Спецпроект

Робота з відвідувачами з обмеженими можливостями. Досвід музею в Донецьку

Донецький обласний краєзнавчий музей запровадив програму роботи з відвідувачами, які мають особливі потреби. Про нововведення Історичній Правді розповіла завідувачка відділу музею Олена ГЛУБОКА.

Заввідділом науково-просвітницької роботи Донецького обласного краєзнавчого музею Олена ГЛУБОКА. Фото: alldonetsk.com

- Кілька днів тому ми презентували Музейну студію для людей з різними фізичними та соціальними можливостями. Проект реалізовнао протягом 2013 року за підтримки програми і3 Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України".

Проект спрямовано на розширення можливостей музею за допомогою особливого рекреаційного простору (спеціальні меблі – столи та стільці для занять, дитячі крісла та диван для дитячої музейної кімнати, де відбуваються майстер-класи), тактильного фонду (речі, які можна чіпати руками, м'які етикетки до експонатів зі шматків хутра тощо) та спеціальних мультимедійних технологій (аудіовізуальних інсталяцій та відеотактильної станції).

- Що це таке?

- Тактильна станція в залі "Рослинний та тваринний світ Донецької області" поруч із опудалами тварин дозволить поєднати враження від різних органів чуття: відчути фактуру хутра тварини на дотик, почути голос тварини та побачити її ж опудало в експозиції музею, прочитати напис шрифтом Брайля.

Така ж станція "Легенди давніх часів" - поряд із кістяком мамонта - також дозволить поєднати тактильні, зорові та слухові враження.

 Кістяк мамонта, де розміщено відеотактильну станцію. Приміром, люди, які не бачать, можуть потримати в руках маленькі фігури мамонта і людини, уявити вигляд і масштаб

На екрані змінної прозорості можна буде побачити відеокомпіляції із сихронним дублюванням зображення на моніторі для осіб з вадами зору, світловим та просторовим звуковим супроводом показу. Для осіб з вадами слуху текст дубльовано за допомогою спеціальної слухавки підвищенної гучності. Всі написи також зроблено шрифтом Брайля.

Співробітники нашого музею мають багаторічний досвід (приблизно десять років тому ми зробили перші кроки у цьому напрямку) соціокультурної адаптації людей із особливими потребами за допомогою музейних засобів.

Наші особливі відвідувачі – вихованці шкіл-інтернатів, діти з порушенням зору, слуху, інтелектуальної та емоційної сфер, наслідками дитячого церебрального паралічу та поліомієліту.

- Чи є спеціальні пропозиції?

- Так, ми пропонуємо ряд заходів спеціально для наших особливих відвідувачів:

- екскурсійні модулі-програми перебування з арт-терапевтичним компонентом (адаптовані музейні ексккурсії з використанням музейної арт-терапії);

- творчі майстерні з декупажу, паперової та глиняної пластики, розпису яєць, виготовлення новорічних прикрас та святкових листівок, шоколадна майстерня (малювання теплим шоколадом);

- майстер-класи на музейних виставках;

- участь у музейних святах (Різдво, Новий рік, Масляна, Великдень).

Варто додати і про те, що ми забезпечуємо особливих відвідувачів відповідними зручностями.

- Вивчали досвід колег з-за кордону?

- Звичайно! У своїй роботі ми орієнтувалися на успішний досвід інших музеїв - зокрема, Російського музею в Санкт-Петербурзі, який є піонером з музейної арт-терапіїї у Росії.

Співробітники нашого музею пройшли стажування "Петербурзька школа музейної педагогіки" та - за підтримки програми і3 Фонду "Розвиток України" - стажування "Арт-терапія в музеї" (теж Санкт-Петербург).

З питань музейного реабілітаційного ресурсу тісно спілкуємося з Національним музеєм мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.

- Чи багато таких відвідувачів має ваш музей?

- Кількість відвідувань людей з обмеженими можливостями за квартал приблизно 300 осіб, але для нас важливий кожен візит кожної особливої людини.

На жаль, українські музеї ще не облаштовані елементами доступності:

- спеціальними піднімальними пристроями для інвалидів-колясочників;

- табличками з написами шрифтом Брайля;

- контрастним маркуванням на ребрах сходинок.

Але створення умов для особливих відвідувачів завдяки роботі Музейної студіїї для людей з різними фізичними та соціальними можливостями у нашому музеї – позитивний прецедент для музейного простору України. Ми готові поділитися своїм досвідом з колегами.

Спілкувався: Олег КОЦАРЕВ

Дивіться також:

Екскурсія Донецьким краєзнавчим музеєм. ФОТО

Індустріальна ніч у Донецьку. Аналог Ночі Музеїв. ФОТО

"Як виставляють скульптури у Луврі". Лекція Ґілема Шерфа

"Музеї у глобалізованому суспільстві". Лекція Ганса Мартіна Хінца

"Потреби та очікування публіки". Лекція Ксеркса Мазди

"Сучасні тенденції музейної справи". Лекція Давіда Лордкіпанідзе

"Куди прямують європейські музеї?". Лекція Міхаіла Ґнєдовского

Інші матеріали за темою "Суспільство"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.