Спецпроект

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Ми продовжуємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди". Попередній розділ - "Горбачов бреше".

У квітні 2020 року ми відзначалися 80 роковини одного з найкраще задокументованих комуністичних злочинів - Катинського розстрілу. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей. Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши на брудершафт незалежну польську республіку.



Розділ 16

Ґудзики з Харкова


Дивні сліди — Діти догралися — КДБ СРСР трохи лихоманить — Секретні листи Шелесту і Андропову — План ліквідації спецоб'єкта — Календар Алоізія Бабінського — Харківський метод — Лист із потойбіччя




1

Станіслав Мікке вчепився у київського військового прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?! І коли?"

Уже кілька років польська прокуратура, судмедексперти, археологи та антропологи досліджували масові поховання у харківському Лісопарку. Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів.

На археологічній зачистці — коли археологи обережно знімають дернину — чітко проступали світлі кола діаметром від 60 до 80 сантиметрів.

Від решти ґрунту вміст тих кіл відрізнявся не тільки іншим кольором: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

 
"На археологічній зачистці чітко проступали світлі кола діаметром від 60 до 80 сантиметрів..." Могила №7, розкопки 1994 року у харківських П'ятихатках
фото: С. Стохмаль, 1994

Перші дослідження у харківських П'ятихатках почалися наприкінці липня 1991 року — рівно за місяць до проголошення Незалежності України.

Експерти вже тоді звернули увагу, що хтось колись розкопував могили: досить було трохи сильніше копнути землю чоботом, як з-під ноги вистрибував потемнілий ґудзик із коронованим польським орлом.

 
Харків, літо 1991 року. Учасники розкопок іще нічого не знають про спроби КДБ знищити поховання польських офіцерів
Докладніше - у статті ніни лапчинської "Таємниця шостого кварталу. Злочини НКВД у Харкові"

 

А під час ексгумації останки часто приходилося виймати не з ґрунту, а з якоїсь чорно-коричневої сметаноподібної липкої субстанції. Один із експертів здогадувався, у чому справа: земля стає такою під дією лугу.

І ось тепер варшавський адвокат Станіслав Мікке вимагав пояснень, хто це зробив?!

— Та хто ж його знає, хто це зробив! — знизав плечима прокурор Амонс.

І дійсно, питання було не за адресою: в курсі справи було зовсім інше відомство.

 
Могила №7, розкопки 1994 року у харківських П'ятихатках. На плані помітні виверти бурової. На стратиграфії помітно, що бур доходив до шару людських решток і далі не заглиблювався 
З монографії професора анджея колі "археологія злочину", торунь - 2005 рік 




2

7 червня 1969 року на стіл секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста поклали кілька аркушів. Грифи — "Тільки особисто. Цілком таємно":

"УКДБ по Харківській області 2 червня 1969 року був отриманий сигнал про те, що у лісі, біля селища П'ятихатки, на віддалені приблизно 100 метрів від шосе Харків — Білгород на площі радіусом приблиз­но 50 м наявні численні провали ґрунту завглибшки 70 см у вигляді прямокутників 3 х 6 і більше метрів.

Один провал розритий на глибину 1 метра, де видно кістки і черепи людей. (…)

Здійсненими заходами були встановлені учні 5 – 6 класів, що мешкають у сел. П'ятихатки, які брали участь у розкопках могили і знайшли там: обручку із ініціалами "А.К." і датою 29.VI.24-року; золоті коронки зубів, ґудзики із зображеннями польського герба…

Встановлено, що в зазначеному місці у 1940 році УНКВС по Харківській області була похована значна кількість (кілька тисяч) розстріляних офіцерів і генералів буржуазної Польщі, залишки яких і були знайдені дітьми за випадкових обставин".

 
У червні 1968 року з Харківського УКГБ надійшов тривожний сигнал: три школярики на канікулах розкопали "таємницю №1" СРСР
гда сбу

Петру Шелесту з Харкова прислали "полегшену" версію документа. Голові КДБ УРСР Віталію Нікітченку дісталася більша порція подробиць:

"Пенсіонер КДБ Галіцин Н. А., який з довоєнних років працював водієм в органах держбезпеки і брав участь у виконанні вироків ВМП (вищій мірі покарання. — Прим. О. З.), після огляду місця знайдення могил пояснив, що у квітні – травні 1940 року за його участі було виконано рішення про розстріл приблизно 13 тисяч офіцерів і генералів буржуазної Польщі..."

 

На думку пенсіонера Галіцина (того самого, якого на допитах згадуватиме Сиромятніков), серед поляків могла бути і незначна частина радянських громадян.

Але подальший розгляд справи встановив, що насправді йшлося про меншу кількість поляків і більшу — радянських громадян.

Чому Галіцин сказав молодшим колегам неправду — того таємні листи не повідомляли ані Петру Шелесту, ані Віталію Нікітченку, ані його шефу, голові КДБ СРСР Юрію Андропову.

Натомість харківські чекісти просили Андропова санкціонувати низку заходів:

"Вважаємо за доцільне роз'яснити навколишньому населенню, що в період окупації німцями Харкова каральні органи Німеччини у зазначеному місці провадили поховання без почестей розстріляних за дезертирство й інші злочини солдатів та офіцерів німецької та союзних із ними армій.

Одночасно у цьому місці німцями поховані померлі від різних небезпечних інфекційних захворювань (тиф, холера, сифілітики і т.п.), а тому зазначене поховання мусить визнано органами охорони здоров'я небезпечним для відвідування.

Це місце буде оброблено хлорним вапном, поставлено на карантин і потім засипано ґрунтом".

 

Між інстанціями почалося жваве листування. Екстраординарність питання вимагала зустрічі керівника Харківського управління КДБ Петра Фещенка особисто з головою КДБ СРСР Юрієм Андроповим.

У результаті тієї наради вже за тиждень був прийнятий план ліквідації "спецоб'єкта".

Для конспірації робіт був створений слідчий ізолятор із штатом у 21 одиницю. У його розпорядження передали чотири автомобілі: легковик "ГАЗ69", самоскид, автоцистерну та вантажівку із буровою установкою, а ще… 13 тонн їдкого натрію.

Неважко відтворити розрахунки "гебістів" — по одному кілограму реактиву на один кістяк, адже у 112 могилах було поховано приблизно 13 тисяч розстріляних.

Ліквідація "спецоб'єкта" мала відбуватися під виглядом будівництва навчального закладу КДБ.

Сценарій був дуже простий. Докладний план поховань у Харківському КДБ був.

 
План "спецоб'єкта" у кварталі №6 у П'ятихатках, 1968 рік 
ГДА СБУ

Досить було огородити шостий квартал колючкою у чотири нитки. Загнати техніку. Добуритися до кісток. Засипати могили рідким натрієм. Залити все водою. І трохи почекати.

План не спрацював. Їдкого натрію виявилося замало. У КДБ погано знали хімію.

 
У матеріалах КГБ зберігся і План заходів з ліквідації "спецоб'єкта" у П'ятихатках. Сторінка 1  
гда сбу
 
У матеріалах КГБ зберігся і План заходів з ліквідації "спецоб'єкта" у П'ятихатках. Сторінка 2
ГДА СБУ




3

"Людські тіла перетворилися на якусь субстанцію, яка більш за все нагадує пластилін, але — у повному обмундируванні. Тіла розпадаються, коли їх піднімають, і тоді видно внутрішні органи, які сильно змінилися, але пізнавані",Станіслав Мікке вів щоденник.

Того спекотного серпневого дня польська експедиція дісталася непошкоджених буром шарів могили № 7.

Без доступу повітря тіла жертв у нижніх шарах того поховання перетворилися на так званий жировіск.

 
"Людські тіла перетворилися на якусь субстанцію, яка більш за все нагадує пластилін, але — у повному обмундируванні..."

Звичайно, збереглася не тільки органіка:

"Десятки предметів, які дістають з могили, нагадують, що між тим, що ми зараз бачимо, і звичайним світом людей існує, попри все, певний взаємозв'язок. Гребінці, зубні щітки, окуляри, ложки, щітки для взуття, дерев'яні, майстерно вирізьблені шахові фігурки, нашвидкуруч зроблений костур, дві пари уланських шпор, дві пари годинників, два медальйони із зображенням Божої Матері і надписом: "О, Маріє, без гріха зачата, молись за нас".

Станіслав Мікке вперше приїхав у Харків 1991 року як журналіст, а потім приїздив кожного разу як волонтер. І тепер, в середині 90-х, спостерігав, як з-під землі дістають свідчення про долю чотирьох тисяч людей, зниклих 55 років тому. Копальня правди.

 
Станіслав Мікке (праворуч) та Веслав Лоркевич описують матеріализ масових поховань. Станіслав Мікке тримає череп з 5 кулевими отворами
фото: книжка станіслава мікке "Спи, хоробрий"

Поіменний список бранців знайшовся. Разом з іншими документами Горбачов передав його Ярузельському 13 квітня 1990 року. 3856 імен.

Тепер ці імена звучали з предметів, які археологи діставали з харківського чорнозему.

"Станіслав Щука, католик, капітан, 1902" — з могили дістали так званий несмертельник — солдатський медальйон з особистими даними. Таких тут знайдуть кілька.

Імена на похідних фляжках, імена на портсигарах і обручках, імена на листівках і візитках — так, жировіск зберіг і папір, й імена...

"Станіславов — читає археолог Малґожата ГрупаДорогий Петрусю!!. Першу фразу неможливо прочитати, але ось далі... послухайте... Адась сидить вдома і... батько з мамою... з Дзюнкою.. Марися наша... патефон грає... хліб у нас є..."

Впала тиша. Малґожата Група пінцетом відділяє один від одного аркуші паперу під водою.

"Іще один лист... Коханий мій Петрусю..." — І раптом перериває читання...

 
У могилах в Харкові знайшли десятки дерев'яних портсигарів із написами  "Старобільськ 1939–1940"
Фото автора, катинський музей у варшаві




4


На кишеньковому календарику, окрім імені ротмістра Юліуша Нікляса, вдалося прочитати іще кілька слів:

"7 квітня, неділя — від'їзд зі Старобільська. 8 квітня, понеділок — приїзд до Харкова, 11 година".

Цей календар знайшли у тій-таки могилі №7. Аж надто лапідарно.

В іншій могилі був знайдений гаманець із візиткою і документами поручика Алойзія Бабінського. Тут, щоправда, вдалося прочитати не набагато більше:

"24 березня, неділя. Великдень... Кружляють новини... звідси пої... від'їзду.

25 березня, понеділок. — Великодній понеділок. Починають кружляти чутки, що, можливо, французька комісія має бути у нашій справі, щоб нас вислали до Румунії.

26 березня, вівторок. — І далі кружляють чутки, що маємо незабаром звідси виїхати. (...)

5 квітня, п'ятниця — переодягли мене, щоб (...) приготувати до від'їзду і спочатку на залізничний вокза(...) Ми є (...)

6 квітня, субота — Отримав індивідуальне "купе" до (...) Вночі виїхали, керунок на Харків. Лежу весь час, щоб (...) вперед (...) температура нижча".

Згідно зі списками етапів, які збереглися в архівах, 6 квітня із Старобільська до Харкова вивезли рівно 200 бранців, а 7 квітня 1940 року — 195.

І там, у Харкові, поручик Бабінський, який виїхав зі Старобільська днем пізніше, ротмістра Нікляса вже не зустрів.




5

На кількох черепах з могили № 7 не було жодних слідів від куль. Принаймні, так на перший погляд здалося.

Потім з'ясували, що у шістдесяти випадках із сотні смерть наступила внаслідок пострілу нижче потилиці, в шию.

Були знайдені прострілені перші шийні хребці, так звані атланти.

 
"Харківський метод". Саме так польські дослідники назвали спосіб екзекуції, коли кат стріляє не в голову, а в шийні хребці. Насправді такий метод використовували не тільки у Харкові, але й, наприклад, у Вінниці, що стало відомо завдяки німецьким розкопкам масових поховань жертв НКВД у 1943-му році
З МОнОгРАФІЇ ПРОФЕСОРА АНДЖЕЯ КОЛІ "АРХЕОЛОГІЯ ЗЛОЧИНУ", ТОРУНЬ - 2005 РІК

У офіційному звіті то звучало так, що людям вразливим та з хорошою уявою ці рядки краще не читати і про те, як то відбувалося, краще не думати.

Бо за тими сухими медичними визначеннями пролягав поділ між двома світами:

"Вік: maturus, 30 – 35 років. Куля увійшла нижче основи черепу і вийшла через медіальну частину правої очниці.

Вік: maturus, 30 – 35 років. Куля увійшла нижче основи черепу і вийшла через носову порожнину.

Вік: 35 – 45 років. Куля увійшла нижче основи черепу і вийшла через лівий очний отвір".

І так — 718 раз. Саме стільки знайшли у могилі № 7.

718 душ — то на чотири ночі "роботи".

Харківський метод розстрілів відрізнявся від тих, які використовували у Катині та Калініні. Там вбивали пострілом у потилицю. У такому випадку куля виходить через лоб. Такий спосіб вбивства спричиняв сильний крововилив назовні: близько одного літра крові. Якщо за одну ніч вбивали від 100 до 250 чоловік...

Нескладно уявити, що коїлося у розстрільній камері наприкінці "зміни".

Очевидно, у Харкові анатомію знали добре. Хтось вирішив удосконалити технологію вбивства.

Постріл, зроблений у шию так, щоб дуло нагана було спрямовано вгору, пробивав хребці і виходив через рот або око. Крові було значно менше.

Коли вбивство поставлене на конвеєр — то може бути зручно.

 
Ключі від дому, ґудзики, гаманці й окуляри... Десь у цій купці – окуляри капітана Якуба Вайди

 




6

З могили № 28 дістають цілі мундири. Добре видно погони.

Сотні ґудзиків. Багато мотузок.

Ті мотузки вже 55 років зв'язують руки. Петля зав'язана якимсь дивним вузлом. Ніхто не зміг розгадати його секрет.

Тіла тут також перетворилися на жировіск.

У високих офіцерських чоботах збереглася навіть шкіра на ногах.

Знову чиїсь документи. Військовий білет. Досить добре читається ім'я Станіслава Парилевича.

Фотоемульсія знімка відбилася на сусідній сторінці. Добре видно риси молодого чоловічого обличчя. Але на яскравому світлі воно почало зникати і за кілька хвилин розтануло...

Станіслав Мікке озирнувся на оклик колег: у глибині могили між двома шарами тіл лежав зів'ялий лист ясена.

Лист з іншого світу.

Він впав навесні 1940 року і залишився там лежати, допоки світ не змінився.

Десь поруч з ним до могили впали Якуб Вайда, Адам Дибчинський і Зиґмунт Бартницький.





Теми

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.