Василь Кук: "У мене немає орденів". Останнє інтерв'ю з командиром УПА

"Тих, хто хотів частіше брати участь у бойових акціях, ми переправляли на Полісся. Там УПА звільнила від фашистів цілі райони - і чималу роль у тому відіграли східні українці. А на Дніпропетровщині ландшафт невідповідний - ну як у степу партизанити?"

У травні 2007 року ми з колегою Наталею Бублій підготували для "Газеты по-киевски" два інтерв'ю до Дня Перемоги - вони сусідили на шпальтах під спільною назвою "Два генерали".

Ішлося про генерал-майора Збройних сил України Євгена БЕРЕЗНЯКА (легендарного "майора Вихора" - радянського розвідника, який порятував від знищення нацистами Краків) і генерал-хорунжого Української Повстанської армії Василя КУКА - останнього Головного командира УПА (1950-1954).

Запитання в обох інтерв'ю переважно були однакові і стосувалися Другої світової війни. На жаль, газета припинила своє існування, включно з сайтом. Але інтерв'ю з Василем Куком збереглося — завдяки сайту "Майдан", який тоді його передрукував.

Сьогодні, в ювілейну дату від дня народження останнього командира УПА, я наважився передрукувати цю бесіду. Так вийшло, що вона стала останнім інтерв'ю Кука — у вересні 2007 року ветеран помер.

Кілька вражень про спілкування. Вперше я познайомився з Куком у 2006-му - під час відеозапису для "1+1", організованого тележурналістом Максимом Буткевичем. Мені, тоді романтичному й пафосному "борцю", запам'яталися його слова про те, що зараз не треба відроджувати УПА.

"Ми перемогли, в нас з'явилася держава, тепер треба її будувати, а не партизанити", - казав генерал-хорунжий.

У своїй тісній і заставленій книгами хрущовці на Дарниці, де він прожив кількадесят років (вулиця Чудновського, 2/8, на цьому будинку досі немає меморіальної дошки на честь командира УПА) Кук до останнього дня працював. Він активно користувався інтернетом, ми кілька разів переписувались.

Василь Кук у своїй київській квартирі. 2006 рік

Якось попросив його надіслати власне фото часів УПА. Але такої фотографії в гарній якості в Кука не було - я побачив їх пізніше, вже в архівах СБУ.

Адреса електронної пошти Василя Кука була 1913@i.com.ua. Останній командир УПА народився 100 років тому, 11 січня 1913 року.

---------------------------

Про нього шанобливо відгукувалися навіть радянські спецслужби: "Останній із могікан, суперник, який дійсно викликав повагу". Василь Кук провів 17 років - з 1937-го по 1954-ий - у підпіллі, в тому числі й антифашистському.

- Що для вас означає День Перемоги?

- День перемоги над фашизмом. Гітлеризм - це жахливо, і з ним воювала вся Європа, а не тільки Червона Армія. У тому числі з фашистами билася і Організація українських націоналістів (ОУН), і Українська повстанська армія (УПА).

Ми почали боротьбу майже тоді ж, коли і Червона Армія - з липня 1941-го. Німці почали заарештовувати оунівців, які оголосили незалежність України у Львові, і було вирішено створювати бойові групи для боротьби з фашистами.

З цих бойових груп і виросла УПА, створена в жовтні 1942-го. УПА - єдина з усіх сил європейського антифашистського опору, яка вела бойові дії проти нацистів без іноземної допомоги.

- УПА звинувачують ледь не у співпраці з німцями...

- Це брехня. Тисячі бійців і підпільників ОУН і УПА загинули в нерівних боях з гітлерівськими загарбниками. Група, до складу якої я входив, в 1941-му прямувала до Києва і була заарештована в Василькові німцями. Нас везли до Львова - на слідство і, швидше за все, розстріл.

Василь Кук і провідниця референтури пропаганди ОУН Філя Бзова. Краків, 1940 рік. В той час Кук проходив у Кракові старшинський вишкіл і організовував нелегальні переходи кур'єрів через новий радянсько-німецький кордон. Це й інші фото - з архіву ЦДВР

По дорозі, в Житомирській тюрмі, багатьох катували, але ніхто не видав товаришів. Мені вдалося втекти в Луцьку, разом із Дмитром Мироном, який потім очолив націоналістичне антифашистське підпілля в Києві.

Мирон загинув у липні 1942-го, під час перестрілки з гестапівськими агентами, на розі нинішніх Хмельницького та Лисенка. На Оперному театрі зараз є меморіальна дошка на його честь.

- Де ви зустріли 9 травня 1945?

- В Умані, в бойовому підрозділі УПА. У той день ми випустили дві листівки - від імені Головного командира УПА Романа Шухевича і від імені ОУН. У листівках було привітання - всіх жителів України з перемогою над фашизмом.

Там іще підкреслювалося, що разом із гітлерівським імперіалізмом потрібно перемагати і імперіалізм комуністичний. Причому ми зверталися саме до солдатів Червоної Армії - нагадували, що боролися проти фашистів плечем до плеча і закликали їх звернути зброю проти гнобителів із більшовицької номенклатури.

- Що відчували ви в той день, не пригадуєте?

- Чесно кажучи, тоді ми розуміли - радянську бюрократичну машину нам не повалити. Але ми хотіли продемонструвати юному поколінню і нашим нащадкам, що без власної держави, без своєї армії, без опору гнобителям всіх мастей їх будуть знищувати, як поголовно знищували тих комуністів у ВКП(б) України, котрі стояли на національних позиціях. 

- Ви пам'ятаєте Київ воєнних років?

- Практично ні. Коли ми організовували підпілля для боротьби з фашистами, то в Київ вирушив уже згаданий Дмитро Мирон разом із Пантелеймоном Саком, вихідцем із села Бишів Макарівського району Київщини. Моя група діяла у Дніпропетровську.

Я очолював Провід ОУН на Південно-східних українських землях - в цей територіальний підрозділ входили і Донбас, і Запоріжжя, і Крим, і Одещина... Був у Києві нелегально навесні 1943-го, коли німці заарештували, а потім замучили в катівнях гестапо Пантелеймона Сака - і мені довелося у спішному порядку відновлювати підпільну організацію в столиці.

- Чи вважаєте ви себе киянином?

- Повноцінним киянином я став уже в 1960-му році, коли вийшов із радянської в'язниці. Переїхав до Києва, працював під наглядом КГБ в Інституті історії АН УРСР, навіть писав статті в Українську Радянську Енциклопедію, доки не звільнили в 1972-му - разом з "забороною працевлаштування в наукових та освітніх установах".

 Василь Кук із дружиною Уляною і сином Юрієм. 1971 рік

Ледве знайшов нову роботу - в комбінаті "Побутреклама", де і пропрацював до 1986-го. З того часу й досі живу на Дарниці.

- Чи були чудеса у вашому житті? Випадки, коли ви були впевнені, що із ситуації вибратися можна. А ви рятувалися.

- Постійно. Якось ішли з нашим підрозділом по Волині у 1944-му, і раптом - облава НКВД. Ми сховалися в кущах, залишалося тільки молитися, а більшовики пройшли практично по наших головах, поруч, і нікого не помітили.

А в 1942-му в Дніпропетровську німці вирахували мою квартиру і прийшли заарештовувати - і тільки завдяки нашому агенту в місцевій поліції мені вдалося вислизнути в останню хвилину.

- З радянським підпіллям в Дніпропетровську не співпрацювали?

- У нас були обмежені контакти - щоб отримувати інформацію - але співпраці не було. Вони більше займалися терористичними акціями проти німців, а ми пропагандою. Дніпропетровська мережа націоналістичного підпілля - більше 1000 чоловік.

Тих, хто хотів частіше брати участь у бойових акціях проти німців, ми переправляли на Волинь, у Полісся. Там УПА в запеклих боях звільнила від фашистів цілі райони - і чималу роль у цьому зіграли загони, сформовані зі східних українців.

А на Дніпропетровщині ландшафт для партизанських дій був невідповідний - ну як у степу партизанити?

- Ви рахували свої ордени? Який iз них найдорожчий для вас особисто?

- У мене немає орденів [у 2002-му Василь Кук відмовився від звання Героя України, яке йому хотів вручити Леонід Кучма - П.С.], Є лише президентська відзнака - "За участь у національно-визвольній боротьбі". Багато гідних людей погодилися прийняти це звання - і я не відмовився.

- Чи відчуваєте ви турботу з боку держави, яку ви рятували від фашизму?

- Не дуже. Ми продовжуємо вимагати, щоб усіх учасників національно-визвольного руху вважали борцями за волю України і дати їм статус "борця за незалежність України", а не "ветерана ВВВ".

Влада західноукраїнських областей організовує свого роду неформальні пільги для ветеранів УПА, київська влада підтримує організацію "Меморіал", яка збирає та поширює інформацію про нашу боротьбу.

- Є щось, що ви зберігаєте з часів війни, що особливо дороге вам?

- Залишилася пам'ять. Майже всі мої бойові товариші загинули - хто від рук німців, хто від рук "совітів". Адже теперішні ветерани УПА - це не учасники бойових дій, а переважно цивільне населення, яке давало притулок і їжу повстанцям, за що й поплатилася багаторічними термінами в таборах. Тепер я один, але зберігаю найдорожче - пам'ять.

- А з радянськими ветеранами які у вас стосунки?

- Ми не відзначаємо 9 травня, оскільки це свято Червоної армії. Але ветерани УПА підтримують прекрасні стосунки з ветеранами ЧА, які підтримують ідею незалежності України. Я навіть входжу в президію Об'єднання ветеранів війни під керівництвом академіка Ігоря Юхновського. Ми не підтримуємо лише позицію ветеранського об'єднання, яким керує член КПУ Іван Герасимов.

Василь Кук у партизанці УПА

Особливо хочу зазначити, що УПА ніколи не воювала з народом України або з Червоною Армією. Та комуністичний режим і не виставляв на передній фланг боротьби з УПА звичайних червоноармійців, адже часто бувало, що радянські і наші командири робили вигляд, що не помічають один одного - і мирно розходилися.

А воювали ми проти спецвійськ НКВД - цих карателів спеціально кидали проти УПА - і проти фашистських загарбників.

Интервью с последним командиром УПА на русском языке читайте на сайте "Майдан"

-------------------

ТАКОЖ:

Як Василь Кук пережив СРСР і переміг радянські спецслужби

Підпільне листування Василя Кука. СКАНИ документів

"Кто такие бандеровцы и за что они борются". БРОШУРА

Різдвяні листівки Української Повстанської армії. ФОТО

Керівник ОУН на Донбасі Євген Стахів: "ОУН і УПА - це різні речі"

Знімки воїнів УПА, зроблені самими повстанцями. ФОТО

Найкращі публікації "ІстПравди" про УПА

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.