Український підрозділ у Зимовій війні: правда чи легенда

Формування українського добровольчого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

Юрій Горліс-Горський

"Історична правда" публікує матеріал проекту "LIKБЕЗ. Історичний фронт" з люб'язного дозволу редакції.

Радянсько-фінська війна 1939-40 років досі залишається в тіні Другої світової, передусім, з огляду на масштаби та порівняну віддаленість від України.

Але останнім часом ситуація змінюється. Тим більше, що Зимова війна – невід'ємний елемент подій в Європі між 1938 і 1945 роками, без розуміння якої годі повноцінно осягнути що ж відбувалося тоді на континенті.

Не обійшлося у тій війні й без українського сліду. Утім, далеко не завжди він був насправді, а не з'явився потім виключно як художня вигадка.

Візьмемо чи не найвідомішу для широкого загалу історію: мовляв, Юрій Горліс-Горський сформував українське добровольче формування при фінській армії.

Начебто, була це повноцінна військова частина, яку успішно задіяли в боях, а дехто навіть договорюється про те, що саме цей підрозділ настільки налякав радянське військове керівництво, що те аж поспішило укласти мир з фінами, побоюючись занепаду бойового духу власних підлеглих.

Твердження про 850 українських добровольців навіть потрапило в англомовну Вікіпедію.

Насправді можна більш-менш упевнено стверджувати: формування такого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

У цьому нема нічого соромного – українці, як і багато інших європейців, були готові допомогти фінам протистояти червоному агресору, але, в силу означених факторів, не склалося і не лише у нас.

Навіть угорці, які сформували з добровольців повноцінний батальйон та яких фіни були готові прийняти на службу, спізнилися на Зимову війну – поки навкруги Європи прямували до Фінляндії (Рейх не схотів пропускати своєю територією аби не дратувати свого союзника – СРСР), то війни вже не стало.

Контраверсійна та яскрава постать Горліса-Горського безумовно спричиняє особливий інтерес до цього епізоду, підсилений симпатіями сучасних українців до відчайдушної боротьби маленької держави проти червоного колоса.

З початком Зимової війни 41-річний Горліс-Горський прибуває до Фінляндії, де висуває ідею створенням з полонених червоноармійців українського походження добровольчого легіону.

Існують кілька фотографій, де він разом з групами осіб у різношерстих уніформах зазнімкований на тлі зимових пейзажів чи неідентифікованих споруд. Зазвичай ці світлини атрибутуються саме як зображення бійців українського легіону.

Але відсутні як документи, так і спогади, які б підтверджували створення такої частини та її участь у бойових діях. Малодостовірними видаються і твердження про успішні десантування Горліс-Горського з розвідувальною метою в районі Ленінграду під час Зимової війни (з наступним поверненням через лінію фронту).

Варто, певно, визнати, що єдиними реально відомими нам наслідками перебування Ю. Горліс-Горського у Фінляндії стали два невеличкі оповідання – "Фінляндія. Країна скель і крицевих людей" та "Подорожні зигзаги". Перше опублікували у 1941 р., друге – через п'ять років.

 
Фінський піхотинець під час розвідувальної місії, грудень 1939
Johnny Shumate

Ідея створення українського підрозділу, який воював би на боці фінів, не була чиїмсь ексклюзивом. Такі пропозиції висували практично усі активні незалежницькі групи української еміграції – гетьманці, середовище УНР, оунівці.

Але питання було в згоді західних союзників (Британії та/або Франції, на території яких такі частини б формували) та у фінансах, яких потрібно було чимало – на транспортування, спорядження, підготовку тощо. У будь-якому разі на цих проектах довелося поставити хрест з огляду на швидке завершення Зимової війни.

Власне, фіни неохоче йшли на приймання іноземних добровольців: як з побоювань проникнення комуністичної агентури у власні лави, так і через катастрофічний брак озброєння, уніформи та спорядження, яких не вистачало і для власних регулярних військ.

Лише поступово справа прийняття на військову службу іноземців зрушила з місця. Найбільш охоче приймалися шведи та американські громадяни фінського походження. З числа інших погоджувалися брати на службу спеціалістів того чи іншого ґатунку.

Однозначно усі іноземні добровольці давно пораховані фінськими істориками та озвучені – від кількатисячного Шведського добровольчого корпусу до шести поляків та майбутнього британського командос і актора Крістофера Лі.

 
Радянський піхотинець під час вторгнення до Фінляндії, грудень 1939 року
 Johnny Shumate

Ідеї формування військових частин з числа переагітованих радянських військовополонених існували як в середовищі української (передусім – УНРівської), так і білої російської еміграції. Їх представники приїжджали до Фінляндії й намагалися вести про це переговори з місцевою владою.

Але та скептично ставилася до ідеї – через побоювання інфільтрації радянських агентів, сумніви щодо боєздатності таких підрозділів, браку, як говорилося вище, фінансів та ресурсів. Фактично, фіни погоджувалися використовувати переагітованих полонених хіба що для пропагандистської діяльності проти радянських військ, але не в бойових акціях.

Власне, з числа іноземців у бойових діях узяла участь вже під самий кінець війни тільки невелика кількість вояків Шведського корпусу.

Участь в боях з Червоною армією українців під проводом Горліс-Горського чи росіян під проводом колишнього секретаря Сталіна Бажанова, що свого часу втік на Захід, достовірними доказами не підтверджується і є, скоріш за все, згодом вигаданими гарними легендами для підняття реноме відповідних осіб.

 
Українці з числа полонених червоноармійців та фінські вояки, Суістамо, 16 грудня 1939 року

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.