звіт НКГБ говорить про 2-х вбитих повстанця), тоді як всі повстанці говорять, що боївка втрат не мала, окрім легко поранених. У свою чергу, опергрупа втратила вбитими трьох та ще чотирьох пораненими. Серед вбитих також голова сільради сусіднього села Грозинці – Арсеній Паращук.

Так само наявні розбіжності щодо загального результату бою. Хотинський міськвідділ НКВД звітував, нібито повстанська боївка "зустріли сильний опір з боку бійців винищувального батальйону та прорвалась у ліс і відступила, переслідувана по слідам винищувальним батальйоном".

Згодом обласне управління НКВД звітуючи до центру повідомляла, що опергрупі міськвідділу НКВД "через малочисельність довелося відійти". НКГБ у своєму звіті говорить про фактично "нічию": "після 2-хгодинного бою боївка відійшла, а також відійшла і наша група".

У свою чергу повстанські джерела повідомляють про свою повну перемогу, проте через необхідність втекти від можливого переслідування та й відповідно до звичної тактики дій вирушили до іншого села.

Свідчення очевидців про бій біля Колінківців

Учасниця подій, Кушнірик Катерина із села Веренчанка, 1921 р.н., псевдо "Софія", дружина "Кирила", розповідає:

"… маршрут нашого вже солідного загону проліг на село Колінківці Хотинського району. Чому саме на Колінківці - не знаю. Цим питанням займалися старшини. До Колінківців підійшли над вечір. Розвідка повідомила, що енкаведистів у селі немає. Розмістилися в крайніх хатах, що прилягали до лісу.

Повечеряли, трохи обсушилися і змучені важкою дорогою вляглися спати. На вулиці сон бійців охороняли стійкові. Мені чомусь не спалося, хоч була стомлена не менше інших. Подивилася у вікно і запримітила, що кущик під лісом ніби ворухнувся. Припала до вікна, щоб роздивитися.

Помітила, що кількість рухомих кущів збільшилася. Вони повільно виринали з лісу в напрямку нашого постою. Сумніву не було - це йшли вороги, бо у вічі кинулися капюшони плащів, у яких ходили енкаведисти. Щосили крикнула: "Хлопці, хтось на нас йде!".

Першим з хати вискочив "Юрась" і навмання дав автоматну чергу. За ним схопилися решта, вибігли надвір і стали займати зручні позиції, виставили скоростріли. Я стояла в сінях і підганяла хлопців до виходу на подвір'я, бо деякі заспані бійці не могли зорієнтуватися у темному приміщенні.

Одночасно запрацювали всі види зброї, від чого можна було оглухнути. Кулі решетили стіни хати, впивалися у стовбур дерева, десь свистіли над головою. Ворог не чекав такої вогневої сили. Спочатку наступаючі залягли, а потім відповзли в ліс, залишивши вбитих і поранених. "Кирило" з групою бійців зайшов з флангу і змусив ворога покинути поле бою.

Прочісуючи ліс на близьких підступах, розвідка ворога не виявила. Видно, ворог не мав достатньо сил, щоб успішно протистояти повстанцям. Небо вияснилося, день став світлішим, і бійці стали сходитися до хат. Одні ділилися свіжими враженнями від бою, інші збирали зброю, треті ловили коней.

Немало вбитих енкаведистів і "ястребків" залишилося лежати під лісом. З нашого боку, як не дивно, втрат не було. Хлопці приводили себе в порядок, шукали загублені речі, дівчата надавали медичну допомогу легкопораненим. Трофеї (гвинтівки, автомати, патрони, гранати, два кулемети, троє коней та інше) розподілили між стрільцями, бо все те мали нести на собі.

Найважче завантажили на коней. Через дві години вирушили на село Добринівці" (Кушнірик Катерина. Здобудеш українську державу або загинеш в боротьбі за неї . – в книзі: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - 446 с.)

 
Доповідна Хотинського міськвідділу НКВД до Чернівців про появу повстанців на теиторії району

У повстанському звіті про вказаний бій повідомлялося: "18 березня у с.Колінківці Хотинського району, Бесарабія, на об'єднані боївки напала енкаведівська банда. Після короткого оборонного бою повстанці перейшли у протинаступ. Енкаведисти під сильним несподіваним наступом розбіглися.

По стороні ворога було 4-ох убитих, з них один енкаведист, 2 "істребітелі" і голова сільради. Здобуто: 2 кріси, пістолет ТТ і наган" (Літопис УПА. Основна серія. – Т. 19. – С. 262).

Стрілець боївки Манолій Василенчук-"Сливка" згадує:

"18 березня 1945 року в с.Колінківці Садгірського району боївка "Юрася" розташувалася в домі місцевих жителів, я в цей час також знаходився в складі боївки "Деркача" в одній із хат, фамілії господаря дому я не знаю. Знаходячись в домі я почув стрілянину. Тоді до дому, де я знаходився, прийшов "Олег", взяв мене, Капцан Георгія на псевдо "Дзвін", "Голуба", і "Грома", і всіх нас відправив в ліс, а інші повстанці із боївки які тут знаходились прийняли участь в бою з опергрупою працівників НКВД.

Коли я прийшов з "Олегом", в лісі вже знаходились 9 чоловік дівчат і жінок, які знаходилися в боївці "Юрася", із них я знаю тільки одну на псевдо "Бджілка". В ліс "Олег" наказав нам забрати все продовольство, яке мала боївка, і ми його перенесли в ліс. Бій тривав приблизно 30 хвилин, я увесь час знаходився з вказаними особами. Приблизно через пів години в ліс прийшли і повстанці, які брали участь в бою.

Після того, як вся боївка зібралась, ми пішли лісом в напрямку села Добринівці".

Звіт Хотинського міського відділу НКВД про бій в селах Колінівці та Добринівці
Звіт Хотинського міського відділу НКВД про бій в селах Колінівці та Добринівці

Серед трофеїв повстанців також були три підводи з кіньми. Завантаживши своє майно, вирушили до села Добринівці Заставнівського району Чернівецької області. За свідченнями очевидців, повстанці були в піднесеному настрої через вдалу перемогу над ворогом, жартували, сміялися, дехто пробував навіть співати. Проте за ними лісом залишався добре помітний слід…

Надвечір підійшли до села Добринівці. Послали в село розвідку, яка повернулась і доповіла: в селі НКВД та військ немає.

Стрілець боївки Іван Мартинюк-"Береза" згадує:

"ми без втрат пішли в село Добринівці. Зупинилися на краю села. Мене, "Дуба", "Чорногору" і "Богуна" "Юрась" послав у розвідку в село. "Дуб" нас повів в одну хату, де зустрілися зі станичним, псевдо "Лис", той сказав, що в селі міліції немає, ми повернулися і доповіли "Юрасю", і всією боївкою прийшли до Добринівців, зустрілися з "Лисом", котрий нас розподіляв по хатам".

Повечеряли, та втомлені полягали спати.

Вранці, близько 10-ї години, усіх розбудила стрілянина.

Опергрупа Хотинського міськвідділу НКВД ще в Колінківцях телефоном доповіли до Чернівців про виявлення боївки. З Чернівців негайно вирушила підмога у складі 50-ти солдатів 16-го інженерного батальйону військ НКВД під командою начальника Відділу боротьби з бандитизмом (ВББ) УНКВД підполковника Хрустальова.

Останній вирішив переслідувати боївку і опергрупа пішла просто за слідом повстанців. Близько 4-х годин вночі вони йшли лісом по сліду, і на світанку 19 березня вийшли до села Добринівці. На всіх імовірних місцях відходу із села в ліс виставили засідки, та відправили в село розвідку у складі 5-ти солдатів на чолі із старшим оперуповноваженим ВББ Жерновим.

Цю групу НКВДистів і помітила виставлена повстанцями охорона, яка відкрила вогонь і ліквідувала Жернового та двох солдатів із цієї групи. Тоді війська НКВС пішли в атаку, і розпочався справжній бій, який тривав три-чотири години.

Ко­мандували боєм "Юрась" та "Деркач". Раптовість нападу з боку військ НКВС, вдале розташу­вання їхніх військ та певний хаос серед повстанців призвели до зна­чних втрат. Довелося відступати. Багато повстанців загинули при спробі перебігти до лісу, де на них чекали НКВДистські засади, та й дорога до лісу прострілювлася ними.

Втрати повстанців сягнули 28 осіб вбитими, при цьому чимало поранених, які застрелилися, щоб живими не датися в руки ворога. 11 підпільників потрапили в полон. Втра­ти з боку військ НКВД становили 5 осіб – лейтенант держбезпеки Жерновий, сержант військ НКВД і 3 бійці.

Ймовірно, значна частина повстанців були зовсім без зброї - у звіті НКВД зазначається, що у повстанців на полі бою було захоплено 16 гвинтівок різних систем, один автомат ППШ, та більше 2000 боєпатронів. Додатково Хотинський винищувальний батальйон НКВД звітує що відбито у повстанців 3 коня і одна підвода, яку вони втратили у Колінківцях.

Окремо вони порахували і свої втрати: "за обидва бої винищувальний батальйон втратив: вбитими 3-х бійців і одного бійця групи сприяння, поранено 4 бійця".

Свідчення очевидців про бій в Добринівцях

Учасниця подій, Кушнірик Катерина-"Софія" розповідає:

"…зататакали автомати. Хлопці схоплювалися і вискакували на вулицю. Майже всі спали не роздягаючись, тому обійшлося без паніки. Атакуючі лави енкаведистів рухалися згори, якраз з того боку, звідки прийшли і ми. Непомітно підійти до хат вони не могли, бо хрускіт замерзлого снігу від сотень чобіт чути далеко.

Вирішили атакувати, не чекаючи ранку, швидко і несподівано. Хлопці чинили відчайдушний опір, стріляючи із-за кожної придатної перешкоди. Чисельно ворог нас переважав, це відчувалося навіть на слух. Під щільним вогнем повстанців енкаведисти залягли, а потім стали обходити наш лівий фланг.

У долині виставили кулемет, який прострілював толоку. Частина бійців, не зорієнтувавшись, вирішили прориватися до лісу саме через толоку. Вони бігли за рятівний горб, куди кулі не досягали. Багатьом вдалося таки втекти, бо у світанкових сутінках цілі добре не проглядалися.

Десь 7-8 чоловік, прошиті кулеметними чергами, залишилися лежати на толоці. Біля мене відстрілювалися десь шість чоловік. Кулі свистіли над головою, ноги ковзали по горбкуватій і слизькій землі. Я забігла до хати станичної. Вона дала мені другий кожух, хустку, малу дитину в руки і направила до сусідньої хати, що була поза підозрою.

Там перебула день, який здавався вічністю. Сиділа і щохвилини чекала найгіршого, але протягом дня до хати так ніхто і не навідався. Ввечері знову повернулася до станичної. В її стодолі знаходилися три хлопці (в тому числі і "Юрась") та дві дівчини. Господиня принесла поїсти і повідомила, що наступного дня планується облава.

Треба вибиратися з села негайно. Із стодоли вибралися пізньої ночі. До лісу відстань невелика, але йти треба по відкритій місцевості. Ніч, як на зло, була місячна, сніг зрадливо хрустів під ногами. Здавалося, все село чує, як ми прямуємо до лісу. "Юрась" наказав роззуватися, бо енкаведисти на відстані 50-60 метрів залишили засідку з кулеметом.

Ми повільно, повзком рухалися до лісу, чекаючи, що ось-ось застрочить кулемет. На півдорозі довелося перелазити через вбиту дівчину. Ми знаходилися перед засадою, як на долоні. Тільки сліпий міг нас не побачити або... сонний. Вирушили вглиб лісу. Незабаром докупи зібралося 20 чоловік - виходили з села групами і поодинці.

Значно пізніше з'ясувалось, що загинули в цьому бою 11 повстанців: 9 чоловіків і 2 жінки. Після бою їх тіла завантажили на підводи і скинули за селом, в так звану Попову долину. Трупи облили бензином і спалили".

 

Оперативне зведення про події біля села Добринівці

Житель села Добринівці Василь Вакарюк, очевидець тих подій, згадує:

"…Під ранок розбудила шалена стрілянина і вибухи гранат. Бій зав'язався якраз біля хат, де розташувалися повстанці. Я вискочив у сіни і привідкрив двері. Повстанці займали позиції і відстрілювалися: з-за муру, криниці, дерев. Світало і силуети людей проглядалися добре.

Видно, вони не могли відразу зорієнтуватися, звідки наступає противник. Поспіхом шукали місце, щоб укритися від автоматних і кулеметних черг. Окремі намагалися перебігти толоку, відкрите місце, і сховатися за горбом. За горбом лежав ліс. Хто встигав добігти за гору, той рятувався. Е

нкаведисти (їх було 300-350 чоловік) оточили село півкільцем, кулемет поставили у яру і обстрілювали толоку та підступи до лісу. Одній молодій парі, чоловіку і жінці (пізніше вияснилося, що це була "Зірка" і її чоловік з Брідка), залишилося подолати ще з 10 метрів до горба, як їх прошила кулеметна черга.

Три повстанці осідлали одного коня, зуміли вискочити за горб і врятуватися. Видно, народилися в сорочці, бо в таку велику мішень не влучила жодна куля. Подумалося, що енкаведисти передбачали відступ повстанців до лісу і контролювали цю територію.

Після бою мертві тіла повстанців, а їх було 11 чоловік, НКВДисти зібрали, завантажили на підводу і звезли в так звану Попову долину. Там облили бензином і спалили" (Більш детально у книзі: Вакарюк В. Бі у Добринівцях // Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - 446 с.).

 

Стрілець боївки Рудольф Морховецький-"Кліщ" згадує про ці події:

"… [з Колінківців] пішли у Добринівці, куди прийшли пізно вночі. Вранці на нас налетіла військова частина НКВД, ми прийняли бій, бій тривав 3 або 4 години, потім ми стали відходити в ліс, оскільки боялися оточення. Командували боєм "Юрась" та "Деркач".

Коли почалася сильна перестрілка, я з "Мартою", "Лесею", "Орисею" вискочили у двір і спочатку не знали, що нам робити. Але тут мимо нас пробіг "Деркач" і почав мене так само підганяти щоб я біг разом з ним. Т

ут же були "Кирило", "Славута", і інші, всього десь чоловік 11, і всі ми побігли в напрямку лісу і всі успішно втекли від переслідування. "Марта", "Леся" і "Орися" залишились в селі в тому домі, де ми ночували, і ніхто на них не звернув уваги із працівників НКВД".

 

Оперативне зведення про події біля села Добринівці

Стрілець Манолій Василенчук-"Сливка" згадує:

"Вдень 19 березня 1945 року я знаходився в одному із домів в с.Добринівці, де знаходились всі інші повстанці на чолі з "Деркачем". Знаходячись в домі я почув постріли. Під час стрілянини всі повстанці із дому вибігли і направились в напрямку до лісу, я ж пішов городами, де і був виявлений і затриманий працівниками НКВД. Мою гвинтівку і 30 патронів підібрали працівники НКВД".

 

Стрілець боївки, Капцан Георгій-"Дзвін" згадує:

"Я знаходився разом з повстанцями "Лис", "Голуб", "Грім", "Олег", "Сливка", "Меч". Коли почалася стрілянина, "Лис" зібрав усіх, хто був в домі, і повів за собою, з ним же пішов і Василинчук Манолій "Сливка". Я вийшов разом з усіма, але направився в іншу сторону, хотів заховатися в лісі. На дорозі я був затриманий, при затриманні у мене відібрали гвинтівку російського зразка і 40 бойових патронів.

З ручного кулемета по співробітникам НКВД вогонь вів Михайлюк Микола на псевдо "Байда".

Результатів бою я не знаю. Я бачив лише багато вбитих повстанців, але я їх не упізнавав, бо лежали вони хто вниз обличчям, а хто був залитий кров'ю".

Серед найважчих втрат повстанців під час цього бою - вбиті військовий інструктор УПА Чернівецького повіту "Бескид", провідник Садгірського районного проводу ОУН "Леся", та Заставнівського районного проводу ОУН "Богдан", ройо­ві боївки "Лис" та "Явір", станична села Топорівці Гелич Рахіля на псевдо "Орися", розвідниця Бурик-Гудима Василина Іванівна-"Зірка" та Ілюк Іван із села Брідок, Настюк Манолій та Лаба Іван-"Соловей" із села Онут, Дідух Іван з села Товтри, Мустеца Йосип-"Тиміш" із села Шубранець та багато інших, досі не встановлених повстанців. Називають також серед вбитих псевдо "Щипавка", "Санітар", "Шпак", "Крук".

 

Оперативне зведення про події біля села Добринівці


На місці, де НКВД спалили та покинули тіла частини повстанців, які загинули в бою, місцеві мешканці вже в роки незалежності спорудили могилу

Своїх полеглих НКВД поховали з почестями, на центральному кладовищі Чернівців військовому цвинтарі, куди іноді і досі на День Перемоги та інші дні пов'язані із Другою світовою несуть квіти.

Василь Костюк-
Василь Костюк-"Явір", ройовий. Загинув в бою

Захоплені у полон колишня провідник Заставнівського районного про­воду ОУН Побутська-Кушнірюк Євгенія "Бджілка", бійці Капцан Георгій – "Дзвін" (с.Раранча), Василинчук Манолій-"Сливка" (с.Чорний Потік), зв'язкові Вікторія Дмитрівна Шевчук-"Вишня", Євгенія Георгіївна Андрійчук-"Лілія", Стефанія Тимофіївна Ткачук-"Катря" (с. Шубранець), Стефанія Омеля­нівна Маковська-"Чайка" (с. Шубранець), Думенко Єлизавета Іванівна – "Марта" (с.Самушино).

Згодом, впродовж квітня-травня 1945 року ще не менше 10-ти повстанців вийшли з повинною та здалися ворогам. Зокрема Мартинюк Іван-"Береза" (с.Топорівці), Житарюк Іван-"Грізний", Михайлюк Микола-"Байда" та Кочан Василь-"Голуб" (із с. Раранча), Лучак Василь-"Скорий", Шевчук Іван-"Іскра", Шевчук Василь-"Байда", Борденюк Георгій-"Бігун" та Шведик Олександр-"Тополя" (с.Васловівці), Мудрий Василь-"Ворон" (с.Шубранець). Окремі з них отримали завдання поновити зв'язок із повстанцями та "підвести їх під оперативний удар", частина були залучені до "агентурних боївок" ("переодягнені НКВДисти).

 

Прізвище Леоніда Жернового, старшого оперуповноваженого відділу по боротьбі із бандитизмом УНКВД серед офіцерів, які загинули у Другій світовій війні.

Водночас частині повстанців, зокрема й керівникам боївки та іншим згаданим керівникам повстанського руху Буковини вдалося вийшли з бою живими та ще тривалий час вони перебували серед керівництва повстанського руху. Зокрема "Юрась" до березня 1948 року очолював Садгірський районний провід ОУН, "Деркач" – так само до березня 1948 року очолював сусідній Кіцманський районний провід ОУН, Домчук Олексій-"Петренко" продовжував боротьбу до листопада 1945 року, Іван Лесів-"Олег" – до серпня 1945 року.

В ході слідства та "зачистки" території району та сусідніх сіл заарештовані ще низка станичних та розвідників підпілля практично у всіх ключових селах району. Кримінальна справа, за якою проходять заарештовані під час бою підпільники, налічує 29 прізвищ. Низка заарештованих засуджені і по інших справах.

Понесені важкі втрати боївкою "Юрася" стали важким ударом по повстанському рухові Буковини. Конспіративна мережа була зруйнована, велика кількість вояків явилися із повинною, а інші деморалізовані. Радянська агентура проникла у провідні боївки, по селах проводилися масові опитування і вербування людей, котрих спрямовують на виявлення появи у селі повстанців.

Повсюдно НКВД організовує боївки із колишніх повстанців, замасковані під боївки ОУН, котрі провокували населення і вишукували тих, хто підтримує підпілля. Чимало бойовиків-одиночок направлялися органами НКВД у ліс із завданням фізичного знищення повстанців і керівників боївок.

 
Маковська Стефанія-"Чайка", Шевчук Вікторія-"Вишня", Галінзовська Ольга – "Краля", Побутська-Кушнірюк Євгенія "Бджілка"

Наразі місцеві дослідники проводять кропітку роботу по складанню списку усіх повстанців, які перебували в боївці "Юрася", а подальшу долю кожного повстанця, з метою встановлення списку тих, хто загинув в цьому бою.

Вказаний бій мав надзвичайно великий вплив на організацію подальшого опору радянським перетворенням. Керівництво повстанського руху зробило ще кілька спроб знову сформувати боївки на території Садгірського району Чернівецької області, та згодом відмовилися від цієї тактики та змінили форми і методи боротьби.

Попри значні втрати, підпілля знову відродилося, і впродовж 1946-1948 років наносить дошкульні удари ворогові та проводить агітацію за створення Самостійної України. Остаточно опір на Заставнівщині та Садгірщині припинився лише навесні 1949 року.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.