Пандемія-1918: карантин, щеплення та закриті кордони

Епідемічна ситуація влітку 1918 року була надзвичайно складною. Вже вісімнадцятий рік тривала шоста пандемія холери. Почалась пандемія "іспанки", її назвали "чума в мініатюрі". В кінці Першої світової війни поширилась епідемія віспи. Українська влада запровадила карантин, відкривала нові лікарні, організувала масове щеплення

Листівка "Будьте здорові! Не забувайте про нас!" з видом на Рильськ, де були зафіксовані перші у 1918 році випадки холери

Після підписання делегацією УНР Брестського мирного договору з державами Четверного союзу, Україна стала транзитною територією руху значної кількості людей.

На залізничних станціях купчились біженці, колишні військовополонені і просто українські та іноземні вояки. Усі вони були поширювачами хвороб.

На початок травня 1918 року губернії Української держави були охоплені епідеміями черевного, плямистого та зворотного тифу, віспи, кору, скарлатини, дизентерії.

У Херсонській губернії були зафіксовані випадки холери. Існувала загроза занесення з чорноморських портів чуми.

Надзвичайна епідемічна ситуація склалася на Поділлі. Газета "Нова рада" 29 травня 1918 року констатувала: "Скрізь по повітах лютують пошесті, майже всі існуючі: всі три тифи, скарлатина, короста, що є завжди ознакою погіршення санітарно-гігієнічних умов життя населення. Зустрічаються цілі гнізда цинги".

Карта поширення епідемій в Україні у 1918 році
Карта поширення епідемій в Україні у 1918 році

Міністерство народного здоровʼя визнало ліквідацію епідемій одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності. У червні 1918 року у його складі був утворений спеціальний санітарний департамент. Очолював департамент один з найвідоміших санітарних лікарів тогочасної України Овксентій Корчак-Чепурківський.

У липні Рада Міністрів Української держави затвердила розроблений фахівцями міністерства "Тимчасовий статут перестереження та боротьби з інфекційними захворюваннями".

Паралельно функціонували санітарні структури окупаційних – німецьких та австро-угорських - властей. Штаб-квартири австро-угорських санітарних органів були розміщені у Катеринославі, Одесі, Жмеринці та Маріуполі, німецьких – у Києві, Харкові, Житомирі та в інших містах. Вони робили профілактику серед своїх військ. А часом допомагали українцям.

Австро-угорські військовики у Херсонській міській лікарні імені Опанаса та Ольги Тропіних. Квітень 1918 року
Австро-угорські військовики у Херсонській міській лікарні імені Опанаса та Ольги Тропіних. Квітень 1918 року

У міністерстві розуміли, що важливими є масові медичні знання. Для цього був створений відділ санітарної просвіти, який очолив Юрій Меленевський.

З Державної скарбниці Міністерству народного здоровʼя для боротьби з епідеміями до кінця 1918 року виділили 9 млн. 695 тис. карбованців. Ця сума була внесена до "Розпису державних прибутків та видатків України на 1918 р.".



Тиф

Тиф – це група інфекційних захворювань. Найбільш поширеними на українських теренах були черевний, поворотний та плямистий (він же - висипний). Хвороба проявляється через високу температуру та затьмарену свідомість, висипку на тілі, розлади шлунку. Хвора людина перебуває наче у тумані. Зараження відбувається через вошей, брудні руки, їжу, воду, кров.

Перш за все належало ліквідувати епідемії тифу. Одним з дієвих заходів локалізації цих хвороб була госпіталізація хворих. На місцях на державні кошти відкрили низку спеціалізованих медичних установ – інфекційних лікарень, "заразних відділень" при земських та міських лікарнях, епідемічних бараків.

У кінці травня губернська земська управа влаштувала в Катеринославі інфекційну лікарню на 280 місць. У місцевостях, де тиф особливо лютував, повітові земства використовували під епідемічні бараки різні господарські споруди, приміщення земських шкіл.

У боротьбі з епідеміями губернські земські управи використали організовані пересувні епідемічні лікарні, так звані "летючі загони" чи "епідемічні загони".

"Летючі загони" були споряджені однією ресорною санітарною двуколкою з носилками, мали ресорну бричку, декілька возів для похідного лазарету на 10–15 ліжок, похідну лабораторію та необхідні дезинфікуючі засоби. Медикаменти на потреби загонів купували губернські земські управи.

Лукʼянівський народний дім, у якому розмістилась нічліжка, де лікарка Кузнєцова виявила 8 хворих тифом
Лукʼянівський народний дім, у якому розмістилась нічліжка, де лікарка Кузнєцова виявила 8 хворих тифом

У червні такі загони діяли на Поділлі, Полтавщині, Київщині, Харківщині. На Волині такі загони діяли не тільки у першу половину літа, а й восени.

У Білгородському та Луцькому повітах, через територію яких переправлялася значна кількість колишніх військовополонених та біженців, вони стали постійнодіючими.



Віспа

Віспа – інфекційна хвороба. Проявляється рясною гнійною висипкою на тілі, температурою, свербежем, безсонням. Передається повітряно-крапельним шляхом або при безпосередньому контакті. Ліків не існує. Для запобігання поширенню хворого ізолюють та проводять підтримуючу терапію.

Для подолання віспи передбачалося проведення масового щеплення населення. Вже 17 травня 1918 року директори бактеріологічних інститутів Києва, Катеринослава, Одеси, Харкова та Чернігова отримали запити про можливості виготовлення вакцини, сироваток і, в першу чергу, "віспяного детриту". Вакцину виготовляли у Бактеріологічному інституті Харківського медичного товариства та Київському бактеріологічному інституті.

Вжиті заходи сприяли активізації діяльності місцевих самоврядувань по ліквідації віспи.

Так, з 19 травня 1918 року медико-санітарна рада міської управи Полтави організувала безкоштовні подвірні "прививки проти віспи всьому населенню". Для цього був залучений медичний персонал міських лікарень, міські амбулаторії, благодійні медичні товариства.

Київський бактеріологічний інститут
Київський бактеріологічний інститут

Для ліквідації віспи та проведення щеплень в межах губернії Полтавське земство з першої половини червня 1918 року направило до Пирятинського, Переяславського, Золотоніського, Миргородського та інших повітів епідемічні загони.

Завдяки екстреним діям самоврядувань Полтавщини у другій половині літа 1918 року в губернії спостерігався спад захворювань на віспу. Проте в окремих випадках лікарі стикалися з небажанням населення отримувати щеплення. Це пояснювалося, у першу чергу, їх необізнаністю щодо доцільності вакцинації.

На шпальтах газет земські лікарі протягом весни – першої половини літа 1918 року грунтовно, на зрозумілій широкому загалу термінології подали статті про тиф, віспу, дизентерію.

Реклама видань медичної тематики. Серпень 1918 року
Реклама видань медичної тематики. Серпень 1918 року

У серпні 1918 року вийшли брошури про сипний тиф та віспу, підготовлені на замовлення санітарного департаменту міністерства. Ця література розповсюджувалася безкоштовно.



Холера

Холера проявляється розладами шлунку, сильною спрагою, слабкістю та судомами у мʼязах. Зазвичай заражаються холерою через заражену воду або їжу. Особливо поширюється у місцях, де немає належно обладнаних туалетів.

Із середини літа 1918 року набирала свою небезпечну силу епідемія холери. Перші її випадки були зафіксовані 8 липня у містечку Рильськ Чернігівської губернії, а вже у перші дні серпня на її території офіційно було зареєстровано 101 випадок захворювання, з яких 45 – смертних.

У липні того ж року хвороба поширилася на Глухівський повіт, Харківську та Київську губернії. В той же час виникла загроза епідемії у портах Одеси.

У липні холера перекинулася на Поділля, а з початку серпня охопила Волинь. Міністерство народного здоровʼя миттєво зреагувало на телеграфні повідомлення з місць про появу в межах країни холери.

Вже 8 липня під головуванням самого міністра Всеволода Любинського була проведена екстрена нарада. У якій взяли участь представники міністерства народного здоровʼя, Морського міністерства, Головної Військово-Санітарної Управи, Київського губернського санітарного бюро.

Голова Головної військово-санітарної управи Військового міністерства Української Держави Федір Яницький
Голова Головної військово-санітарної управи Військового міністерства Української Держави Федір Яницький

Основним питанням порядку денного стала організація в Україні протихолерних заходів.

Розробку планів ліквідації холери та їх практичну реалізацію, за умови фінансування з Державної скарбниці, у кожній губернії належало здійснити земським та міським управам.

На східній та південній ділянках українського кордону створювались спеціальні амбулаторні пункти для лікування хворих на холеру – прибулих, головним чином, з Росії.

Всеволод Любинський 13 серпня видав наказ про оголошення надзвичайної епідемічної ситуації та проведення карантинних заходів у Харківській, Чернігівській, Київській губерніях та у Києві. Решта губерній та Одеса були визнані під загрозою виникнення епідемії.

Кожна губернія, виходячи з конкретних умов, розробила власні напрямки боротьби з холерою.

Газетні повідомлення про випадки холери
Газетні повідомлення про випадки холери
Нова рада, 1918, № 168

11 липня Всеволод Любинський надіслав в губернії урядову телеграму: "У разі появи холери про перші випадки, негайно телеграфувати в міністерство народного здоровʼя. Про подальшу появу щодня подавати відомості".

Місцеві органи санітарії направили аналогічні приписи до підпорядкованих їм повітових санітарних рад та земських управ.

30 липня санітарний департамент направив на адресу дирекції Київського бактеріологічного інституту запит: "Негайно повідомте на яких умовах за кошти міністерства народного здоровʼя буде постачати протихолерну вакцину місцевим самоврядуванням".

Директор інституту професор Володимир Ліндеман повідомив, що з 29 липня інститут розпочав щоденне виготовлення 2 тисяч доз протихолерної вакцини.

Директор Київського бактеріологічного інституту Володимир Ліндеман
Директор Київського бактеріологічного інституту Володимир Ліндеман

Однією з перших за державні кошти протихолерну вакцину отримала Полтавська губернська земська управа. Харківській губернській земській управі на придбання вакцини у Харківському бактеріологічному інституті від асигновано 6 тис. карбованців.

Щеплення проводили земські лікарі, але їх кількість була явно недостатньою у порівнянні з темпами поширення холери. Тому уже з другої половини липня санітарний департамент "закликав на тимчасовий строк для протихолерних щеплень сестер милосердя, фельдшерів, бактеріологів та епідеміологів".

З другої половини жовтня 1918 року санітарно-епідемічна рада Сумського повіту Харківської губернії, у зв'язку з появою холери у повіті, організувала власний загін для проведення по селах протихолерних щеплень.

На подоланні холери діяли уже добре відомі у боротьбі з тифом, "летючі загони". Серед губерній, де була найкраще організована їх діяльність, слід назвати Київську.

На її території працювали 30 таких загонів, по 3 у кожному повіті. У Харківській губернії на кошти з Державної скарбниці функціонувало 10 загонів. Окремі повітові управи, і серед них Лубенська Полтавської губернії, завчасно підготували свої епідемічні загони, обладнавши їх усім необхідним.

Ще однією умовою подолання холери було влаштування, так званих, "холерних" чи "епідемічних" бараків, які компенсували відсутність необхідної кількості місць в інфекційних лікарнях та відділеннях земських медичних закладів.

В одному бараці працював лікар, 2 фельдшери, 2 сестри милосердя, 5 санітарів, здебільшого, колишніх ротних фельдшерів. Організацією ремонту дезинфікуючих камер інфекційних бараків займалися санітарні бюро.

Харківська губернська земська управа відкрила у прикордонних місцевостях 3 лікарсько-спостережливі пункти та пункти харчування для хворих на холеру – в Гостищеві, Білгороді та Валуйках.

Інформація про холеру у щорічному звіті Головного хірурга Служби громадського здоров'я США
Інформація про поширення холери у світі у щорічному звіті Головного хірурга Служби громадського здоров'я США
Annual Report of the Surgeon General of the Public Health Service of the United States, for the Fiscal Year 1919. Washington, Government Printing Office, 1919.

Загалом, на середину жовтня 1918 року завдяки злагодженим діям усіх залучених в губернії до подолання холери інституцій вдалося домогтися спаду епідемії.

У містах було запроваджено контроль за якістю води, проводився нагляд за регулярним вивозом сміття та нечистот з громадських місць, поливання базарних майданів та вулиць, було влаштовано додаткові інфекційні бараки, залучені медичні працівники.

Проте ліквідація холери, у порівнянні з епідеміями тифу і віспи ускладнювалася. Із середини літа 1918 року розпочався процес евакуації українських військовополонених та реевакуація біженців. Тому залізниці, порти, шосейні дороги, де скупчувалися численні групи цих людей стали одним з джерел розповсюдження холери та інших інфекційних хвороб.

Уряд визнав у другій половині серпня епідемічну ситуацію на українських залізницях як небезпечну. На Катеринославській залізниці закрито рух. Під загрозою припинення перевезень перебувала Слобідська дорога, якою на захід переправлялася значна кількість біженців з Харківської губернії та Росії.

Управління Слобідської залізниці скликало спеціальну нараду з питань боротьби з холерою. У результаті обговорення доповіді представника лікарсько-санітарного управління дороги була прийнята ухвала про відкриття на кордоні з Росією шести обсерваційних пунктів, на яких проходили б огляд та лікування хворі на холеру.

Газетне повідомлення про закриття кордону з Росією через холеру
Газетне повідомлення про закриття кордону з Росією через холеру
Нова рада, 1918, № 115

На проведення протихолерних заходів на транспортних артеріях України з Державної скарбниці було виділено близько 2 млн. крб., які отримали управління Лівобережної, Подільської, Правобережної, Запорізької залізниць, Санітарна управа Міністерства шляхів, Київська Округа шосейних доріг.

Справою попередження подальшого розповсюдження епідемій займалася Головна Військово-Санітарна Управа Військового міністерства, яка планувала влаштувати на залізничних станціях 27 протихолерних пунктів.

Ці заклади – невеликі інфекційні лікарні, де хворі в дорозі люди отримували медичну допомогу. Вони були відкриті на станціях Проскурів, Жмеринка, Катеринослав та інших головним чином, у південно-східному та західному регіонах України, де була скупчена значна кількість біженців та полонених.

Головний санітарний лікар залізниць Української Держави та автор популярних брошур про віспу та холеру Модест Левицький
Головний санітарний лікар залізниць Української Держави та автор популярних брошур про віспу та холеру Модест Левицький

Перевезення колишніх полонених з Болгарії і Туреччини водним шляхом вимагало проведення відповідних карантинних заходів у портах. У південних регіонах країни, включаючи порти Одеси, запроваджено карантин.

Для підтримки чистоти в Одесі міська управа організувала прибирання міста. Проведенням протихолерних заходів на півдні України займалася Округа водних шляхів Міністерства шляхів.

По річках курсувало п'ять катерів, які виявляли хворих на холеру, направляючи їх до прибережних протиепідемічних пунктів.



Іспанка

Іспанка – це різновид вірусу грипу N1H1. Першою державою, що заявила про спалах хвороби, була Іспанія. Звідси і пішла назва. Хворіли переважно молоді люди. Хвороба протікала надзвичайно швидко – хворі помирали буквально за лічені дні. Основні прояви – посиніння тіла, кашель з кровʼю.

Другою, за часом появи в Україні смертельно небезпечною хворобою стала епідемія "іспанки". Перші випадки хвороби були зафіксовані в окремих повітах Херсонської губернії вже в середині липня 1918 року. З другої половини серпня хвороба охопила Катеринославську, Полтавську, а трохи згодом, Київську, Харківську, Чернігівську та Волинську губернії, вже протягом вересня – початку жовтня вона досягла розмірів епідемії.

Санітарні лікарні Полтавщини, подаючи до губернської земської управи дані про кількість випадків хвороби станом на 1 жовтня констатували той факт, що у частині повітів на "іспанку" було уражено до 50 % населення.

З моменту появи епідемії і до початку жовтня у Полтавській губернії від неї померли – 25150 чоловік.

Такий відсоток ураження населення було зафіксовано і на Київщині. На Волині щодня вмирала значна кількість людей. На початку листопада 1918 року "іспанка" охопила населення Холмщини та у частині Подільської губернії.

Діаграма смертності від
Діаграма смертності від "іспанки" у головних столицях світу впродовж 1918 - початку 1919 рр.
Радіо Свобода/Вільна Європа

У зв'язку з появою нової епідемії, 25 вересня 1918 року під головуванням Всеволода Любинського відбулася спеціальна міністерська нарада, на яку були запрошені професори та доктори медицини.

Учасники наради, враховуючи, що "не лише в місті Києві, а й в селах 50 % населення хворе", ухвалили: утворити урядову комісію, яка б провела наукове дослідження "нової пошесті, викликаної життєвими обставинами у зв'язку з війною"; визнали за необхідне популяризувати відомості по "іспанку" через пресу і спеціальну літературу; організувати розширення мережі стаціонарного лікування.

На нараді теж був схвалений кошторис фінансування заходів по боротьбі з цієї епідемією, який згодом був переданий на розгляд до Ради Міністрів.

Проте спеціальних асигнувань на боротьбу з "іспанкою" не було виділено. Всі видатки на ліквідацію епідемії взяли на себе місцеві самоврядування.

Лазарет Червоного хреста в українському Бєлгороді (тепер - у складі РФ), 1918 рік
Лазарет Червоного хреста в українському Бєлгороді (тепер - у складі РФ), 1918 рік

У першу чергу, місцеві самоврядування оголосили про тимчасове припинення навчального процесу в школах, гімназіях, реальних училищах та інших закладах освіти. Карантин пояснювався тим, що слабкий дитячий організм значно скоріше, у порівнянні з дорослими, вражався "іспанкою", а тому значне скупчення дітей являло собою надзвичайно небезпечні вогнища поширення епідемії.

Міські голови ряду міст та містечок України наклали заборону на проведення будь-яких масових заходів.

Миттєве поширення "іспанки" вимагало такої ж дії з боку медичного персоналу. З цією метою в різних губерніях України були організовані цілодобові чергування лікарів.

Одним з перших таку форму допомоги хворим організувало міське товариство лікарів Херсона. З кінця вересня згідно з розпорядженням голови Волинського губернського товариства лікарів "нічні та денні чергування лікарів" були введені в містах та містечках краю. У Катеринославі управа Єврейської міської общини, паралельно з чергуванням лікарів, започаткованим міською управою, налагодила лікування найбіднішого населення.

Губернські та повітові земські управи направляли у найбільш уражені райони "летючі загони". Такий спосіб подолання "іспанки" використовували на Волині, Катеринославщині, Харківщині. Санітарний відділ губернської земської управи Катеринославщини у жовтні 1918 року, "відрядив у село Покровське Катеринославського повіту двох фельдшерів для боротьби з "іспанкою", а на Херсонщині губернське земство організувало 6 загонів.

Надання допомоги хворим на "іспанку" проводилося в спеціальних медичних закладах, відділеннях земських та міських лікарень, тимчасово пристосованих епідемічних бараках.

Газетне повідомлення про кошти на боротьбу з епідеміями
Газетне повідомлення про кошти на боротьбу з епідеміями
Нова рада, 1918, № 110

В окремих випадках місцеві самоврядування, відшукуючи на це різні кошти, змогли відкрити нові заклади. Херсонська губернська земська управа за першу половину серпня 1918 року у п'яти повітах відкрила 57 епідемічних лікарень на 648 ліжок (для хворих "іспанкою").

У Полтаві міська управа відкрила з початку жовтня 1918 року спеціалізовану лікарню на 50 ліжок. Не дивлячись на те, що медичний персонал працював і вдень, і вночі, подолати пандемію до зими 1918 року не вдалося.

***

У 1918 році територія України опинилась в епіцентрі переплетіння епідемій холери, віспи, "іспанки", які охопили не лише Україну, а й інші держави Європи та Азії.

Скоординувати зусилля усього світу у боротьбі з пандеміями було неможливо, адже тривала світова війна. Світ був поділений і пересварений.

Тодішній український уряд робив належні заходи. Гроші виділили, нові лікарні відкрили, медиків мобілізували. Але подолати пошесті, попри усі зусилля не змогли.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.