Німота і безпам’ятство. Про франко-українські стосунки. Частина 1

Частина перша : "...і це в самісінькому ХІХ-му сторіччі!"

Німецьке курортне містечко Емс увійшло в українську історію 18 травня 1876 року. Добрий цар Олександр ІІ приймав тут водні процедури, коли підписав указ, що забороняв використання українського друкованого слова. А також театральних вистав цією мовою.

Ба, навіть забороняв публічно співати українською. (Принагідно – українці вигадали дивну відповідь подібній забороні в 1864 році: хор Миколи Лисенка співав українських пісень у перекладі французькою.)

Одинадцятий розділ цеї секретної постанови наказував негайно вислати з краю (тобто з України) Драгоманова та Чубинського, "невиправних і позитивно небезпечних в краю агітаторів". Цар власноручно дописав, що за цими двома потрібно встановити таємне стеження.

Кілька слів про передісторію цього монаршого рішення.

Незадовго перед тим українці мали нахабність перекласти та видрукувати Євангелія власною мовою ("малоросійським діалектом").

Спеціальна нарада під головуванням міністра внутрішніх справ, скликана з цієї нагоди, виявила факти ще більш кричущі. Зокрема, українці знахабніли настільки, що переклали українською мовою... "Тараса Бульбу"! Це вже було занадто, кара була неминуча.

Виключений із київського університету, Михайло Драгоманов уже покинув Російську імперію і поселився в найстаршій демократії Европи, а точніше - в Женеві.

Михайло Драгоманов

Тут він розпочав бурхливу пропаґандистську діяльність. Для цього створив друкарню "Громади" (за назвою підпільної організації, закордонним представником якої він був). Ця друкарня мала й іншу назву: "Робітник".

Бачимо два напрямки цієї пропаганди: емансипація національна, українська, та емансипація соціальна, соціалістична.

Чимало творів, необхідних для розуміння європейської історії, були видрукувані саме тут. Наприклад, "Тирановбивство в Росії та дія західної Европи" (брошура французькою мовою), написана з нагоди вбивства Олександра ІІ, проти якого, будучи непохитним противником тероризму, виступав Драгоманов.

Або ж, мовою українською: "Життя і здоров’я українського народу" - книга лікаря, економіста та першого українського марксиста Сергія Подолинського, професора славетної Медичної школи Монпельє.

Короткий нарис українського марксизму

Друкували іншими мовами. Наприклад, Драгоманов є видавцем найпершого часопису мовою їдиш - соціалістичного, звісно, напрямку (“Бунд” буде створений на кілька років пізніше). Він також є автором найпершого проекту конституції для Росії, яку він уявляв федерацією...

Михайло Драгоманов є одним із великих европейців ХІХ-го сторіччя. Це факт, хоча цей факт і не є для загалу відомим.

Дізнавшись із газет, що в Парижі, в червні 1878 року, має відбутися Світовий літературний конґрес, Михайло Драгоманов вирішує, що це ідеальна трибуна для того, аби перед лицем всього цивілізованого світу підняти протест проти свободовбивчого Емського указу.

Адже головувати на Конґресі буде сам Віктор Гюґо! Чи ж не є великий Гюґо, як і він, Драгоманов, гуманістом і феміністом, як і він, безкомпромісним демократом, як і він, палким антиклерикалом, як і він, пророком федералізму?

Віктор Гюґо, фотографія Надара, 1878 рік

Чи не був він довгі 18 років політичним вигнанцем, як і Драгоманов, що повстав проти тиранії російського царя, про якого Гюґо казав, що це "потвора всесилля, яка тримає в своїх руках хрест, який закінчується мечем, і скіпетр, який закінчується кнутом", що це "деспот, самодержець, який мучить за власною примхою цілі народи..."

Коли читаєш протоколи Конґресу, охоплює дивне почуття. Драгоманов є членом Конґресу (то тут, то там зустрічаєш згадку про його присутність), але він мовчить. Ні одного його слова не знайдеш тут...

Хоч ні, таки є кілька його речень в цій грубій книзі. Сторінка 432-га починається листом Федора Достоєвського, де російський письменник скаржиться на погане здоров’я (наступного року, до речі, він поїде лікуватися на Емський курорт.)

А після скиглень славетного "cheap crime writer" знаходимо цього листа:

Лист Драгоманова

Женева, 28 травня 1878 р.

Пане,

Маючи бажання представити Літературному парижському конґресу звіт, що стосується питань, поставлених на порядку денному 11 червня, звіт про ситуацію русинської або уксраїнської літератури, маю за честь вас прохати записати мене до членів Конґресу.

Прийміть, будь ласка, мої ґречні вітання.

Мішель ДРАҐОМАНОВ, маґістр історії, колишній професор Київського університету, член Російського географічного товариства.

Просто типографічний чортик: українська література.

Звіт, що його він збирається представити Парижському літератерному конґресові, написаний за кілька днів і швидко видрукований: "Українська література проскрибована [цензурована, заборонена - ІП] російським урядом".

Як слушно зауважив Ґюстав Цвенґрош, прозорий натяк на "проскрибованого Гюґо".

Віктор Гюґо на "скелі Проскрибованих [вигнанців]", острів Джерсі, 1853-й. Фото часів, коли Гюґо, як після того Драгоманов, був вигнанцем із рідної землі. У 1852-70 роках, протестуючи проти перевороту Наполеона ІІІ, Гюґо жив за межами Франції, переважно на Джерсі і Ґернсі - британських островах у Ла-Манші

Драгоманов сідає на потяг до Парижа, "столиці ХІХ сторіччя", з пакетами "Звіту", що так приємно пахнуть свіжим атраментом, "запахом слова".

Але Французька республіка не є такою старою демократією, як Швейцарська федерація: митники відмовляються пропустити брошури без дозволу цензури. Врешті-решт, вони погоджуються накласти пломби на скриню, пломби, що їх зможуть зняти уповноважені чиновники в Парижі, а точніше в Берсі.

Драгоманову коштуватиме чималих зусиль дістати назад своє добро - як він каже, "чудом" - перед самим кінцем Конґресу. Однак швейцарський видавець був також досвідченим контрабандистом вільного слова: він перевіз декілька брошур під своїм одягом (але забуде в баґажі білизну і сурдут).

"Я хочу ознайомити Паризький Конґрес зі станом, в якому перебуває в Росії література українська, русинська або малоросійська, яку проскрибує, яку переслідує уряд однієї з найбільших держав світу.

Напевно членам Конґресу не легко буде повірити в те, що в Европі проскрибовано цілу літературу, і що цей факт, яким би неймовірним він не здавався, відбувається зараз, в самісінькому ХІХ столітті!"

Так починається драгоманівська брошура. Закінчується вона такими словами:

"Єдине, чого ми хочемо, це пролити світло на цю кричущу несправедливість, жертвами якої ми є в Росії, і ми певні, що Конґрес не лишиться байдужим до наших вимог і знайде спосіб прийти нам на поміч".

Та женевському українцеві доведеться розчаруватись. Паризький літературний конґрес зібрався для вирішення значно важливіших питань, а саме - захисту міжнародного авторського права. Наприклад, захисту прав французьких авторів у Російській імперії - країні, де видавці, перекладачі та ентрепренери безсоромно крадуть французьку інтелектуальну власність.

Захід не хотів незалежної України - архів Горбачова

А якщо росіяни не захочуть підписувати пропоновану угоду... Голова французького Товариства літераторів, орґанізатор Конґресу, пан Едмон Абу [Edmond About]  недвозначно висловлюється з цього приводу у своєму вступному слові на церемонії відкриття, 11 червня 1878 року:

"Ми не маємо й гадки вимагати в Росії свободи преси, яку ми маємо у Франції, або ту, що існує в Англії або в Італії. Звісно, ні. Кожна країна має свої звичаї, з якими треба рахуватись..."

Отже, Драгоманов буде змушений мовчати впродовж усього Конґресу, який закінчиться 29 червня 1878 року.

Михайло Драгоманов в останні роки життя. Фото: pmu.in.ua

Віктор Гюґо не буде присутній на цьому кінцевому банкеті: напередодні в нього трапилась мозкова травма. Найбільший французький поет XIX сторіччя, на жаль, втратить дар мови. Стане німим поетом. Либонь – поетом українським?

* * *

18 років потому, через рік після смерті (1895-го) Михайла Драгоманова його племінниця Українка напише французькою мовою "маленьку поему в прозі, присвячену поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі":

"...Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповняли акордами зали Версаля. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок. Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланцюгами своїх добровільно накладених кайданів.

Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна. Ганьба вам, актори, коли ви блюзнірськими вустами вимовляєте велике ім’я Мольєра, який колись своїм уїдливим глумом підточував жахливого велетня, що його створив для Франції небіжчик Король-Сонце.

Привид цього короля, такий блідий напередодні, почервонів від радощів, наслухавшись ваших пісень у місті Парижі, цьому місті-царевбивці, кожний камінь якого кричить: "Геть тиранію!" Горе старовинним містам, яких запліснявіле каміння, іржаві ліхтарі та тісні площі є великими промовцями і не вміють мовчати..."

Леся Українка - "чи не єдиний мужчина" української літератури

Українка не могла, звісно, знати, що підготовку народного ентузіязму з нагоди приїзду доброго Царя і милої Царівни в Париж було покладено на районні комітети (Comités de quartier), що їх звичайна функція – підготовка щорічних народних гулянь французького національного свята. Саме так, 14 липня, т.зв. Дня Бастилії.

"Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество ? Убожество країни, яку ви називаєте такою великою ? Це ж ваше улюблене слово, це бідне слово "велич", смак до величного природжений французам..."

Леся Українка та Аріадна Драгоманова (майбутня студентка Сорбонни)

У листі, в якому вона передала цю поему в прозі (ясна річ, надіслану, оминаючи цензуру), Леся писала:

"Прошу Вас довідатись адреси "La Réforme" або якої іншої французької газети чи журналу радикального чи соціалістичного напрямку (такої, щоб була не franco-russe) і послати туди, не гаючись, оцю штуку... Хочеться, щоб з Росії дійшов хоч один протест проти такої профанації поезії і хисту, якої допустилися французи сей рік у Версалі... "

(Поема ця, 1896 р., досі не надрукована у Франції)

* * *

Щойно мав честь бути їй представленим, я оповів пані Марії Матіос цей епізод франко-української німоти пана Гюґо. Хоч і обіцяв не робити бешкетів, не міг себе стримати, адже пані Матіос приїхала вже німою на Фестиваль європейських літератур м. Коньяк, що успішно відбувся в листопаді 2012 року.

Дивіться також:

Ірен Немировськи: французька письменниця родом з України

Сарсель - монастир під Парижем, де робилася українська енциклопедія

Як Винниченко жив на еміграції у Франції

Петлюра у Парижі. Останні місяці життя голови Директорії

Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років