ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

Антикомуністична мережа

Учасники дипломатичної місії представляли на Тайвані східноєвропейську антикомуністичну організацію – Антибільшовицький Блок Народів (АБН). Створений у квітні 1946 року в баварському Мюнхені Блок об'єднав близько 20 діаспорних організацій, для котрих антибільшовизм був не просто опозицією до комуністичних режимів у Східній Європі, а насамперед ідеологією для національних рухів.

Особливо це стосувалося антибільшовицьких організацій представники яких походили з совєтських республік. Бандерівське крило ОУН, що виступило в ролі ініціатора створення об'єднання, на чолі з Ярославом Стецьком, незмінним президентом Блоку, - займали ключові позиції в АБН.

16 червня 1954 року, після зустрічі лідерів Тайваню Чан Кайші та Південної Кореї Лі Синмана, було утворено Азійську Народну Антикомуністичну Лігу (Asian People Anticommunist League – APACL), що об'єднала азійські антикомуністичні організації. Для них основним противником був комуністичний Китай. Представники тайванського відділення APACL багато в чому визначали подальшу політику об'єднання.

Ярослав Стецько - керівник АБН
Ярослав Стецько - керівник АБН

Місію Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) було офіційно відкрито 16 березня 1957 році в Тайбеї. Тоді в приміщенні ратуші міста дипломати АБН вручили вірчі грамоти президентові APACL Ку Ченг-Кангові.

Згодом було організовано урочисте прийняття на їхню честь. Присутні мали також змогу ознайомитися з історією та цілями АБН, адже тайванський Інститут міжнародних зв'язків переклав текст на китайську мову.

Місія спочатку розміщувалася в одному з готелів тайванської столиці, а 9 березня переїхала у власне приміщення в гористій околиці Тайбею.

 

Президент APACL Ку Ченг-Канг разом з місією АБН

Контакти

Тайвань – острів відділений від євразійського материка невеликою протокою. Ще з середини XVII століття, територія сучасного Тайваню стала притулком для різних груп політичних втікачів з материкового Китаю.

Тоді це були прихильники династії Мін, котрі після зміни влади змушені були тікати на острів від військ династії Цин. Лише наприкінці ХІХ століття Тайвань став повноцінною китайською провінцією і був повернений в лоно імперії.

Збільшення впливу Японії в Тихоокеанському регіоні та вигідне географічне розташування на периметрі важливих торгівельних шляхів, зумовили входження острова до складу Японської імперії майже на півстоліття.

Цікаво, що місцеві політичні сили спробували розгорнути рух опору, кульмінацією котрого стало проголошення незалежності республіки Формоза (Португальська назва острова) 23 травня 1895 року. Проте, не отримавши належної підтримки й визнання, через півроку Тайвань став повноцінною японською колонією.

Після поразки Японії у Другій світовій війні, Тайвань знову повернувся до складу Китаю, і лише після громадянської війни, 8 грудня 1949 року Тайбей було офіційно проголошено тимчасовою столицею Китайської республіки в екзилі. Уряд Чан Кайші, лідера китайської націоналістичної партії Гоміньдан, змушений був осісти на острові після поразки китайським комуністам Мао Цзедуна.

Республіка Китай (Тайвань) та Китайська народна республіка
Республіка Китай (Тайвань) та Китайська народна республіка

Перші офіційні розмови з представниками Тайваню та АБН розпочалися в 1955 році. На них було погоджено візит Ярослава Стецька до Тайбею столиці Тайваню, де розташовувався офіс Чан Кайші, а також було погоджено спільний договір про співпрацю між APACL та АБН.

Візит Стецька на Тайвань тривав з 8 по 28 жовтня, а офіційні заходи включали не лише підписання спільного Комунікату про співпрацю, але й відвідини президентом АБН святкування Національного дня Китаю та військового параду.

 

Зустріч Ярослава Стецька в Тайбеї, жовтень 1955 року, зліва: проф. Lin Tsiu-sen; зправа: Ku Cheng-kang, President of the Asian Peoples' Anti-Communist League, Republic of China)

Згідно домовленостей, АБН та APACL мали погоджувати свої дії задля спільної мети: розвалу комуністичного блоку та знищення російського імперіалізму, як в Європі, так і в Азії. У договорі також йшлося про відкриття спеціальної офіційної місії Блоку на Тайвані. АБН отримував спеціальний моніторинговий статус на усіх наступних конференціях Азійської ліги.

 

Підписання договору між АБН та APACL, жовтень 1955 року, Тайвань

Безпосереднім ініціатором співпраці між східноєвропейськими та азійськими антикомуністами став католицький священник, який обіймав посаду архієпископа китайського міста Нанкін, Паул Ю Пін (Paul Yü Pin).

На нього справило враження те, наскільки велику підтримку АБН мав серед представників не тільки католицького духовенства, а й політичних партій та європейських країн (зокрема, німецьких християнських демократів та Іспанії).

Архієпископ всіляко намагався підтримувати китайських націоналістів Чан Кайші, і був впевнений, що співпраця між ними та АБН-івськими національними організаціями піде обидвом структурам на користь. Крім того, їх об'єднував спільний ворог.

Американці, у своєму повідомленні про можливий союз між українцями та китайцями, зазначали, що: "серед китайців є чимала симпатія до АБН". Вона виникла з декількох причин, насамперед "китайці та АБН використовують однакові гасла, підсумовані в гаслах "Проти комунізму та протистояння Росії".

Розпад комуністичної імперії на самостійні держави, дозволив би, як і українцям з одного боку, так і китайцям з іншого, вдало перетворити їхню теперішню співпрацю у майбутні міцні міждержавні взаємини.

Проблеми співпраці

Першою проблемою, яка постала перед АБН-івськими місіонерами на Формозі стосувалася спілкування. Від китайського Інституту зв'язків до місії було призначено спеціального представника, або як називає його в своїх листах Володимир Косик "зв'язкового", Сунга, який володів німецькою і "намагався" розуміти російську.

Як зазначали інші члени місії, Сунг "…про АБН знає мало, але може бути нашим приятелем. Говорить дуже відверто, зовсім виразно, як европеець…" . Однак за перші два тижні роботи місії, відбулося лише дві розмови із представником Сунгом, не враховуючи офіційних заходів з прийняття місії на Тайвані.

Натомість АБН-івці очікували конкретних розмов щодо співпраці з керівництвом Азійської Ліги. "…Крім Сунга, ми не маємо змоги нікого з Ліги бачити, бо вони всі зайняті й це залежить від Сунга…", – зазначав Юліан Заблоцький у листі до Ярослава Стецька .

А в офіційному звіті місії він додав: "…Я маю враження, що існує якесь непорозуміння відносно мети нашого приїзду сюди, яке є створене людьми з-поза АПКЛьРОК [китайське представництво в АПАКЛ], вірніше з Інституту…".

 
Ярослав Стецько та лідер Тайваню Чан Кайші, жовтень 1955 року

Друга проблема, яка, можливо, і була основною, полягала у бажанні взаємно використати один одного. Тайванці намагалися використати співпрацю з Блоком для поширення своєї присутності та впливовості, як у Європі, так і у США.

Крім того, вони вбачали у діяльності місії АБН на Тайвані своєрідного ретранслятора їхніх ідей у Європі, де АБН мав найбільший авторитет і підтримку. Ця пропаганда мала будуватися на сприянні перш за все китайській боротьбі.

Натомість члени місії вважали своєю метою перебування на Тайвані роботу на користь АБН. Таким чином, одразу ж співпраця між APACL та АБН будувалась на одній умові: "…те, що вони роблять нам тут, ми мусимо зробити для них в Европі. Не конечно негайно, але дотриматися тої умови…" .

Окрім Європи, для китайців надзвичайно авторитетними видавалися Сполучені Штати. Ярослав Стецько, під час свого візиту, заявив, що АБН має більше 400 тис прихильників у Канаді і набагато більше в США, маючи на увазі, скоріше весь масив української діаспори у цих країнах, ніж реальних прихильників Блоку.

Ця інформація справила враження на тайванців, не стільки кількісними показниками, скільки взагалі наявністю представників із США у Блоці. Пізніше Юліан Заблоцький повідомляв, що місія АБН мала б набагато більший успіх, якби вона складалася з прихильників АБН із Америки:

"…це справа не тільки в англійській мові, але й у престижі, який Америка й американці всюди тут мають. Людина з Америки буде мати все перевагу й більші можливости, як хтось другий, хто сюди приїхав би з іншої, навіть англомовної країни…" .

Таке зауваження керівника місії було справді слушним, адже російські антикомуністичні організації, зокрема Народно-трудовий союз (НТС), теж мали своє представництво на Тайвані, і використовували в його роботі лише представників своєї діаспори із США, що робило представників НТС впливовішими за АБН-івців в очах тайванців.

Їхня місія прибула на Формозу дещо випередивши місію АБН. "Авторитетність" представників НТС проявлялася навіть у таких дріб'язкових речах, як переклад текстів на російську мову.

Представники Ліги вказували, що мова перекладів НТС значно багатша, ніж місії АБН. Також, можливо, тайванці не вбачали ніякої вигоди для себе у діяльності місії АБН і навіть дещо побоювалися афішувати їхню співпрацю. До прикладу, як зазначалося у звітах, про вручення вірчих грамот представникам місії АБН повідомили лише китайські газети, і жодна англомовна, що робило цю подію більше внутрішньою, ніж міжнародною.

Крім того, представники НТС, на відміну від місії АБН, володіли значними фінансовими ресурсами, що давало їм змогу організовувати на Тайвані навіть протиАБН-івські акції.

Юліан Заблоцький у своєму листі вказував: "Як сьогодні видно, ми дуже легко думали, що по покритті витрат на виряд і дорогу, взявши 900 дол. /300 зі собою у фунтах, а 600 перешле Америка/, зможемо спокійно працювати 3 місяці, а в міжчасі якось роздобудеться нових кілька соток, на які буде можна вести роботу знов декілька місяців…

Дійсність показалася зовсім іншою! Ми зовсім не здавали собі справи з того, що це далека й довга дорога кораблем, а потім, що нас чекає на місці. При аж смішній ощадности на кораблі продовж 44 днів дороги, зі забраних нами 130 фунтів до Гонг-Конгу довезли ми тільки 60 ф., /закупивши ще по дорозі деякі частини нашого виряду на 10 ф./, а до Тайпей ми привезли зі собою всього 10 фунтів /доплата до квитків, готель, багажі/…" .

Як і у випадку загального фінансування Блоку, фінансування місії, мав підтримувати якийсь із Теренових Проводів ЗЧ ОУН. Спочатку частину суми погодилися надати з терену США та Канади, пізніше до них мала долучитись Австралія.

Проте, на практиці, виникало чимало труднощів, що стосувалися грошових переказів, зміни курсу валют та багатьох інших. Просити ж допомоги в тайванців Місія теж не хотіла, оскільки тоді відразу виникала б певна залежність.

Про це писав і Юліан Заблоцький: "…як учора нам заявив наш зв'язковий, вони рахують у всему на взаїмність із нашої сторони та будуть того самого вимагати з нашої сторони як їх Місія виїде до Німеччини. Чи під силу АБН-нові буде зробити для них у Німеччині це, що вони для нас тут роблять?…" .

Попри все це, місія на чолі з Юліаном Заблоцьким перебувала на Тайвані до 1960 року. Пізніше, нетривалий час місію очолював Володимир Косик, однак за станом здоров'я покинув Тайвань, тому з 1961 року керівництвом перебрав на себе угорець Людвіг Катона.

Володимир Косик
Володимир Косик

За цей час їм вдалося вперше за історію існування Блоку розгорнути дипломатичне представництво в азійському регіоні. З червня 1957 року свою роботу у Тайбеї також почала радіостанція АБН з програмою "Голос справедливості" ("The Voice of Justice"), котра, крім української, вела свої програми також і угорською, естонською, латвійської та російською мовами, та була направлена на населення совєтських далекосхідних територій.

Вигода була ще й у тому, що на той час на офіційному рівні саме уряд Демократичного Китаю Чан Кайші визнавався всіма Західними державами. Відповідно, вони мали свої дипломатичні представництва на Формозі, що дозволяло активно налагоджувати контакти з ними. "Можливості праці є великі й добре, що ми тут є, – звітували учасники місії, – будемо складати візити різним державним і партійним мужам, постараємось вияснювати нашу справу…" .

Висновки

Незважаючи на короткий термін перебування місії на Тайвані, вона стала початком тіснішої співпраці між обома антикомуністичними організаціями, що заклало основу для створення через десятиліття Світової антикомуністичної ліги (World Anti-communist League -WACL).

Ярослав Стецько, пізніше його дружина Слава та інші лідери національних організацій АБН (угорець Ференц Фаркаш та інші) були постійними представниками АБН на конференціях APACL, що сприяло загальній комунікації між ними та продовжувалася навіть після розвалу комуністичного табору у 1990-х років.

На початку Холодної війни, США та союзники визнали уряд Чан Кайші, як офіційного представника усього Китаю, та прийняли навіть в ООН. Проте ситуація змінилася в період так званої розрядки, коли адміністрація Річарда Ніксона пішла на примирення з комуністичним Китаєм. Тайвань опинився в міжнародній ізоляції.

Коронавірусна криза внесла свої корективи і в травні 2020 року уряд США намагався добитися для уряду Тайваня статусу спостерігача у Всесвітній організації охорони здоров'я. Цьому сприяла риторика американського президента Трампа про звинувачення Китаю у нерозголошенні правдивої інформації про поширення вірусу COVID-19 на початку року.

"Відсутність незалежності Генерального директора позбавляє Асамблею наукового досвіду Тайваню щодо пандемічної хвороби та надалі шкодить авторитету та ефективності ВООЗ у той момент, коли світ найбільше потребує цього", - критикував керівництво ВООЗ держсекретар Помпео.

Населення Тайваню складає 23 млн осіб, з яких заражених коронавірусною хворобою виявлено 447 випадків та зроблено понад 75 тис тестувань. За весь період спостережень тайванці константували лише про 7 смертельних випадків, а станом на 24 червня 2020 року зафіксовано лише 1 випадок інфікування.

З середини квітня уряд Тайваню та віце-президент Чень Цзянь-Джен (Chen Chien-jen) розпочали кампанію "TaiwanCanHelp", котра направлена на промоцію в світі тайванської відповіді коронавірусній кризі.

Острів, що розташований лише в 600 милях від епіцентру поширення хвороби китайського Вуханя, зумів через вчасно прийняті заходи звести до мінімуму поширення хворих на Covid-19 у своїй країні.

 
Національний музей історії Тайваню

Сьогодні Тайвань - це демократична країна з ринковою економікою, визнана понад 20 країнами світу. Представники партії Гоміньдан, беручи участь у виборах, продовжують відстоювати позицію про те, що Тайвань є частиною Китаю. Їхні противники з Демократичної прогресивної партії (ДПП) навпаки наполягають на повній незалежності Тайваню. На останніх президентських виборах 2016 роках перемогла лідерка ДПП Цай Інвень (Tsai Ing-wen).

Україна, як держава, з 1992 року встановила офіційні відносини з КНР, погодившись на те, що Тайвань є невід'ємною частиною комуністичного Китаю. На сьогодні Україна не визнає Тайвань як незалежну державу, відповідно дипломатичних взаємин між ними немає.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.