Спецпроект

Що не так із сайтами українських музеїв

Інтернет-сторінки українських музеїв: добре, що вони взагалі є. Але. Чи вони потрібні, якщо не виконують свою функцію – "заманювати" до музею відвідувачів та популяризувати свої колекції? Бо сайт – це медіа. Писати треба коротко, ясно і, якщо є змога – захопливо!

В Україні близько 5 тисяч музеїв. Вочевидь, серед них нема рівних Лувру, чи Британському музею. Але Національний заповідник "Софія Київська", столичний Музей історичних коштовностей України, чи скансен у Пирогові під Києвом – то усе музеї, які здатні здивувати найвибагливішого відвідувача.

У сучасному світі похід до музею починається із відвідин сайту. І тут починаються проблеми.

Проблема перша: ПЛАНУВАННЯ ВІЗИТУ

Для чого музею потрібна інтернет-сторінка – то інше питання. Нас – відвідувачів – вона цікавить із абсолютно прагматичною метою.

Перша потреба відвідувача – дізнатися, коли музей працює, як до нього дістатися і скільки коштує квиток. Розклади роботи різних музеїв є досить вигадливими у всьому світі. То ж завжди варто його перевірити. Я завжди сам так роблю.

Сайти музеїв Західної Європи підходять до цього досить просто. Оскільки європейці звикли сприймати інформацію з монітора так, як з книжкової сторінки, то інформацію для відвідувачів проектувальники сайту зазвичай розміщують там, куди спрямований перший погляд користувача сайту – згори ліворуч.

Інформацію для відвідувачів на сайті Британського музею не треба шукати - вона відразу впадає у вічі. Проте "зону першого погляду" Британський музей віддав для анонсів спеціальних виставок. Пріоритет цього підрозділу зрозумілий: на відміну від загальної безкоштовної експозиції, ці спецпроекти є платними і заробляють для музею гроші

Ідеальна сторінка з точки зору розміщення і повноти інформації для відвідувачів – сайт Британського музею у Лондоні. Один клік – і ти маєш усю потрібну для візиту інформацію кількома мовами. Кожний блок інформації візуалізований фрагментом фото, або схеми, на яку посилається.

Такий вигляд має російськомовна версія розділу "Інформації для відвідувачів" - однієї із дев'яти мовних версій сайту Британського музею

Тут є повна інформація про час роботи загальної експозиції та спеціальних виставок, а також докладний план усіх поверхів із зазначенням найцікавіших експонатів (фризи Парфенону, Розетський камінь, чи кам’яні маски ольмеків) і багато іншої цікавої інформації. 

У Британському музею без карти можна загубитися

Ось як треба робити. Що ж ми бачимо на сайтах українських музеїв?

Наприклад, ось так у "зоні першого погляду" розташована інформація для відвідувачів на інтернет-сторінці скансена у Пирогові.

 

Інформація для відвідувачів розташована на цьому сайті у зоні першого погляду, проте сам дизайн його інтерфейсу потребує, вибачте, покращення

Але те, що західні музеї візуалізують у схемах і картах, Національний музей архітектури і побуту України намагається описати словами.

Виходить хоча й інформативна, але доволі громіздка "ковбаса" з літер. Це іще одна помилка вітчизняних музейних сайтів: запхати на сайт максимум тексту, замість короткої і добре візуалізованої інформації.

Сама інформація для відвідувачів подана громіздкою текстовою "ковбасою": на цьому слайді умістилася лише її третина

Але більшість сайтів головну інформацію чомусь приховують. Навіть на цілком пристойних, як на наші умови, сайтах Національного Художнього музею та Софії Київської для того, щоб дізнатися ціну квитка – треба добрячи пошукати по надрах цих інтернет-сторінок. 

Для того, щоб знайти ціну квитка до Національного Художнього музею, треба зайти до розділу "Виставки", потім знайти там "вартість квитка" - і тільки тоді отримати докладну інформацію.

Уся інформація для відвідувачів розпорошена по кількох різних розділах цього – одного з найліпших – українських музейних сайтів. Чи не занадто складно?!

На сайті Національного Художнього Музею адреса і години роботи знаходяться, що називається, "на виду". Цього не можна сказати про решту інформації для відвідувачів - вона розосереджена поміж кількома розділами глибоко "в надрах" сайту

Так само інформація для відвідувачів на сторінці "Софії Київської" знаходиться у випадаючому меню (це додатковий зайвий крок для користувача сайту), але не у розділі "відвідування" - там знаходяться правила відвідування, а чомусь у розділі "контакти".

Проблема навігації на сайті Софії Київської - назви розділів, які складаються з кількох слів і не сприймаються як одне ціле. В результаті ти клікаєш розділ "відвідування" - а з'являються "правила відвідування". Натомість основна інформація для відвідувачів чомусь знаходиться у розділі "контакти" та внизу головної - на підсторінках самих пам'яток, що входять до Національного заповіднику "Софія Київська"

На сайті "Гетьманська столиця", який створений відносно нещодавно, з точки зору розташування інформації для відвідувачів усе гаразд - вона "на місці" і відразу впадає у вічі.

Але коли заходиш у цей розділ - почуваєшся трошки розгублено: інформація організована надто складно і знову-таки - через не дуже зручні "випадаючі вікна".   

Сайт заповіднику "Гетьманська столиця" є одним із найбільш дружніх до користувачів: тут досить зручна навігація, хоч у деяких розділах навіть забагато інформації. А от шрифти, фото, і дизайн інтерфейсу - "на трієчку"

Але це дрібнички. На сайті Національного музею історії України ця інформація для відвідувачів знаходиться на головній, але у самому низу сторінки і треба добряче покрутити скролом.

А на сайтах прекрасного Одеського археологічного музею або Львівського Природничого музею розділу "інформація для відвідувачів" я так і не зміг знайти: так глибоко вона захована!

Отже, перші висновки. Українські музейні сайти потребують уніфікації із загальноєвропейською практикою: розділ, який найбільш часто запитують користувачі, варто назвати "інформація для відвідувачів" та поставити його на помітне місце!

Структура розділу дуже проста: години праці, ціни на квитки, розташування музею, плани експозицій, але уся ця інформація має бути сконцентрована у одному розділі і бути добре візуалізованою.

Проблема друга: ГОЛОВНА СТОРІНКА

Розробники більшості вітчизняних музейних сайтів вочевидь не розуміють призначення головної сторінки.

Більшість вітчизняних музейних сайтів – то могили для текстів. Класичний приклад – головні сторінки львівського Природознавчого та одеського Археологічного музеїв.

Заходиш на сайт – і бачиш текстову цеглину про історію музею. Вочевидь, ця інформація теж важлива, але її місце – у іншому місці. У фронтпейджу інше призначення: продавати музей.

Один з найкращих природничих музеїв має одну з найгірших інтернет-сторінок. Але обіцяють, що скоро це зміниться

Головна сторінка музейного сайту – то його вітрина. Вона повинна бути яскравою, багато і якісно ілюстрованою, але НЕ має бути переобтяженою текстом!

Наприклад, головна сторінка сайту Лувру складається з двох частин. Верхня містить лінки на інформацію для відвідувачів, а також тут розміщений великоформатний слайдер із змінними (і дуже якісними) зображеннями та короткими заголовками, за якими відкриваються посилання на анонси майбутніх і діючих виставок та музейних подій.

Уся ця частина сайту заохочує відвідання цього музею, навіть якщо ви були там уже тисячу разів. Це – одна з багатьох причин, чому Лувр вкотре став найбільш відвідуваним музеєм світу.

Так, сторінка Лувру - практично бездоганна: перше, що впадає у вічі - інформація для відвідувачів, події та виставки, освітні програми та збори. Слайдер закликає жертвувати на музейні потреби та відвідати актуальні виставки. Це - тільки одна третина головної сторінки

Друга частина головної також побудована на фото і заохочує зайти на постійні розділи сайту: наприклад, на розклад екскурсій, або розділ зі збору благодійних внесків для музею.

Без Джоконди і тут не обійшлося! Наступна частина фронтпейджу насичена всесвітньовідомими образами - призначенням цієї частини також є привертати увагу до розділів сайту. Інтернет-сторінка Лувру - одна з найкращих у світі і її вивчення не дуже поступається відвіданню самого музею. Тут також є повноцінний віртуальний тур

І вже зовсім внизу знаходяться заголовки інших розділів цього сайту, які переважно розраховані на спеціалістів і тих аматорів, котрі глибоко зацікавлені колекцією Лувру.

Тут іще цікаве правило: кількість "входів" на фронтпейджі пропорційно збільшує його загальну відвідуваність. Про що йдеться? На кожній головній сторінці є певна кількість "клікабельних" елементів. Натиснув на картинку, або заголовок – "вхід" – і увійшов до іншого розділу всередині сайту.

На головній сторінці Лувру – 115 "входів", на сайті Британського музею - 95. На сторінці Софії Київської – одного з найліпших сьогодні українських музейних сайтів – таких "входів" лише 48, 7 із яких – дублюються; тобто лишається 41 "вхід". Це майже утричі менше, ніж на сторінці Лувру.

На сторінці скансену у Пирогові та Національного художнього музею – 26-29 "входів" відповідно, на сайтах львівського Природничого музею, одеського Археологічного та Національного музею історії України – по 12.

Це не така вже й дрібничка: зручна добре візуалізована навігація по сайту – то половина справи, якщо йдеться про його відвідуваність. 

Національний музей історії України має неймовірно багаті фонди і цікаві експозиції. Але зміст головної сторінки сайту не дозволяє здогадатися про це, попри наявність слайдеру, який є елементом суто декоративним - з нього не є можливими жодні переходи на інші сторінки цього сайту. Єдине, що насправді привертає увагу - пропозиція 3D екскурсії "стінами музею". Полізли?

Але повернемося до головної функції фронтпейджу – привертати увагу.

"Англійська спадщина" - це траст, що є оператором багатьох музеїв та історичних місць Англії (зокрема славетного Стоунхенджу та ще кількох сотень пам’яток). Його сайт – то завжди яскраві фото слайдеру. На слайдері можна побачити фантастичні нічні фото або пам’ятки, що ефектно зняті з висоти пташиного лету.

Кожен слайд у слайдері - то вхід до якогось із постійних розділів сайту або до сторінок спеціальних подій, які часто організовує траст. 

"Англійська спадщина" - іще одна взірцева сторінка як з точки зору навігації, так і з точки зору дизайну

Ракурс, колір, погодні умови – усе на цих фото грає на те, щоб у користувача виникло бажання ознайомитися із тим, що ховає така красива обгортка.

Заголовки останніх днів: "Пречудова зима. Дізнайся чогось новенького" - то на тлі засніжених руїн готичного абатства, або "По тому як впала темрява. Познайомся із нашими найвідомішими пам’ятками вночі"!

Це називається "музейний маркетинг." Жодний із українських музейних сайтів не має подібного. Бо у музеях нема відділів маркетингу: мабуть, у профільному міністерстві не розуміють, навіщо це музеям.

"Англійська спадщина" також надає хороший приклад організації інтернет-сторінок для невеликих музеїв, що входять до структури трасту. Сторінка Музею римської вілли у Лаллінґстоуні – лише один із кількох сотень таких об’єктів, якими опікується ця організація.

Музей Римської вілли у місцевосці Лаллінґстоун біля Ейнфорду у Кенті заслуговує на окрему розповідь як про приклад взірцевої музеїфікації археологічної пам'ятки. Його сторінка має дуже скромний вигляд. Попри це, є дуже зручною та дружньою до відвідувачів

Уся інформація винесена до закладок праворуч від великого слайду із описанням музею – до "зони першого погляду". На першому місці тут ціни на квитки та години праці музею, на другому – карта доїзду, далі – закладки, які присвячені можливостям музею для неповносправних відвідувачів та групових візитів, а також інформація про музейні події.

Історія цієї пам’ятки та її дослідження – у останній закладці цієї сторінки. Навігацію цього сайту можна вважати взірцевою для інтернет-сторінки будь-якого невеличкого музею, а сам сайт "Англійської спадщини" - взірцем для сучасного українського музейного порталу.

Отже, наступні поради: друзі-розробники музейних сайтів, максимально спрощуйте навігацію і не намагайтеся перетворити фронтпейдж вашого сайту на "могилу розумних текстів" - головна сторінка має бути яскравою та містити багато фото і заголовків, які є "входами" всередину сайту.

Чим більше входів – тим, вочевидь, ліпше!

Проблема третя: КРАСИВЕ ТА КОРИСНЕ

Стиль. Це найболючіше питання. Шрифти, фото, верстка українських сайтів зазвичай використовуються так, що без латини про це ліпше не говорити. 

Давайте порівняємо, який вигляд мають головні сторінки Британського музею... 

Головна сторінка Британського музею

...та Одеського археологічного:

Археологічний музей у Одесі - один із найбагатших в Україні. Втім, його сайт не заохочує до відвідин: незручна навігація у поєднанні із нечитабельними шрифтами та кислотними кольоровими сполученнями роблять свою справу

Або – Імперського військового музею в Лондоні:

Перше, що впадає в очі на сайті Імперського Військового музею: "Музей зачинено на реекспозицію". Проте сайт вповні дозволяє компенсувати цей факт за рахунок чудового представлення фондів музею у мережі. Тільки у верхній частині сайту - майже 20 "входів" до інших підрозділів сайту

...та Національного музею Великої Вітчизняної війни:

"З новим роком!" - вітає інтернет-сторінка Музею Великої Вітчизняної війни. Ця музейна сторінка - одна із найбільш насичених інформацією в українському сегменті інтернету. Проте верстка головної сторінки і невиразна колористика не заохочують дізнатися більше

Або природничих музеїв у Лондоні та Львові:

Головну сторінку сайту Львівського природознавчого музею вдруге подаємо виключно для наочності порівняння із Лондонським аналогом
Сайт Лондонського музею природи: зручна навігація, перегони на велетенських черепахах та симпатичне жабенятко

Основні риси стилю музейних сайтів на Заході: ахроматична гама основи (білий, сірий, чорний кольори), багато повітря, мало тексту, яскраві фото, практично книжкова верстка.

На тлі західно- та центральноєвропейських музейних сайтів інтернет-сторінки українських музеїв у своїй масі мають вигляд зроблених розробниками-аматорами: незручні для читання з монітору шрифти, найнеймовірніші колористичні поєднання, занадто дрібні елементи дизайну, фото не найліпшої якості. Професійною таку роботу назвати складно. 

З точки зору візуального вирішення найменше зауважень викликають сайти "Софії Київської", Національного художнього музею, Музею Ханенків. Але за виключенням сайту PinchukArtCentre, жоден із українських музейних сайтів складно назвати таким, що був створений "у тренді".

Зміст і стиль текстів. Найбільша проблема текстів, які зазвичай з’являються на українських музейних сайтах, це – невідповідність стиля тексту потребам читача та особливостям електронного носія.

Надто часто тут зловживають академічним стилем. Автори досить рідко намагаються захопити предметом, розповісти його історію яскраво та емоційно. 

Зазвичай текст музейного сайту - або урочистий пафос, або сухий виклад фактів. Дуже часто матеріали українських музейних сайтів – це цитати із наукових статей співробітників музею. Вони часом аж надто спеціальні, щоб викликати зацікавлення пересічного читача.

Звичайно, музейний сайт може і повинен мати бібліотеку наукових текстів, присвячених діяльності музею і дослідженням його співробітників. Але не за рахунок популяризаційної і маркетингової складової.

Адже найголовніша функція музейної інтернет-сторінки – це засіб комунікації із найширшою аудиторію, насамперед – зі школярами та студентами. Сайт – це медіа. Отже – писати треба коротко, ясно і, якщо є змога – захопливо! Текст музейного сайту також має "заманювати" до музею, а не відштовхувати від нього.

Мова музейного сайту має бути простою. Одна цитата з сайту "Англійської спадщини":

"Стоунхендж – можливо, найвідоміша доісторична пам’ятка у світі. Його історія почалася з простого земляного насипу. До будівництва поверталися кілька разів, допоки у неоліті, бл. 2500 р. до н.е., не постало високе кам’яне коло".

Прості речення. У реченнях – 6-7 слів. Правило коротких речень діє навіть у складних реченнях щодо сурядних і підрядних речень. Мінімум спеціальної лексики. Прості порівняння. По можливості зі стриманим пафосом. Таким є ідеальний текст музейного сайту.

Текст має "влітати" у мозок читача, а не "вповзати" до нього.

Колесо. Так представляють і описують свої фонди українські музеї. Деякі елементи сайту Музею пам'яті жертв Голодомору взагалі неможливо прочитати - заголовки зливаються із фоном

Колекції у мережі. Можна було б оминути це питання як надто спеціальне. Але є один приклад, про який кортить розповісти. Це – знову – сайт Британського музею. У його фондах - 8 мільйонів експонатів. Два мільйони з них внесені у електронну базу даних, яка доступна он-лайн. 

На запит "Україна" пошукова система сайту Британського музею видає загалом близько 600 сторінок із описами різних артефактів. Правда, з фото - тільки шість. І це вони ще не всі протеговані

Очевидно, представити такий обсяг артефактів складно. Тому сайт Британського музею пропонує доступ до своєї колекції як у вигляді звичайного покажчика (організованого через тегування за предметним, хронологічним та географічним принципом), так і у вигляді спиралі часу (окремий підкаст, інтегрований як до сайту Британського музею, так і сайту ВВС).

Українські скарби Британського музею (так само, як і мексиканські чи, скажімо, єгипетські) містять докладний опис і список літератури, присвячений кожному артефакту. На фото - срібний браслет із Київського скарбу. Але це - досить звичний спосіб представлення колекцій 
Спільний проект ВВС та Британського музею "Історія світу" - захоплюючий атракціон та оригінальний спосіб представлення колекції музею водночас! Фільтри ліворуч дозволяють виокремлювати тільки ті артефакти, які цікавлять користувача: за місцем, темою, культурою, розміром, кольором та матеріалами. Праворуч - шкала часу. Кожна фотографія є посиланням на персональну сторінку цього артефакту

Спільний із ВВС проект "Історія світу" дозволяє, прокручуючи мишкою повзунок на хронологічній шкалі, рухатися через космос речей: уся цивілізація людей може проминути перед очима користувача.

Два мільйони років існування людини та цивілізації за кілька хвилин у матеріальних рештках! Той атракціон варто спробувати.

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ

Так, із ними теж треба працювати! 

"Англійська спадщина" весь час повідомляє мені через свою сторінку на Фейсбуці про нові події, які організовує траст, а також надсилає чудові фотографії різних історичних місць, які я можу відвідати. Я це "лайкаю". І час від часу заходжу на їхній сайт - навіть, коли я не у Англії, а в Україні.

На фейсбук-сторінці таких як я – фанів "Англійської спадщини" - більше 46 тисяч. І це суттєво збільшує як відвідуваність її порталу, так і пам’яток, якими опікується ця організація. Бо кожний "лайк" у фейсбуці – то від кількадесят до кількасот переглядів цього посилання друзями фана "Англійської спадщини".

Британський музей рекламує свої спеціальні експозиції за допомогою вражаючих відео-роликів: "вірусним" таке відео зазвичай не стає, але свою справу робить!

В Україні лише кілька приватних музеїв активні у соціальних мережах. "Старі" музеї радше у соціальних мережах відсутні.

А це ж іще один невикористаний ресурс "заманювання" відвідувача до музею: публікувати не тільки анонси музейних подій та нових виставок, але й якісні фото цікавих експонатів. Це працює – перевірено "Англійською спадщиною".

ЩО ДАЛІ?

Нічого. Змін не варто очікувати ближчим часом. Інтернет-сторінки українських музеїв часом існують виключно завдяки ентузіазму музейних працівників. І, вочевидь, існуватимуть надалі виключно за рахунок цього ентузіазму.

Бо за більш ніж 20 років в Україні не було міністра культури і уряду, який би усвідомив важливість музейного сайту не тільки як засобу просвітництва власного народу, так і засобу популяризації України у світі. Може, це й не міністерська справа, зрештою :)

Приватні ініціативи на зразок "Динамічного музею" здатні лише привернути увагу до проблем музеїв, але не здатні вирішити їх усі.

Це, здається, відбудеться тільки тоді, коли у політичному класі (і, вочевидь, загалом у країні) відбудеться зміна поколінь і на зміну інтернет-імігрантам прийдуть ті, хто народився у епоху електронних медіа. Саме вони зможуть організувати інтернет-революцію: збудувати сайти із сучасним дизайном інтерфейсу, зручною навігацією та пізнавально і яскраво поданою інформацією. 

Щоб змінити музейні медіа, треба змінити спосіб мислення - як замовників, так і виконавців. А наразі всім нам варто почати із виправлення смаку: і відвідувачам музейних сайтів, і їх розробникам і їх замовникам.  Бо смак - це те, чого найбільше бракує українським музейним сайтам.

Читайте також:

Як реформувати пострадянський музей. Лекція Давида Лордкіпанідзе. ВІДЕО

"Сучасні тенденції в європейських музеях". Лекція Міхаіла Ґнєдовского

Навіщо українцям потрібні музеї?

Екскурсія київським музеєм Книги і друкарства. ФОТО

Екскурсія Дніпропетровським історичним музеєм. ФОТО

Екскурсія Музеєм Івана Гончара. ФОТО

Екскурсія Донецьким обласним краєзнавчим музеєм. ФОТО

Екскурсія Природознавчим музеєм у Львові. ФОТО

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.